Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

Немає необхідності повторювати, яку роль у знищенні, вигнанні у рабство і деяких нелюдських діях щодо мирного населення окупованих територій відіграв цей апарат, створений за найактивнішої участі підсудного Фріка.

За всі ці злочини Фрік як активний учасник фашистської змови несе пряму і повну відповідальність.

Незважаючи на те, що в роки війни підсудний Юліус Штрейхер формально не обіймав посад, безпосередньо пов’язаних зі здійсненням убивств і масових страт, — важко переоцінити злочини, здійснені цією людиною.

Поряд з Гіммлером, Кальтенбруннером, Полем, тими, хто планував, конструював і приводив у дію газові камери, «душогубки», поряд з тими, хто безпосередньо здійснював масові акції, Штрейхер повинен нести відповідальність за найжорстокіші злочини німецького фашизму.

Розпалювання національної й расової ворожнечі, виховання розбещеної жорстокості і заклик до вбивств були не тільки багаторічним партійним обов’язком, але й прибутковою статтею цієї людини. І не випадково так високо оцінив заслуги «Дерштюрмер» і його головного редактора Гіммлер у своєму відомому вже Судові привітанні Штрейхеру, датованому квітнем 1937 року.

Штрейхера можна вважати справжнім «духовним батьком» тих, хто розривав надвоє дітей у Треблінці. Без «Штюрмера» і його редактора німецький фашизм не зміг би так швидко виховати ті масові кадри вбивць, які безпосередньо здійснювали злочинні плани Гітлера і його зграї, знищивши більше шести мільйонів євреїв Європи.

Протягом довгих років Штрейхер духовно розбещував дітей і молодь Німеччини. Суду були надані огидні «дитячі видання» «Штюрмера». І тому разом з Бальдуром фон Ширахом Штрейхер повинен нести відповідальність за те, що морально створена ним «гітлерюгенд» використовувала як мішені єврейських дітей, взятих із Львівського гетто. Не випадково фон Шірах так високо цінував «історичні заслуги» Штрейхера.

Бузувірські нюрнберзькі закони були для нього — «юдофоба № 1», як він сам називав себе, і організатора перших єврейських погромів лише «початком боротьби». Як пам’ятає Суд, після видання цих законів Штрейхер, закликаючи до фізичного знищення євреїв Європи, писав: «...тільки тоді, коли світове єврейство буде знищено, ця проблема буде вирішена».

Я не стану повертатися також і до брехливих і ганебних «ритуальних номерів «Штюрмера», які повинні були нацькувати есесівців на вбивство мільйонів беззахисних людей і виправдати будь-яке звірство щодо євреїв. Ці докази вини Штрейхера, пред’явлені Суду поряд з іншими, загальновідомі і незаперечні. В 1939 році він, передчуваючи Майданек і Треблінку, писав: «Можливо, лише могили євреїв заявлять про те, що вони існували в Європі».

У 1943 році, коли газові камери Треблінки і Освенціма уже приймали мільйони жертв, в «Штюрмері» були опубліковані статті, які підбурювали до ліквідації гетто, статті, повні брехні і зловтіхи, і, нарешті, «Штюрмер» із садистським задоволенням констатував: «Євреї в Європі зникли».

Штрейхер брехав усе своє життя. Він намагався брехати і тут під час Суду. Я не знаю, чи розраховував він обдурити когось цією неправдою, чи брехав за звичкою і від страху.

Але мені здається, що самому підсудному повинно бути зрозуміло: його остання брехня уже нікого не обдурить і не принесе йому спасіння.

Підсудний Гельмар Шахт відігравав видатну роль у підготовці і здійсненні злочинних планів фашистської змови, виконуючи велику і складну роботу.

Захисна позиція Шахта надзвичайно простакувата. Якщо йому повірити, він прийшов до гітлеризму винятково із патріотичних спонукань, він був проти агресивних воєн, але за озброєння Німеччини з метою збереження миру. Він був за повернення Німеччині колоній з метою установлення економічної рівноваги в Європі.

Переконавшись у тому, що політика гітлерівського уряду переслідує надмірне озброєння і таким чином загрожує розв’язанню другої світової війни, Шахт перейшов у опозицію до Гітлера, саботував заходи гітлерівського уряду і в результаті як учасник змови проти Гітлера був репресований.

Свої захоплені листи, адресовані Гітлеру і повні висловлювань відданості, підсудний Шахт намагався подати як метод маскування його справжніх опозиційних настроїв до гітлерівського режиму.

Насправді ж Шахт у 1930 році зійшовся з нацистським рухом. Шахт почував потяг до націонал-соціалістів, а Гітлер і Герінг добивалися підтримки Шахта, який мав великі зв’язки в промислових і фінансових колах Німеччини і, як ніхто інший, міг надати і насправді надавав неоціненні послуги гітлеризму.

Уже 29 серпня 1932 року в листі Гітлеру Шахт запевняв його у своїй відданості. ЦІ запевняння не залишилися словами. Не хто інший як підсудний Шахт, зіграв вирішальну роль у приході Гітлера до влади. Саме він, Шахт, був організатором звернення промислових кіл Німеччини з вимогою призначення Гітлера рейхсканцлером. Саме він, Шахт, ще в 1932 році заявив тодішньому рейхсканцлеру Німеччини фон Папену: віддайте свою посаду Гітлеру. Саме він, Шахт, у 1933 році, напередодні виборів до рейхстагу, організував нараду промисловців, на якій був створений фонд для нацистської партії в декілька мільйонів марок.

Роль і значення Шахта у створенні гітлерівської Німеччини характеризує найближчий сподвижник Гітлера Геббельс. У своєму щоденнику він писав 21 листопада 1932 року: «В бесіді з доктором Шахтом я переконався, що він цілком поділяє нашу точку зору. Він один з небагатьох, хто повністю згоден з позицією фюрера».

Сам Шахт у виступі на весняному ярмарку в Лейпцигу 4 березня 1935 року так визначив свою роль у гітлерівській державі: «Я можу запевнити, що все, що я роблю і кажу, має певну згоду фюрера і що я нічого не буду робити і говорити, що не отримає схвалення фюрера. Таким чином, охоронцем економічного розуму є не я, а фюрер...»

Заслуги підсудного Шахта були, як цього й чекав сам Шахт, гідно оцінені Гітлером. Після приходу до влади в 1933 році Гітлер відразу ж призначив Шахта президентом Рейхсбанку, а потім міністром економіки і, нарешті, генеральним уповноваженим з питань воєнної економіки.

Матеріалами обвинувачення і судовим слідством доведена виняткова роль підсудного Шахта в підготовці озброєння Німеччини і тим самим у розв’язуванні агресивних воєн. Колишній військовий міністр у своїх показаннях повідомив,