Читати книгу - "Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей"

Глава 34

Глава 34

Місяць. Цілий місяць ми витратила на пошуки Чона. Я мало не здуріла. Він наче пропав безслідно. Провалився крізь землю. Через це, мені кожної ночі снився сон. Жахливий сон, в якому невідомий мені чоловік вбиває моїх батьків. Знову і знову. Впродовж місяця, я просиналась у холодному поту.  

От і сьогодні не виключення. Я бачила свій дім, як я заходжу у вітальню і гукаю маму і тата, але вони не відгукуються. Не виходять мені на зустріч, а коли я йду у їхню спальню, то все залиште кров'ю. Переступаю поріг і на ліжку бачу своїх спотворених батьків. Від жаху очі повзуть вгору. Я кричу, але мене ніхто не чує. Починаю тікати, але ноги так і лишаються прикуті до того місця. 

Поки я не прокидаюсь. Від жаху кричу на всю кімнату та прикриваю обличчя руками. 

Олександр підхопився та притис мене до себе. Обіймав та гладив ніжно мою спину та цілував у маківку. 

— Тихше, моя маленька. Це лише сон, — заспокоював він мене. Моє серце виплигувало з грудей так, що не можливо було вдихнути та видихнути. 

— Я знову бачила їх, — тремтячи від страху промовила та подивилась на коханого очима повними сліз, та жаху. 

— Це лише сон, — запевняв мене. Тримав моє обличчя у свої рука і легко поцілував у чоло. 

Кілька хвилин, я переводила дихання і орієнтувалась. Поглянула на коханого чоловіка в поцілувала його палко в губи. Заспокоїла сам перед, себе.  

— Я кохаю тебе, — важко дихаючи промовила йому в губи. Олександр знову припав до моїх губ. Цілував так, немов я його останній ковток повітря. 

Шалені поцілунки. Пристрасті гарячі спокусливі губи. Божевільні руки. Олександр наче забирав мій страх своїми дотиками, поцілунками, поглядами.

 Його руки ковзали, по всьому тілу. Губи манили, дразнили. Він наче малий бешкетник. Витворів зі мною таке, за що мені потім бувало соромно в думках. Кохав мене. Шаленів від мене. Хотів мене, ще і ще. Знову і знову. 

Проштовхуючи свій орган в мене. Заповнюючи  всю, до останку. Я кричала. Насолоджувалась спокусою, відчуттями.  Кричала його ім'я. 

Олександр цілував, рухався, божеволів від мого запаху. Шепотів улесливі слова. 

Я тонула. Впадала з головою. Він мій, я його. Ми єдині. Кохали і кохались. 

— Ти назавжди моя, — шепотів він мені на вухо притягуючи до себе ближче. 

Я його назавжди. Так, як і він мій. 

***

— Кохана! — почула я занепокоєний голос Олександра. Вийшла йому на зустріч. 

Коли побачила його захеканого та розчервонілого, посміхнулась. 

— Що сталось? — зробила я серйозний вираз обличчя, але посмішка нікуди не зникла. 

— Я знайшов Чон Соля! — радісно вигукнув. Підійшов, до мене та поглянув у моє здивовані очі. Посмішка, що секунду тому була, одразу зникла з моїх вуст. 

— Де? Як? — я наче пропала у свій світ. Нарешті я помщусь йому. 

— А це вже секрет, — посміхнувся та палко поцілував мене.  Я стукнула його в груди. 

— Я пішла збиратись, — нервово промовила. 

Розвернулась та пішла до спальні. Швидко натягнула на себе суворий костюм та вийшла, до свого чоловіка. 

— Ти що на співбесіду зібралась? — глузував він з мене. Я знову стукнула його в груди та прошипіла. Тримала себе і руках з останніх сил. 

Ми їхали та я нервово теребила руками піджак. Хочу нарешті розставити всі крапки над <<і>>. Забрати своє та зробити так, аби той  Чон гнив у тюрмі. Гад!

Ми приїхали на якийсь склад. Я навіть здригнулась. Поглянула на нервового Олександр. Він повернув голову до мене та взявши мене за плечі, міцно їх стис. 

— Кохана, послухай. Там... Там, що ти побачиш. Сприйми все спокійно, — нервово струснув мене за плечі. Я закрила очі та кілька разів вдихнула. 

— Олександре, я не така м'якотіла, як ти думаєш, — зітхнула та перша вийшла з машини. Щоб я там не побачила Чон Сон заслужив. 

Олександр вийшов за мною. Взяв за руку та повів у глиб складу. Чесно кажучи ноги підкошувались, серце вилітало з грудей. Було настільки страшно. 

Ми увійшли і в ніс відразу вдарило сирістю. Пройшли трішки і в кріслі я побачила старого сивого чоловіка з побитим обличчя. Спочатку я крикнула від здивування, а потім мені захотілося йому помститись. Він сидів з опущеною головою, але я чітку бачила його гидливу фізіономію. 

— Чон Сон, — прошипіла я. — Паскуда ти така! 

Я почула глузливий сміх на весь склад, від якого захолола кров. 

— Так, ти привів ще й її, — він зі злобою на обличчі почав розглядати мене. — Ооо... Ти дуже схожа на свою матір, — розсміявся він. — У неї були такі ж очі, а які солодкі губи... 

Я не витримала та вліпила йому гучного ляпаса. Не хотілося, щоб він згадував мою матір. Вбивця не мав на це ніякого права. 

— Чон Сон! Паскуда. Якщо я дізнаюсь, що це ти зробив. Я знищу тебе, — дивлячись йому в очі, я вже вбивала його. 

— Тільки спробуй. Ти все одно нічого не дізнаєшся, — сміявся той.

— Любий, я не хочу повертати нічого окрім будинку. Хай подавить, але спочатку... — я поглянула на того покидька оцінюючи поглядом. — Вибийте з нього всю дурь. І нехай він перепише на мене будинок, який отримав незаконно. 

— Ти впевнена? — перепитав у мене. 

— Так. Адже бізнес не тільки в його руках. Він ще й в руках Кларка. Тому... Будемо вважати, що я зробила йому подарунок. 

— Яка ти в мене хороша, — захопливо вигукнув. 

— А ще буваю, дуже моторошною та жахливою, — розсміялася. 

— Розтерзайте його ...

, 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно