BooksUkraine.com » Бойовики » Я бачу, вас цікавить пітьма 📚 - Українською

Читати книгу - "Я бачу, вас цікавить пітьма"

198
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Я бачу, вас цікавить пітьма" автора Ілларіон Павлюк. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 122
Перейти на сторінку:
шеф-кухаря, якого Арсен точив в особливий спосіб, дбайливо створюючи на лезі мікроскопічні зубчики — щоб той неймовірно легко різав м’ясо. «Цвін-н-н-нь!» — тонко проспівав японський сантоку, завжди наточений до стану «комфортного гоління».

— Щось сталося? — Оксі обернулася до нього і, вже не дивлячись, причепила на тримач важку кухонну сокирку.

«Клан-н-нк! — низько застогнала сокирка і додала тихо-тихо, щоб почув лише Арсен: — Убий її!»

Він вибіг із дому, на ходу накинувши куртку, вскочивши у перше-ліпше взуття, не знаючи, ані куди йде, ані на скільки — просто, щоб не утнути цього.

Арсен не пам’ятає, скільки блукав вулицями. Мабуть, лише тоді, коли заблагали закоцюблі ноги, він уперше зупинився й запитав себе, що ж відбувається. Побачив, що взувся у літні кросівки і вже майже не відчуває пальців. А ще — дійшов аж до цукрового заводу і стоїть тепер коло воріт. Здоровецька стара будівля височіла над тінню, що видавалася чорною навіть на тлі безмісячного, затягнутого хмарами неба.

— Треба повертатися, — вголос мовив він. — Треба взяти себе в руки і повертатися.

І вже ступив було крок, щоб іти звідтіля, але помітив чорну тінь на свіжому снігу. Найперше, що спало на думку, — хтось загубив рукавицю. Тому Арсен навіть не збирався зупиняти на ній погляд. Та тінь раптом ворухнулася. Він завмер, намагаючись зрозуміти, здалося йому чи ні. Аж ось тінь поворухнулася знову — тепер уже цілком точно. Вона рухалася до нього нерівномірними, смиканими рухами. Інстинктивно він спершу навіть позадкував, а рука машинально намацала в кишені кастет. Подарунок на день народження, з яким Арсен ніколи не розлучався… Та ось він роздивився: у слабо підсвіченій снігом зимовій ночі, втопаючи в снігу, плигав кролик. Точніше, кроленя — буре, довговухе, заледве більше за Арсенів п’ястук. Стрибало до нього, немов шукаючи порятунку.

Він присів навпочіпки і простягнув до кроленяти руки:

— Іди сюди… Не бійся, ну…

Кроленя було м’яке і тепле. Геть мацюпусіньке. Арсен тримав його в долонях, і лють переставала розпирати легені, давши Арсенові дихати вільно, а перед очима перестали миготіти кляті картинки з його дружиною і отим іншим, якому Арсен мимоволі прималював лице хлопця, якого він відгамселив біля «Мінотавра»… Земля йому пухом……

Поговорити з Оксі так і не вдалося. Він налаштовував себе всю дорогу додому, та вона, побачивши кролика, просто розтанула від зворушення, а Арсен відчув себе таким виснаженим…

«Завтра», — вирішив він.

Але завтра, взявши до рук кляті фотографії, він знову зрозумів, що не зможе мовити й слова. Наче йому в горлянку заліз маленький надокучливий кролик і застряг там, не даючи дихати… Мало того, Арсен зрозумів, що й не хоче нічого казати — він хоче вдарити її навідліг просто в її здивовану пику!

Потім він весь вечір носив на руках теплого кролика, і ставало наче трошечки легше.

Наступного дня Ксенія пішла на добове чергування, і поговорити знову не вдалося. І так далі. Він ненавидів себе за нездатність з’ясувати стосунки з дружиною, за невміння контролювати емоції, за те, що не знаходив сили для такої важливої розмови… Та ще сильнішим було почуття страху — що він учинить те, чого не можна буде виправити.

Кролик погано їв. Точніше, не їв майже нічого — ні капусти, ні морковки. А поводився так, наче весь час голодний.

А якось уночі Арсен прокинувся від того, що звіря сидить у нього на грудях. Видно, вилізло з коробки. Сидить і нюхає йому губи.

