Читати книгу - "Сповідь суперниці"

Нарешті він перевів погляд на мене. Спочатку ніби й не впізнав, але потім скривив рота в усмішці.

— О, хоробрий Хорсо. Ото б здивувався, якби тебе не було там, де буча.

Добре, що втрутилася Гіта. Інакше б я…

— Мілорде Едгаре, прошу бути милостивим до людей, які забарвили свою зброю кров’ю, захищаючи мене. Тан Хорса, тан Альрік…

— Звісно, я дякую вам, хоробрі мужі, що заступилися за мою підопічну. І відтепер ви можете розраховувати на мою підтримку і заступництво.

Та хай йому біс! Поводиться так, ніби він і не нашого вже племені, наче й не його обов’язок стояти горою за саксів. Хоча я давно знав, що Едгар Армстронг сакс, який онорманився. І дивувався, чому всі так його вихваляють — він же бо не зробив жодного випаду мечем, не сьорбнув вражої крові. Ні, що хочете думайте, але, як на мене, перемога, отримана хитрістю і підкупом, ніколи не вважатиметься гідною вихваляння.

Усі довкола тріумфували, лише я залишався похмурим. Одне тішило — кисла пика Ансельма. Так, клятому попові не уникнути тепер суду й значного штрафу. Я не зміг утриматися, щоб не сказати йому про це. Абат сидів на колоді, приготованій для колишнього тарану, мерзлякувато загортався в свою розкішну оксамитову хутряну пелерину.

— Не корч із себе героя, Хорсо, — сухо сказав він. — Ти ж не зробив нічого, щоб долучитися до них. І якби зять короля не заступився за вас, Бог свідок, ми б узяли вашу цитадель і ти б думав про каяття в гріхах, стоячи під шибеницею.

Зараз Ансельм був схожий на безсилу бабу, котра тільки й може, що лаятися. Але дещо в його словах мене спантеличило. Що цей піп белькоче про заступництво королівського зятя? Адже наскільки я знаю, зятем короля був якийсь граф Анжу, чоловік імператриці Матильди. І яке йому діло до нас?

Відповідь Ансельма мене здивувала. Виявляється, в Генріха Боклерка є ще одна донька, щоправда, незаконнонароджена, але все-таки його плоть і кров. Звуть її Бертрадою Нормандською, і наш шериф Едгар заручений із нею ще минулої зими.

— І він користується своїм становищем, — шипів Ансельм, косуючи на Едгара, який стояв неподалік. — Родич короля — ха! Високо злетів сакс, проте тому, хто так піднявся, болячіше падати. І я ще подивлюся, чим для нього обернеться бажання взяти під опіку дівчину Гіту Вейк, коли його дружиною стане така непроста леді, як Бертрада.

Я нічого не знав про нормандку Бертраду. Та й начхати мені було на неї, хай вона хоч тричі була б королівським байстрям. Головне, мені більше не загрожувало те, про що я підозрював, дивлячись на Едгара й Гіту. Нічого між ними не буде. А отже… І я твердо вирішив не зволікати й за першої ж нагоди попросити руки леді Гіти в її опікуна. І хай тільки спробує мені відмовити — я ж відстояв життя і свободу його підопічної!

Мабуть, я навіть ладен постати разом із нею перед вівтарем. Хіба вона того не варта?

Було вирішено, що частина людей шерифа вирушить супроводити Ансельма в Норідж для судового розгляду, частина візьметься давати лад Тауер Вейк, а решта подасться в Незербі. Що ж стосується Гіти, то й мови не було про її повернення в Святу Хільду. Жіночий монастир не місце для бунтівниці. Це мене потішило — я вже сушив голову, як би швидше вирішити питання з одруженням, поки Едгар не забрав дівчину.

А поки шериф прийняв пропозицію Альріка перепочити в його бурзі Ньюторпі й заразом відзначити благополучне завершення подій. Альрік рвався до своєї дружини Елдри, тому й помчав уперед під приводом того, що йому необхідно віддати розпорядження для прийому гостей.

Я весь час тримався поблизу Гіти. І дивина — тепер вона була зі мною набагато привітніша, ніж досі, посмішка грала на її обличчі, й у мене промайнула думка — а чи не спробувати мені просто зараз звернутися до шерифа за дозволом на шлюб із нею.

І проте щось мене зупиняло. Більш за все те, що я не був упевнений, чи отримаю згоду самої нареченої. Навіть у Тауер Вейк моя впевненість була набагато міцнішою. Та ще й мені дуже не подобалося, як Едгар Армстронг дивиться на Гіту. Не слід було б опікунові так задивлятися на підопічну. В цьому погляді палало неприховане бажання. Невже ти забув, з ким заручений, красеню Едгаре?

Я дочекався нагоди й сказав Гіті, що допомогти їй Едгар зміг лише тому, що заручений із донькою короля. Вона не здивувалася, але помітно посмутнішала. Проте швидко себе опанувала, сказала, що знала про заручини шерифа ще з Різдва.

Її відповідь змусила мене замислитися. Звідки б це дівчині, яка була далеко від мирського життя, в закритій для всіх обителі, знати те, про що не відали ми, саксонські тани, відзначаючи свято йоля в маєтку герефи Едгара?

Не полишала мене й невиразна тривога — де я міг бачити Гіту раніше? І раптом у мене виникло якесь видіння… Білява дівчина спускається сходами в бурзі Незербі. Мої спогади тієї хмільної ночі. Спочатку я не повірив собі, але спомин ставав дедалі виразнішим. Невже Гіта побувала в шерифа під час йоля? І всі ті чутки, що в Едгара під час святкувань гостювала якась леді, з котрою він провів ніч? Я заборонив собі про це думати.

Гіта підійшла до мене, поцікавилася, чи заберу я Олдріха з вежі зараз, а чи пришлю по нього пізніше. Але зараз мене хвилювали зовсім інші думки. Життю хлопчика ніщо не загрожувало, він видужував, то чого мені було про нього зараз думати? Пришлю, коли зможе сісти на коня.

Вислухавши мене, Гіта ствердно кивнула. Сказала, що так дійсно буде краще й Олдріха тут гарно доглядатимуть. Я ж замість відповіді несподівано запитав, чи не міг бачити її раніше в бурзі Незербі?

Вона так зблідла, що я зрозумів — не помиляюся. А її невиразна відповідь, мовляв, їй невідомо, про що я,