Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

«І все ж,- посміхнешся,- це ти - Сенека - радиш мені поринути у спокій? Це ти скочуєшся до епікурейських засад?» - Я бажаю тобі того спокою, щоб ти зайнявся важливішими, прекраснішими справами, ніж ті, що ти залишив: стукати до дверей пихатих можновладців, складати списки бездітних дідусів, мати вирішальний голос на форумі - все це, хоч і переваги, але такі, що будять заздрість, такі, що хутко проминають, а ще, коли справедливо їх оціниш,- попросту брудні. Хтось там значно випереджує мене прихильністю форуму, хтось інший - військовою вислугою і здобутою завдяки їй високою посадою, а ще хтось - юрбою клієнтів. Що ж, я не від того, щоб усі брали наді мною гору, аби лиш я взяв гору над фортуною. В натовпі ж навіть не дорівняю їй - настільки перед нею никне загал. Якби-то ще давно колись ти був готовий іти такою стежкою! Якби-то про щасливе життя ми думали ще перед тим, ніж замаячить перед нами смерть! То хоч тепер не гаймо часу! Хоч досвідові нині повірмо, якщо вже не вірили колись розумові, що чимало речей є не тільки зайвими для нас, але й ворожими. За звичаєм тих, які пізно рушили в дорогу й хочуть поспіхом надолужити втрачений час, приострожмо коней! Вік, якого ми сягнули, якнайкраще надається для занять філософією: життя відшумувало; пороки, такі невгамовні в літа палкої юності, самі вже вляглися, а незабаром - таки погаснуть.- «Ну, а коли,- запитаєш,- пожинатимеш плоди тієї науки, за яку взявся на відході, та й для чого вона знадобиться тобі?» - А для того, щоб я краще міг відійти! Не сумнівайся: для розважності найкращим є той вік, що приборкав себе не одним випробуванням, неодноразовим, тривалим каяттям і, вгамувавши пристрасті, прийшов, нарешті, до рятівних засад. Ось вона, пора володіти тим великим благом! Хто прийшов до мудрості старим, того привели до неї роки.

Бувай здоров!

ЛИСТ LХІХ

Сенека вітає свого Луцілія!

Я б не хотів, аби ти захоплювався переміною місць і так от стрибав то сюди, то туди. Насамперед тому, що такі часті мандрівки - ознака нестійкого духу. Дозріти для дозвілля можна лише тоді, коли перестанеш озиратися та блукати. Хочеш погамувати дух - поклади край тому гасанню свого тіла. Тут істотно допоможе тобі тривале лікування: не треба переривати спокою, з яким приходить забуття раніше прожитих років. Дай змогу твоїм очам відучитись од бездумного споглядання, дай змогу вухам звикнути до рятівних слів. Але з кожним кроком натраплятимеш на щось таке, що додаватиме вогню до пригаслих пристрастей. Як закоханий, що надумав позбутись виснажливої жаги, мусить уникати всього, що нагадує про жадану особу (ніщо ж бо з новою силою не спалахне швидше від любові), так і той, хто хоче відкинути колишні бажання, повинен одвертати і свої очі, й вуха від усього того, що полишив і чого недавно так палко прагнув. Пристрасть - як той бунтівник: куди лиш не повернеться, всюди знаходить поживу для нового заколоту. Нема зла без відповідного завдатку: жадобу розпалює багатство, розкіш наперед смакує незчисленні, різноманітні насолоди, марно-славність - пурпурову одежу, оплески й здобуту завдяки їм могутність і все, що ця могутність може. Пороки зваблюють тебе нагородою, а тут доведеться жити безкорисливо. Століття ледве чи вистачить, аби вигодувані таким тривалим потуранням пороки присмиріли, схилились під ярмом, а що, коли й перервами ділитимемо такий мізерний відтинок життя? Лише завдяки невсипущій зосередженості, та й то заледве, можемо довести ту чи іншу річ до досконалості.

Хочеш послухати моєї ради? Про одне лиш думай, до одного лиш готуй себе: добре зустріти смерть, а коли схилять обставини,- то й самому вийти їй назустріч. А зрештою, яка різниця, чи смерть іде до нас, чи ми - до неї?.. А ще мусиш усвідомити собі глупоту і брехливість такого-от просторікування: як то, мовляв, добре померти своєю смертю! А хіба можна померти чужою смертю? Окрім того, не забувай думати й про таке: ніхто не помирає не в свою годину. Отож, із свого часу ти й хвилини не втратиш, бо те, що залишаєш після себе,- вже не твоє.

Бувай здоров!

ЛИСТ LXX

Сенека вітає свого Луцілія!

Після тривалої перерви я знову побачив твої Помпеї - і перед очима постала моя молодість. Що я робив там юнаком, те, здалось мені, можу робити й тепер, або принаймні робив усе це не давніше як учора. А тим часом, Луцілію, ми пропливаємо наше життя. Як у морі, за словами нашого Вергілія, «і землі, й міста відступають»(1), так у тому потоці невтримного часу я вже поховав за обрієм спочатку дитинство, потім юні літа, опісля ту пору, що на межі між ними,- що поміж юністю і старістю, врешті,- найкращі роки самої старості; недавно ж замаячів переді мною кінець, спільний для людського роду. Ми дивимось на нього -- яке безглуздя! - як на урвище, а це - гавань, якої іноді мусимо шукати самі, але відмовлятися від неї не повинні ніколи. А якщо когось і приб'є туди хвиля ще замолоду, то нарікати на це - все одно що скаржитись на достроково закінчене плавання. Одного, як сам знаєш, то якісь незрозумілі вітри, мов забавляючись, надовго затримують у морі, то безвітря норовить занудити цілковитою тишею, другого, навпаки, впертий подув жене з такою швидкістю, мовби сам себе хотів випередити. Отаке й з нами: одних людей життя вмить загнало туди, куди все одно б їм довелося прийти, хоч би як гаялись у дорозі, інших таки добре намордувало й виснажило. Врешті, ти знаєш, не завжди варто так цупко триматися життя, адже благом для нас є не просто жити, а добре жити. Отож, мудрець живе не скільки може, а скільки повинен жити. Він зважить на те, де йому випало жити, з ким, як, у яких заняттях, одне слово, він завжди думає про те, як має жити, а не скільки. Якщо тяготи надто вже пригнічують його, надто скаламучують йому спокій, то він сам себе відпускає на волю і робить це не в крайній необхідності: тільки-но доля почне видаватися підозрілою, він пильно озирається, чи не пора закінчувати. Йому байдуже, чи самому собі заподіяти смерть, чи діждатися її, чи пізніше це