Читати книгу - "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"

Міг би Хрущов вимагати забрати 60 ракет з Великобританії. Так забрали б! Ніхто б і не заперечив.

Справа тут ось у чому. Сполучені Штати різко обігнали Радянський Союз в галузі створення ракет на твердому паливі. І тому американці могли дозволити собі розгорнути відразу дві грандіозні програми: масове будівництво атомних ракетних підводних човнів, по 16 ракет «Поларис» на кожному, і ракет «Мінітмен» у шахтах.

У 1962 році обидві ці програми вже принесли рясні плоди. А до кінця 1963 року на бойовому чергуванні стояло 450 ракет на твердому паливі «Мінітмен» у шахтах і 256 ракет на твердому паливі «Поларис» на 16 атомних ракетних підводних човнах. При цьому останні шість човнів - нового типу «Лафаєт» з новим варіантом ракети «Поларис А-2». Розгортання програми «Мінітмен» і будівництво атомних ракетних (як, втім, і торпедних) підводних човнів продовжувалось і далі в такому ж шаленому темпі.

Про те, що в 1963 році станеться такий ривок у ракетному озброєнні США, в 1962 році знали всі, кому про це хотілося знати. Ці програми ніхто не приховував. Ці програми відкрито й гаряче обговорювалися в Конгресі та в пресі. На тлі такого бурхливого розвитку ракет на твердому паливі рідинні ракети «Тор» і «Юпітер» вже не виглядали такою ефективною зброєю, як раніше. Вони більше американцям були не потрібні. У ракет на рідкому паливі стільки недоліків: до старту довго готувати, доводиться утримувати безліч людей найвищої кваліфікації, цілу орду всяких машин, дорогі та складні стартові комплекси, які занадто вразливі...

І було вирішено ще в 1961 році ракети середньої дальності «Тор» і «Юпітер» з озброєння через два роки зняти, з Великобританії, Італії та Туреччини вивезти. Про те, що в 1963 році ракети приберуть не лише з Туреччини, але ще й з Італії і Великобританії, знали не тільки у Кремлі та Генеральному штабі. Про це міг дізнатися кожен, хто вмів читати англійською мовою.

Так ось: Хрущов розгорнув свої ракети на Кубі зовсім не заради того, щоб американці прибрали 15 ракет з Туреччини. Вони б їх і так через рік прибрали. І не тільки з Туреччини. Чи варто було підводити світ на сам край ядерного самогубства в кінці 1962 року, якщо було достовірно і заздалегідь відомо, що проблема з ракетами в Туреччині вирішиться сама собою на початку 1963 року?

7

Наша пропаганда будь-який розгром відразу в перемогу обертає. Було оголошено тоді (а не наймудріші повторюють це й через півстоліття), що:

по-перше, ми революційну Кубу врятували від неминучого вторгнення;

по-друге, зобов'язали США забрати ракети з Туреччини;

по-третє, змусили проклятих американців від конфронтації перейти до мирного співіснування.

Все це нісенітниця.

Чи вартий товариш Фідель Кастро, прозваний на Кубі жеребцем, чи варта вся його «революція» на острові шинків, гральних закладів, наркоманії та проституції того, щоб заради них знищити весь світ, разом із самим Фіделем і його революцією?

Чи варто було заради 15 ракет у Туреччині, які й так повинні були забрати, ризикувати життям людства?

А вже про мирне співіснування краще б навіть і не заїкалися. Після Карибської кризи вибухнула нечувана в історії людства гонка озброєнь. Американці розгорнули 1000 ракет «Мінітмен», ввели в дію 41 атомний ракетний підводний човен, по 16 «Поларис» на кожному, створили нові стратегічні бомбардувальники. Радянський Союз гнався за США, закусивши вудила, поки не надірвався і не розсипався під вагою цього самого мирного співіснування і власного військово-промислового комплексу.

Радянські маршали з гордістю хизувався: зате досягли паритету!

Навіщо їм паритет, якщо країна розвалилася під купами стрімко застарілих ракет, танків і підводних човнів?

Ключовий момент

Автомат Калашникова - національна ганьба Росії.

Включіть новини на будь-якому телеканалі у Франції, у Великобританії, на острові Тасманія, в Гондурасі або Катманду і - о диво! - щодня в будь-якому випуску новин ви побачите автомат Калашникова. Світова історія твориться з цим автоматом у руках, і в цього автомата російське ім'я.

Автомат Калашникова вписаний у композицію державних гербів деяких африканських країн, наприклад, Мозамбіку. Існував проект герба Конго з силуетом автомата Калашникова. Автомат Калашникова вибирають своїм символом терористичні організації.

Автомат Калашникова вписаний у книгу рекордів Гінеса як найпоширеніша зброя нашої планети. У світі зараз близько 100 мільйонів автоматів Калашникова. Один у мене в кабінеті на стінці висить. На кожні 60 жителів планети Земля - один «Калаш». До речі, в Африці хлопчикам нове ім'я дають - Калаш.

Права на виробництво автомата Калашникова Радянський Союз передав 18 країнам, в основному в якості безоплатного дарунка. Тепер через свою божевільну щедрість Росія щороку втрачає два мільярди доларів.

Ви можете заперечити: а от сьогодні в новинах не було «Калаша»!

Не сперечаюся, таке іноді трапляється. Але тоді замість «Калаша» ви побачите гранатомет РПГ-7, кулемет Калашникова ПК, танк Т-54, кулемет Владимирова, зенітну установку ЕУ-23 або бронетранспортер БТР-60П.

Все це безоплатно передавалося будь-кому, хто тільки оголосить, що він - борець проти капіталізму. Зброя передавалася з правом власного виробництва і технологічною документацією, з безкоштовним навчанням виробників і користувачів.

Це робилося за рахунок Радянського Союзу, в якому в половині пологових будинків не було гарячої води, а в половині шкіл - теплих туалетів; у країні, яка не могла себе прогодувати і забезпечити житлом своїх офіцерів. Це робила країна, народ якої вироджувався, спивався і вимирав. Це робила країна, не здатна виробляти нічого, окрім зброї і матрьошок. А нафта і газ - не наше творіння. Сверлити дірки в землі - розуму великого не треба. Тим більше що дірки за нас зараз все частіше й частіше сверлить «Бритиш Петролеум».

Тепер спробуємо уявити Африку або мусульманський світ без радянської зброї взагалі і без автомата Калашникова зокрема.

Але ж без них світ був би іншим.

Навіщо ж Радянський Союз насичував світ зброєю? Якщо не заради Світової революції, то заради чого? Вже точно не заради матеріальної вигоди.

Так от, кремлівські правителі жили за принципом: МИ НЕ МОЖЕМО ЗРОБИТИ ЖИТТЯ У СВОЇЙ КРАЇНІ ТАКИМ ЖЕ ГІДНИМ, ЯК І У ВАС, АЛЕ МИ ПОСТАРАЄМОСЯ ВАШЕ ЖИТТЯ ОПУСТИТИ НА НАШ РІВЕНЬ.

І старалися. Три чверті століття. Не шкодуючи себе, примовляючи: щоб у сусіда хата згоріла!

І знаходяться люди, що повторюють з гордістю: адже наш автомат на гербі Мозамбіку!

Але все ж головна собака зарита зовсім в іншому місці.

І я вам це прокляте місце зараз вкажу. Радіючи появі «Калаша» на гербах африканських князьків, ми якось зовсім випустили з