— Гей, — стиха мовив Арсен. — Ти що тут ро…

Аж раптом кролик встромив голову йому в рот.

— Ехк!!! — скрикнув Арсен, але горлянку йому вже перекрила настирна кроляча мордочка, метушливо протискаючись всередину, а кігтясті лапки вчепилися в губи і ясна.

Він вигнувся дугою, намагаючись ухопити кляту тварючку, але шерсть кроленяти стала масна, мов у щура, і пальці зіслизали, а кроляча голова вже розпирала трахею, так що Арсен не міг вдихнути. Зігнувшись навпіл, він вибалушив очі й істерично намагався встромити обидві руки собі в рот…

І прокинувся з тихим судомним «хах!»

Рвучко сів у ліжку, обмацуючи губи і язик. Сон був такий реальний, що відчуття кролячої шерсті в роті діймало ще кілька хвилин, примушуючи його відпльовуватися й відсапуватись.

— Сон… — прошепотів він. — Просто сон…

Кролик був там, де він залишив його вчора, — на столі в картонній коробці, накритій ґратчастою поличкою з духовки. Арсен з осторогою зазирнув, переживаючи й далі почуття жаху й огиди, які йому наснилися. Кролик не спав, й одразу став на задні лапки, смішно витягуючи писочок догори. «Наче хоче поцілувати», — промайнуло в Арсена в голові, й він мимоволі відсахнувся.

— Сон, просто сон, — повторив він собі.

Видно, що кроленя було голодне. Арсен відніс його в кухню й заходився тицяти в мордочку моркву і капустяне листя, але воно не хотіло і відверталося. Зате пожадливо обнюхувало пальці, наче вони пахли їжею.

— Їж уже, дурник вухастий… — казав Арсен.

І раптом кролик укусив його — швидким непомітним рухом він пройшовся гострими зубками по його пальцю. Навіть не боляче. Але на стіл тієї ж миті зацебеніла кров.

— От, чорт!

Він хотів було додати: «Морковку жери!» — але слова застрягли у нього на вустах, тому що кролик почав злизувати зі стільниці кров — тільки й мелькотів його крихітний язичок. Не залишивши ані найкрихітнішої краплі, кролик звів писок і поглянув так, наче просив іще. Принаймні Арсенові саме це спало на думку, хоч би якою дурнуватою вона видавалася. Він відчинив холодильник і пробігся очима по поличках. Унизу стояв пакунок із курячими серцями. Арсен іще раз із сумнівом глянув на кролика, а тоді вийняв одне і поклав перед ним.

Він ніколи досі не чув, щоб кролики гарчали. Що й казати про кроликів, які гарчать, жеручи м’ясо.

Арсен давав йому м’ясо щодня, але чомусь таємно від Оксі. Від думав собі: про те, що твій кролик жере м’ясо і вміє гарчати, нікому не можна розповідати. Й Арсенові подобалося його годувати. Коли він це робив, вібрація в грудях начебто стишувалася, і думки ставали ясні та спокійні. У такі моменти йому думалося, що пора вже нарешті спокійно поговорити з Оксі про фотографії, та водночас нападала апатія й він ішов спати. А кроленя росло як на дріжджах, і буквально за тиждень було вже завбільшки з кота.

А якось в Оксі був вихідний, і вона пішла на весь вечір до подруги. А він чекав її вдома, рішучо готуючись здійснити цю проклятущу розмову й водночас — тримати в шорах свою лють. Арсен сидів на дивані й роздивлявся оті-таки світлини, вкотре переконуючи себе, що йдеться про фотосесію й не більше. Інакше навіщо б вона їх друкувала! Ні, справді! Хто і навіщо в наш час друкує фотки!

Аж ось він помітив, що на одній із них у темному вікні за Ксениною спиною можна роздивитися якісь світляні плями. І нехай то були тільки розмиті обриси… Арсен повертів фотографію і так, і сяк… Авжеж, так і є — він бачить характерні витягнуті прямокутники трьох вікон мерового кабінету в адміністрації. І трохи нижче — розмита жовта пляма тоді ще єдиного на площі старого ліхтаря. Схоже, квартира була на першому поверсі п’ятиповерхівки, а якщо є два орієнтири, та ще й на одній осі…

Він був на площі

1 ... 60 61 62 ... 122
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я бачу, вас цікавить пітьма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я бачу, вас цікавить пітьма"