Читати книгу - "З любов’ю, Обрі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ось тоді, коли я бачу її, саму, я все розумію.
Я біжу до ліжка, схлипую, з очей біжать сльози, мама обіймає мене, притискаючи моє обличчя до ковдр на своєму животі, рукою пестячи волосся. Її завивання навіть голосніші за мої, найголосніший прояв болю, який я будь-коли чула.
— Гей… Бріджі… Обрі…
Я відчувала, як хтось смикає мене за коліно. Розплющила очі й побачила тата Бріджет, який стояв на колінах перед нами, його очі були втомлені, але щасливі. У погляді було полегшення.
Я згадала про Денні. Не знала, що відбувалося з ним, поки я спала. Але я все ще тримала його, і він все ще спав, тож усе добре.
— З нею все гаразд, — сказав тато Бріджет. — Усе добре.
Бріджет знову розплакалася і впала в татові обійми, він же трохи підсміювався з такої її реакції.
— Треба було лиш трохи промити їй шлунок, але лікарі вже готові відпустити її додому.
Бріджет продовжувала плакати, тато обійняв її міцніше.
— Усе добре, — сказав він. — Насправді й не було серйозної загрози. Все гаразд.
Незабаром медсестра вивезла Мейбл у невеликому інвалідному візку. За ними йшла мама Бріджет, із таким самим полегшенням у погляді, як і в тата. Мейбл була бліда, але сиділа, як принцеса, усе ще з крильцями феї. Було помітно, що вона пишається своїм лікарняним браслетом, тому що виставила зап’ясток так, щоб усі могли його побачити. Я впевнена, що їй все ще було недобре, але скидалося на те, що вона насолоджувалася увагою. Ми також приєдналися до параду. Мама Бріджет зупинилася, щоб поцілувати голівку Денні, а потім повернулася до Мейбл.
Я, як могла, зосередилася на тому, щоб втримати й не впустити Денні.
Мейбл сиділа на дивані, підперта подушками і ковдрами, і дивилася «Білосніжку». До неї притулилася Бріджет. Їхній тато також сидів поруч — приніс їм сік і налаштував телевізор. Денні стояв у манежі, кричав і вимахував іграшками, які хотів нам показати. Мама сиділа на дивані з іншого боку, накручуючи кучері Мейбл собі на палець.
Я почувалася зайвою у вітальні, тому пішла на кухню і сіла біля столу, навіть не вмикаючи світла. Я й звідси могла чути Денні та телевізор.
Урешті-решт мама Бріджет прийшла готувати вечерю. Вона побачила, що я сиджу сама.
— Обрі! Чому ти не дивишся з усіма мультик у вітальні? — її голос здавався справді стурбованим.
— Я лиш… Це ваш сімейний час, розумієте? Ви маєте бути разом самі…
Мама Бріджет сіла поруч, взяла обидві мої руки у свої і розвернула мене так, щоб я дивилася на неї.
— Я чула, що ти сьогодні дуже допомогла Бріджет, думаю, у неї не могло би бути кращої подруги, ніж ти. І я знаю, що тобі це було нелегко. Думаю, дівчатка тішитимуться, якщо ти до них приєднаєшся.
Я кивнула. Мама Бріджет встала, а я пішла, щоб зайняти своє місце на дивані.
Коли вже був час спати, піжами вдягнені, а зуби почищені, Бріджет запитала:
— Можна, я спатиму з Мейбл?
— Що? В її ліжку? — перепитав тато.
— Так! — вигукнула Бріджет.
— Ні, дорогенька, їй треба відпочити, добре?
— Добре, — зітхнула Бріджет.
Її голос прозвучав так, ніби вона зрозуміла. Ми зайшли у кімнату дівчат, де для мене поклали матрац на підлозі. Їхня мама вже вклала Мейбл і саме закінчувала читати казку.
— Слухай, Обрі, може, ти сьогодні поспиш біля мене? — запитала Бріджет.
— Добре, — сказала її мама. — Тільки не хихикайте.
— Не будемо, — пообіцяли ми.
Їхня мама вимкнула світло й зачинила двері.
Ми з Бріджет залізли в ліжко. Зазвичай саме Бріджет обіймала мене або брала за руку, але я зауважила, що мої руки вже обплели Бріджет.
— Я так перелякалася сьогодні, — прошепотіла вона.
— Я знаю, — сказала я. — З нею вже все гаразд.
Я ще ближче притулилася до Бріджет.
— Ти, мабуть, дуже сумуєш за Саванною, — прошепотіла вона.
— Так, — прошепотіла я, навіть ще тихіше, ніж Бріджет. Я могла чути, як б’ється її серце, і я й далі міцно її обіймала.
~ ~ ~
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З любов’ю, Обрі», після закриття браузера.