Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

У житті Спінози, як і в Амстердамі, гармонійно поєдналися багато культур і мов. Вдома він розмовляв португальською, в школі — іспанською, на вулицях Амстердама — голландською, а Тору читав на івриті.

Бенедикт Спіноза вважав правління де Вітта ідеальним. На його думку, свобода не становить загрозу суспільному ладові, а навпаки, є необхідною умовою спільного миру. Де Вітт був освіченим ідеалістом, однак не майстром міжнародної політики. У 1672 р. король-Сонце Людовик XIV разом із англійськими Стюартами вторгся до Нідерландів. Принц Вільгельм, що став на той час штатгальтером Вільгельмом III, успішно відбив це вторгнення і захопив владу. Винним у нападі зробили де Вітта. Натовп черні порізав його ножами на шматки. Гротескним чином це нагадує долю Гіпатії в Александрії. Ця трагедія шокувала Спінозу. Турбуючись про його безпеку, орендодавець філософа навіть зачинив його у будинку, аби той не поширював листівки зі звинуваченнями на адресу «мерзенних варварів». Спіноза помер через чотири роки після вбивства де Вітта, у віці всього лише 44 років. Він писав, що в біді люди більш схильні до пристрастей і частіше виявляють мстивість, аніж милосердя. Нині найпрестижніша наукова премія в Нідерландах Spinozapremie носить ім’я Спінози.

Рік 1672-й загалом став для Нідерландів роком руйнації. Проте настала нова фаза відродження, джерелом якого знову були переселенці. Коли Людовик XIV у 1685 р. анулював Нантський едикт, позбавивши гугенотів свободи віросповідання, загони черні набули права нападати на них і нищити їхнє майно. П’ятдесят тисяч гугенотів утекли з Франції до Нідерландів.

Робітники текстильної та паперової промисловості, а також інші ремісники, чиї технології були довгий час винятково монополією Франції, іммігруючи, поширювали свої знання в Амстердамі та решті світу. Шовкова промисловість Тура та Ліона зазнала краху, Реймс і Руан утратили половину своїх робітників. Банкіри й підприємці вивозили свій капітал із Франції. Видавці книжок, суднобудівники, юристи та лікарі втікали з країни. Протягом чотирьох років дев’ять тисяч моряків, дванадцять тисяч вояків і шістсот офіцерів переїхали до Нідерландів. У той же час до багатьох мов з французької прийшло нове слово — «біженець», refugée. Економіка та інтелектуальне життя Амстердама ще більше збагатилися.

Англія за часів правління Стюартів аж ніяк не була місцем, де панувало рівноправ’я. Карл II і Яків II прагнули чимдуж впливати на вибори членів парламенту, тобто обмежити свободу виборчої системи. Стюарти також приперли до стінки протестантів. Вільям Пенн, один із квакерів, що втікали з Англії, спочатку мешкав у Амстердамі, але згодом виїхав і заснував тиху гавань на землях Америки, що носить сьогодні назву «Пенсильванія».

Одним із найвпливовіших біженців, що прибували до Амстердама, був філософ Джон Локк. Його друг, граф Шефтсбері, іммігрував до Нідерландів у 1682 р. Локк також почав відчувати небезпеку і восени 1683 р. поспіхом утік до Нідерландів, навіть не встигнувши упакувати свій одяг. Карл II та Яків II вимагали видачі Локка, але безуспішно.

Джон Локк п’ять років переховувався в Нідерландах під іменем доктора Ван дер Ліндена. Весь цей час він писав, насолоджуючись політичною і релігійною свободою Амстердама. Локк захоплювався працями Якоба Армінія та інших голландських мислителів, які постулювали, що правляча верхівка жодної держави не має права навертати незгодних до певної віри, оскільки «ніхто не може знати думки Бога».

Джон Локк також вивчав твори Гуго Гроція, Декарта і Бенедикта Спінози. На той час 54-річний Локк іще не опублікував нічого видатного. Видавець Жан Ле Клерк, що переїхав зі Швейцарії, та міністр Філіп ван Лімборх закликали його опублікувати свої тексти. Вперше твори Локка було видано французькою саме в Амстердамі.

У листопаді—грудні 1685 р. Джон Локк написав твір — лист, звернений до ван Лімборха. «Лист про віротерпимість» (Letter Concerning Toleration) був приголомшливо гуманним і мудрим маніфестом, в якому проголошувалося право людини самостійно вирішувати, у що вона віритиме, а у що — ні. Ця праця стала одним із найпереконливіших закликів до припинення релігійних переслідувань у XVII ст.

На думку Джона Локка, поєднання різних ідей і вірувань — це запорука здорового суспільства. Надзвичайно важливо, аби толерантність поширювалася не лише на різні християнські течії, а й на нехристиян. Релігійні вподобання, за його словами, не можуть створювати правову основу для дискримінації. Ані мусульмани, ані євреї не можуть бути позбавлені цивільних прав через свою релігію. Те ж саме стосується і американських індіанців, яких не можна карати за неприйняття віри та релігійних культів європейців.

Одна з цікавих і дуже практичних ідей Локка полягає у тому, що переслідування насправді неефективні. Неможливо примусом переконати людей у тому, що якась віра є єдино правильною. Віра ґрунтується на внутрішніх переконаннях, що виростають із довіри. Тому не можна нав’язувати уявлення про правильне і неправильне. Покарання іншої людини через те, що та вірить у «неправильні» речі, можна вважати логічною помилкою, що заводить міркування у глухий кут. Штрафи, в’язниці, тортури, смерть приносять не більше щирої віри в серце, аніж побиття указкою — нових знань у голову учня. Джон Локк, напевно, жахнувся би від манії сучасних організацій відправляти співробітників на курси позитивного мислення, що передбачає зобов’язання бути у захваті від будь-яких змін. За його словами, хоча людей і можна змусити робити заяви, підписувати документи та брати участь у спільних заходах, проте вони роблять це радше як сумирні лицеміри, а не як врятовані душі. До того ж деякі з них можуть згодом стати злочинцями, а деякі — записатися в мученики.

Локк уважав, що уряди повинні залишити в спокої релігійну діяльність і втручатися в неї тільки тоді, коли та починає