Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

- Я не впевнена, чи варто шкодувати про тих, хто помирає в ці часи. Можливо, їм пощастило бути поза цим.

Вони деякий час стояли мовчки. Потім вона кинула на Джима жалібний погляд.

- Ви вірите у Бога, Джиме?

- Так.

- А я намагаюся. Ви не проти, я б хотіла помолитися.

Вони опустилися на коліна біля ліжка і сховали обличчя в руках. Трохи згодом пані Хендерсон піднялася на ноги.

- Я повинна піти до вашого батька, - сказала вона. - І ви повинні йти спати. Немає сенсу втомлювати себе. Добраніч, любий.

- Добраніч, мати.

Але хоча він роздягнувся і ліг в ліжко, заснути йому не вдалося. Він метався з боку на бік в душевних стражданнях. Він намагався знайти причини, щоб розвіяти підозру, яка билася в його свідомості, стук, стук, стук, як забивання цвяха в гранітну стіну. Це було настільки жахливо, що досить було поглянути на це справедливо і чесно, щоб зрозуміти, що в цьому нічого не може бути. Це було проти природи: це було так само неймовірно, як те, що вода повинна текти в гору. Дюжина дрібних інцидентів, які, коли вони сталися, не справили на нього ніякого враження, тепер згадалися йому. Він згадав жінку, яку бачив з Дорою у парку Сейнт-Джеймс, і чия схожість з жінкою з персоналу посольства Німеччини так вразила його; Дора сказала, що вона біженка, з якою вона вступила в розмову: це правда, чи вона була німецьким агентом і Дора була у відносинах з нею? Чи можливо, що Дорі вдалося отримати запрошення залишитися в Грейвні, тому що німецька таємна служба знала, що Роджер працює у військовій розвідці, і подумала, що було б корисно мати в будинку когось, хто міг би отримати корисну інформацію? Вже не вперше Джим нещасно запитував себе, чи вийшла Дора за нього заміж тільки тому, що в іншому випадку влада наполягла б на її від'їзді. Чи була вона першою, хто видав ретельно охороняєму таємницю аеродрому? І в той вечір, два тижні тому, коли він застав її за тим, як вона прикурювала цигарку від фьюзі, коли звичайний сірник, вочевидь, був би більш зручним, чи було простим збігом, що незабаром після цього з'явилися німецькі літаки? Це була вона, хто підпалив стіг? Джим зарився обличчям в подушку, намагаючись не впустити жахливий страх, що напав на нього. Він кохав її, кохав всією силою своєї душі і всією енергією свого тіла. Було незбагненно, щоб вона так довго грала роль; і було незбагненно, щоб хтось був так байдужий до природних почуттів подяки за всю доброту, яку проявили до неї його батько і мати; було незбагненно, щоб хтось був таким віроломним. Він ненавидів себе за те, що такі сумніви взагалі прийшли йому в голову. Всьому має бути пояснення, але, о Боже, яке було пояснення? Вона не могла бути шпигункою, він так сильно кохає її; повинно бути якесь пояснення.

До ранку він впав у неспокійну дрімоту і, хоча звик вставати рано, прокинувся тільки о дев'ятій. Він злився на себе бо мав намір з першими променями сонця відправитися на поле, де згорів стіг, в надії з'ясувати, як він був підпалений. Він знав, що він хотів знайти. У той день він не збирався їхати на ферму; він хотів бути зі своїми батьком і матір'ю, і йому належало зробити жахливі речі, з якими вони не були в змозі впоратися. Він поспішно одягнувся і вийшов. Він не взяв велосипед, а пішов коротшим шляхом через парк; він пройшов повз свій власний котедж, але в ньому не було жодних ознак життя, і він припустив, що Дора все ще спить; він не увійшов; він вийшов за ворота парку і пішов по дорозі. Те, чого він боявся, сталося: там була поліція; на дорозі стояли дві машини, і коли він підійшов до перелазу, що веде в поле, він побачив, що кілька людей возилися над тим, що залишилося від стогу. Він переліз і поплентався по стерні, поки не підійшов до них. Серед них були сільський констебль і місцевий інспектор поліції. Кивнувши, він побажав їм доброго ранку. Неважко було здогадатися, що вони прийшли з тим же наміром, що і він сам. Вони копалися посеред попелу.

- Ви, хлопці, рано прийшли на роботу, - сказав він так сердечно, як тільки міг.

- Ми займаємося цим як тільки стало досить світло, щоб щось побачити, - сказав інспектор. - І спочатку було жахливо холодно, коли ми прийшли.

- Що це ви робите? - запитав Джим.

- Ми намагаємося з'ясувати, як почалася пожежа. Прочісуємо попіл густою гребінкою.

- І що ви очікуєте знайти?

- Ми дізнаємося, коли знайдемо.

- По-моєму, досить безнадійно.

Вони не знали, що шукати, а він знав. Якби вони пішли, у нього був би шанс.

- Досі у нас все було не так вже й погано.

У нього впало серце.

- Є що-небудь?

- Дещо.

Інспектор вказав на носовичок, що лежав на землі. Джим підійшов і подивився. На ньому було чотири або п'ять обвуглених фрагментів, маленькі шматочки дроту, які чинили опір плавленню, і на одному з них все ще був обривок волокна деревини. Джим не знав би, що вони таке, якби не знав, чого очікувати.

- Є ідеї, що це таке? - запитав інспектор.

Джим похитав головою.

- Я не впевнений, зауважте, але мені здається, що вони можуть бути фьюзі. Якщо це вони і є, і ми зможемо з'ясувати, кому вони належали, ми дізнаємося, хто був тим дияволом, який підпалив цей стіг.

Розум Джима був приголомшений. Йому потрібен був час, щоб подумати.

- Ви не думаєте, що це був нещасний випадок? Волоцюга, що розкурював люльку.

- Ви коли-небудь чули про волоцюгу, що розгулює з коробкою фьюзі в кишені?

Джим промовчав. Один з чоловіків, які все ще працювали з попелом, раптово скрикнув:

- Сюди, що це?

Інспектор швидко підійшов до нього.

- Не чіпай це, чортів дурень, - крикнув він, коли чоловік зібрався підняти те, що знайшов.

Інспектор взяв лопату і зачерпнув предмет разом з оточуючим його попелом. Він відніс його в сторону. Це був фрагмент обвуглених аркушів паперу, скріплених дротом, яким вони були пов'язані. Невеликий зазубрений