Читати книгу - "Філософія: Навчальний посібник."

Ідеї є копіями не зовнішнього світу, а живих, безпосередніх вражень. Ідеї пов’язуються завдяки трьом принципам зв’язку, властивим їм: схожість, суміжність, причинність. Усі ці принципи не природжені, не апріорні, а отримані з досвіду. Якщо ми пригадаємо, що досвід Юм розуміє лише суб’єктивно, тільки як сукупність відчуттів, то просторові, часові та причинні зв’язки він не вважає такими, що властиві самим речам, вони є просто результат звичного зв’язку сприйнять.

Юм заперечував існування матеріальної субстанції, що лежить в основі психічних актів, але не припускав існування й духовної субстанції. Те, що зветься „Я”, уявляє собою тільки пучок сприйнять, разом поєднаних і швидкоплинних.

Для обґрунтування можливості пізнання і для встановлення критерію достовірності людських суджень Юм посилається на повсякденний досвід і на природний інстинкт, властивий людям. Керуючись цим інстинктом, людина вірить у реальність світу, що її оточує, і спирається на цю віру у своїх діях.

Усе, з чим мислення має справу, Юм ділить на два класи: відношення ідей і факти. Перші - положення геометрії, алгебри тощо, тобто те, що не залежить від досвіду, що є продуктом чистого мислення. Другі ж, а саме факти, не мають достовірності й очевидності. Їх правдивість не доводиться логічними засобами, як це було у попередньому випадку.

Шляхом такого міркування Юм приходить до скептицизму стосовно можливості достовірного пізнання світу. „Найдосконаліша філософія природи, - пише Юм, - тільки відсуває трохи далі межі нашого незнання, а найдосконаліша моральна чи метафізична філософія лише допомагає нам відкрити його нові сфери. Отже, переконання в людській сліпоті й слабості є результатом усієї філософії”[138].

Послідовно дотримуючись скептицизму, Юм займає скептичну позицію і щодо існування Бога, захищає деїзм. Однак він не відкидає релігію цілком, вважає необхідним зберегти релігійну мораль для простого люду. Релігійний скептицизм стосується тільки просвічених соціальних верхів. На юмівський скептицизм спиралися французькі просвітники, та й сам Юм вважається першим просвітником епохи Нового часу.

Першоджерела

1. Беркли Дж. Сочинения. - М.: Мысль, 1978. - 556 с.

2. Бэкон Ф. Сочинения в двух томах. - М.: Мысль, 1971, 1972.

3. Вико. Дж. Основания новой науки об общей природе наций. - Москва-Киев: “REFL- book” - “ИСА”, 1994. - 656 с.

4. Гоббс Т. Левіафан. — К.: Дух і літера, 2000.

5. Гоббс Т. Сочинения в двух томах. -М.: Мысль, 1989, 1991.

6. Декарт Р. Метафізичні розмисли. — К.: Юніверс, 2000.

7. Декарт Р. Міркування про метод. Щоб правильно спрямовувати свій розум і відшуковувати істину в науках. — К.: Тандем, 2001.

8. Декарт Р. Сочинения в двух томах. - М.: Мысль, 1989, 1994.

9. Лейбниц Г. В. Сочинения в четырёх томах. - М.: Мысль, 1982,1983, 1984, 1989.

10. Лок Д. Два трактати про врядування. К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. - 265 с.

11. Локк Д. Розвідка про людське розуміння. У чотирьох книгах. (Книга 1: Про неприродженість принципів та ідей; Книга 2: Про ідеї; Книга 3: Про слова; Книга 4: Про знання і ймовірність). — Х.: Акта, 2002.

12. Локк Д. Сочинения в трёх томах. - М.: Мысль, 1985, 1985, 1988.

13. Спіноза Бенедикт. Теологічно-політичний трактат. — К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2003.

14. Спиноза Б. Избранные произведения в двух томах. - М.: Госпо- литиздат, 1957.

15. Юм Д. Сочинения в двух томах. - М.: Мысль, 1996.

Навчальна література

1. Соколов В. В. Европейская философия XV - XVII веков. М., 1984.

2. Рассел Б. История западной философии и её вяти с политическими и социальными условиями от античности до наших дней. В 3-х книгах. Новосибирск, 1999.

3. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Т.3. От Леонардо до Канта. - СПб., 1996.

Додаткова

1. Быховский Б. Э. Джордж Беркли. - М., 1970.

2. Микешин М.И. Социальная философия Давида Юма // Вопросы философии, 2003, №8.

3. Нарский И. С. Давид Юм. - М., 1973.

4. Субботин А.Л. Фрэнсис Бекон. - М.: Мысль, 1974.

XVIII століття відносно його духовного розвитку отримало назву „Епоха Просвітництва”. І ця назва не є випадковою з різних точок зору.

По-перше, наукове знання, яке у попередні століття було обмежене вузьким колом науковців, стало значно поширеним. Обсяги наукових знань стали такими, що можна було складати енциклопедії з об’єктивно-істинних відомостей. У 30-50 роках XVIII століття в Німеччині вийшов «Великий повний універсальний лексикон усіх наук і мистецтв», який складав 68 томів. Та найбільш знаменитою енциклопедією Нового часу стала французька енциклопедія, що мала назву «Енциклопедія, або тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел», яка виходила у 1751-1780