Читати книгу - "Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей"

Глава 35

Ми приїхали, до квартири і в мене одразу полізли думки в голові. Доброго дня здоровий глузд! Повернулась всім тілом до Олександра та примружила свої очі. Він невимушено на мене глянув та відступив на кілька кроків. Спочатку, хотів тікати у бік ванної, але я схопила його ззаду за піджака. 

— Стояти, — прошепотіла та стукнула його рукою в спину. — Де ти знайшов Чон Сона? — прошипіла. 

— Це довга історія, — повертаючись до мене, опустив голову вниз, мов  кіт, який нашкодив. 

— А я, нікуди, не спішу, — розвела я руками. 

— Мені допоміг Кларк. Його батько і надалі веде з ним бізнес.  Він був у Китаї, тому ми не могли його знайти. Кларк виманив його черговою угодою. Тільки, Чон не думав, що потрапить в пастку. 

— І він зізнався, що вбив наших батьків? — кивнула я досить з серйозним виразом обличчя. 

— Так. Тобто... Твоїх батьків він не хотів вбивати, але його засліпили ревнощі. Як виявилось він кохав твою маму, — тяжко зітхнув. 

Від його слів мої очі повзли в гору. Я ледь стояла на ногах. 

— А твої за що? 

— Мій батько шантажував Чона, бо знав, що то він їх убив, — уже тяжко зітхнув і Олександр. 

— Тобто наші батьки поплатились за свої гріхи. Чи як там. 

Ох... Я не могла повірити, що таке могло статись саме з моїми рідними. Любовний трикутник. Вбивство. Смерть. І все це настільки жахливо, що я просто шокована. 

— Я хочу поговорити з Чон Соном, — прошепотіла. 

Не розумію чому, але мені хочеться.

— Це неможливо, — похитав головою Олександр.

— Тобто? — здивувалась. 

— Мої хлопчики побили його та, що він ледве дихає, — зітхнув та відвів погляд. 

Я так і впала на підлогу. Ну, що за кара! Від всієї цієї інформації в голові все пливло. Кілька хвилин я приходила до тями.  Хотілося зникнути. Маріель. Марлін. Чон. Всі вони завдали великого болю. Я безсило схилила голову. 

— Що з Маріель? — поглянула туманними очима у його збентежені. 

— А що з нею буде, — хмикнув він. 

— Ти знаєш про, що я питаю, — ледь не зірвалась. 

— Вона не отримає свого покарання. Адже її батька добре заплатив поліцейським, але стерпіти дочці такого, він не дозволив. Тому Маріель відправляють закордон. Я вміло натиснув на його батька. Тому вона не скоро повернеться, — сідаючи біля мене навпочіпки, повідав мені хоч якісь гарні новини. 

Я поглянула на нього примружившись. Видно було, що він щось не договорює. 

— Ти мені все розповів? — тиснула я на нього. 

— Так... — заїкнувся. 

— Точно? — натисла сильніше. Бачу, що не договорює. Мне свої пальці та дивиться куди-небудь, аби тільки не на мене. 

— Гаразд, — шумно видихнув та піднявся. — Але спочатку підемо вип'ємо кави, — потягнув мене за собою. 

А я й не відмовилася, бо дуже хотіла оживитися. Кава зараз саме те, що мені потрібно. 

Ми сиділи за столиком і поїдали один одного поглядами. Я допитливим, він збентеженим. 

— Починай! — не витримала я. 

— Я недавно дізнався. Ну, як не давно. Коли ми зловили Чон Сона. Він... — Олександр почав нервувати. Навіть чашка ледь не випадала з його рук, але я досить терпляче чекала на його розповідь. — Він почав кричати, що ти його донька. Не свого батька, а саме його. 

— В якому сенсі!? — вражено вигукнула, ледь не впавши зі стільця. 

— Чон Сон, твій батько, Мел, — відвів він погляд. 

— Ти напевно жартуєш? Ну скажи, що ти пожартував, — вражено вигукнула. Схопила його за руку. 

— Не скажу, —  вразив мене ще більше. 

Я встала зі стільці та почала ходити по кімнаті. Не вірила жодному його слову. Почала складати все до купи. 

Якщо у мене і був батько. Знав про мене. То чому він не забрав мене з дитячого будинку? Чому лишив мене на поталу життю? Боже! Я божеволію. 

Я вибігла з кухні та помчалась на вулицю. Олександр на диво мене не наздоганяв. Сіла в машину та завела двигун. Я не розуміла куди їду і що роблю. Не давала собі відліку часу та не розуміла нічого. Їхала куди підказувало серце. 

І коли опинилась на тому самому місці де нещодавно розбирались з Чоном, тобто з моїм батьком. Трясця. Я ледь свідомість не втрачала. Йшла на ватяних ногах, по великому складі і не розуміла, що це все означає. 

Підійшла до того самого місця та присіла. Торкнулась рукою закривавленої підлоги та з очей скотились сльози. Це наче удар, нижче пояса. В саме серце. Божевілля! Я скоро буду, мов божевільна. Все моє життя, суцільний хаос. Я не можу з ним справитись. Не можу прожити щасливе життя поки не розгребу усе, це лайно. 

— Доню, — почувся тихій шепіт позаду. Я застигла на мить. — Ти все-таки повернулась. Він розповів? — лагідний голос і тихі кроки позаду. Все це я так щільно відчувала, що серце гупало, по ребрах.  

Я продовжувала мовчати не маючи сили сказати нічого. 

— Ти ображаєшся на мене? — запитав уже досить близько. 

Я продовжувала мовчати. Лише піднялась на ноги, але все ще стояла спиною, до свого нібито батька. 

— Напевно ти не рада, що я залишився в живих, — зірко промовив. 

— Правильно! Я не рада, що ти ще не здох! — стискаючи кулаки прокричала. 

— Доню, послухай... 

— Не смій називати мене дочкою, — прошипіла скриплячи зубами. — Ти не маєш на це ніякого права. 

— Я твій батько, хоче ти цього чи ні, — холодний голос. Більше ніякої ніжності. 

— Ні! Мого справжнього батька ти безжально вбив, як і матір, — в мене вже не було сили себе стримати. 

— Послухай мене уважно і не перебивай. Я скажу тобі щось дуже важливе, а ти не перебивай. Коли розповім. то тоді вирішиш, що будеш робити. Домовились? 

Я нічого не відповіла Змовчала. Послухаю, що він там скаже і піду собі. Не хочу більше знаходитись з ним на одній території. Дихати одним повітрям і тому подібне. 

— Твоя мама жива, — після цього все в мені похололо. Я повернулась, до чоловіка і поглянула шокованими очима.