Читати книгу - "Маленькі дикуни"

продала корову. Стара аж реготом зайшлася, коли розповідала, як вони вподобали «легеневий бальзам». Вона докладно описала зовнішність волоцюг: один з них високий на зріст чолов’яга, був похмурий, а другий, низенький і товстий — веселий. Вона також згадала, що обидва мали чорні бороди, що «довгов’язий» був поранений в голову, також те, що він був шульгою і, коли під час розмови ненароком виставив правицю, то виявилось, що на ній лише чотири пальці.

— Коли це було, кажете?

— Років три тому.

Глибоко зітхнувши, Калеб пішов від старої в глибокій задумі.

За останні чотири роки довкола було зареєстровано багато грабунків. Злодіїв жодного разу не спіймали, але ясно було одне: всі наскоки мали один характер, всюди брались тільки гроші. Грабіжники мали точні дані, бо завжди нападали тоді, коли у жертви були чималі гроші.

Тільки-но Калеб зник за дверима хатинки бабусі Невіль, Ян рішуче мовив:

— Ви, хлопці, йдіть уперед, а я вас скоро нажену.

Янові раптом спало на думку, що варто перемалювати сліди в багнюці. І можна буде спробувати визначити особу чоловіка, котрий був уночі на могилі. Ян повернувся.

На місці нічної пригоди по слідах Ян визначив, що підбори підбиті дрібними цвяшками у три ряди. Робота, як видно, була домашня, бо цвяшки розміщались нерівно. Підошва лівого чобота стерлась до дірки. Ян оглянув сліди рук. Почав із правої — як раптом щось дивне впало йому в око: на всіх відбитках цієї руки бракувало середнього пальця!

Ян ішов деякий час по слідах, але за поворотом вони загубились у траві.

Повертаючись до табору, Ян зустрівся з Калебом — той саме йшов від старої знахарки.

— Містере Кларку, — сказав хлопець, — я оце ходив перемальовувати сліди… Дивно, але у того чоловіка тільки чотири пальці на правій руці!

— Що? — вигукнув Калеб. — А ти не помилився?

— Ходімо, самі переконаєтесь.

Ян і справді не помилився.

— Дуже тебе прошу: про це поки що нікому анічичирк! — сказав старий мисливець і пошвидкував до будинку Пога.

Біля дверей у пилюці він помітив ті самі сліди, але їх залишив не Дік. На мотузці сушились заляпані штани.

З тієї ночі Ян значно виріс в очах старого, а до боягузливого Гая він охолов. Він запросив Яна до себе в хатину подивитись на лижі, які він майстрував. На його запрошення прийшло все плем’я. Ян не бував у Калеба з часу перших відвідин. Як і того дня, у відповідь на стукіт пролунав голосний собачий гавкіт.

Поки Ян розглядав лижі, гострозорий Гай угледів на лаві вичищений і доведений до ладу білий револьвер. Знахідка явно потішила старого, бо назбирати грошей на нову зброю йому не під силу.

— А давай, Калебе, постріляємо! — вигукнув Гілка. — Ось тоді ти переконаєшся, що я найвлучніший стрілок у таборі.

Калеб витяг кілька патронів і показав на білу цятку в пеньку кроків за сорок від хатини. Гай вистрілив три чи чотири рази, Ян — стільки ж, але обидва невдало. Тоді Калеб сказав:

— А тепер моя черга.

Маленьке руків’я револьвера наче потонуло в міцній долоні старого мисливця. Калеб вистрілив шість разів поспіль. Всі кулі влучили в білу цятку, а дві — навіть у мітку вугіллям, що позначала центр.

— Овва!

Хлопці були вражені пострілами Калеба.

— Років двадцять тому я непогано стріляв, — скромно промовив старий мисливець, і його обличчя аж просяяло. — Та це дрібниці, я вам покажу дещо цікавіше.

На відстані двадцяти п’яти кроків він поклав рядочком три патрони головками до себе й трьома швидкими пострілами збив їх один по одному. Після цього він сховав револьвер у бокову кишеню піджака, зарядив його, не витягаючи звідти й не показуючи, а потім недбало пустив кулю, без промаху влучивши в білу цятку за двадцять кроків. Нарешті він знайшов стару порожню бляшанку, звів курок і поклав револьвер на долоню, а бляшанку — на пальці правої руки. Швидким рухом Калеб підкинув револьвер у повітря на десять футів, а бляшанку — на двадцять, підхопив револьвер і пробив у бляшанці дірку, перш ніж вона впала на землю.

Хлопці аж роти пороззявляли від зчудування. Тим часом Калеб пішов у хатину, щоб взяти ганчірку для протирання револьвера.

— Тепер мене ніхто не переконає, що Калеб стріляв у тата. Калеб не схибив би! — вигукнув Сем.

Почувши ці слова, Калеб уперше прихильно поглянув на Сема. Усі почувались веселими і щасливими. Ян наважився нарешті звернутись до нього з проханням, яке давно виношував:

— Містере Кларку, поведіть нас коли-небудь на полювання на єнотів. Ми знаємо одне місце біля річки, де вони цілими зграями роблять наскоки на кукурудзу.

Коли б Ян заговорив про це місяць тому, він одержав би зневажливу відмову, але після нічної пригоди Калеб ставився до Яна зовсім інакше, тому відповів:

— Гаразд, найближчого прохолодного вечора підемо. Тоді собака краще йтиме по сліду.

XXI. Перемога Гая

Відколи хлопці вперше побачили старого бабака на Бернсовому полі, вони не давали тварині просвітку. Кожного ранку близько десятої вони плазом добирались до посіву конюшини. Гай першим помічав запеклого ворога, а потім у бабака летіли стріли. Тварина встигала сховатись у свою нору, й на цьому все закінчувалось. Полювання на бабака вже стало для хлопців чимсь буденним, як от приготування сніданку чи миття посуду. Разів зо два старий гризун ледве ноги виніс, але після таких серйозних замахів став значно обережнішим.

Якось уранці Сем підповзав до нори