Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

Мене переслідує відчуття дежавю. Вдруге за сьогоднішній день ми з Кирилом знаходимося в його машині і другий раз за день ми ненавидимо один одного в повній тиші.

— Ти їдеш не в ту сторону. Мій будинок не на виїзді з міста, — метушусь я, коли розумію, що темні вулиці за вікном зовсім не ті, які повинні бути.                                                     

— Ми їдемо в заміський будинок. Вся прислуга з сьогоднішнього дня пішла у відпустку і нікому годувати собак, - рівним голосом вимовляє він, приголомшивши мене новиною. З яких пір він вирішує, де я проведу ніч?                                               

— О-о-о, так ти мене викрав тому що сам боїшся підходити до них? Дивись, Царьов, а то відгоизуть твій огірочок і позбавлять тебе всього шарму.

— Я прикриюся тобою у випадки нападу, не хвилюйся. Ви так схожі з цими пекельними псинами, що вони напевно приймуть тебе за свою.                                 

— Дуже дотепно, — фиркаю я, схрещуючи руки на грудях, але впадати в істерику і просити відвезти мене додому не поспішаю. — Ліза не буде проти, що ти її кинув одну на вечірці і помчав зі мною?

— А Єгор не буде проти, що ти, не сказавши ні слова , зникла?        

— Я відправила йому повідомлення, — брешу на ходу, сподіваюся, що мій голос не видав мене.

— І як давно ви знайомі?                   

— Достатньо довго, - ухиляюся від відповіді, не збираючись розповідати правду.

— Достатньо довго, щоб стрибнути в ліжко не роздумуючи, чи достатньо довго, щоб дозволити йому підвезти тебе додому, обмінятися телефонами і цмокнути на прощання?

— Достатньо довго, щоб »дати» йому прямо в машині, — вимовляю зло, тому що саме ця картина засіла у мене в голові, тільки з Киром і Лізою в головній ролі. І як би я не старалася, а позбутися її не можу. Навіть оглядаюся по сторонам, готова в будь-яку мить надибати поглядом жіночі трусики.     

— Не знав, що ти така, — хитає головою злопець і піддає газу.                  

— Яка — така?                                    

— Готова віддатися хлопцю прямо в машині після першого знайомства.

— Я не казала такого. Ти несеш маячню. Давай просто помовчимо.                                              

— Єгор сказав, що ви познайомилися сьогодні ввечері, але судячи з того, як він лапав тебе у відкриту, ти вже дозволила або ж була готова дозволити йому більше.                     

— Царьов, яке взагалі твоє діло до того, як і з ким я проводжу свій час? — вигукую зло. Господи, ми всього п'ять хвилин знаходимося в замкнутому просторі разом, а мені вже хочеться вчепиться в нього і гарненько відмутузити.                

— Яка різниця? Хах. Гаразд, — Кір на взводі, розумію я, а коли він різко гальмує і з'їжджає на узбіччя, безуспішно смикаю за ручку, намагаючись втекти, тому що розумію, що його погляд не судить нічого хорошого.

— Ти дістала мене, Левандівська, ясно? То жображаєш із себе недоторкану, то приходиш сама до мене в ліжко, то робиш вигляд що нічого не відбувається, то якогось чорта ревнуєш мене до інших жінок, хоча не маєш на це ніякого права! Тому що сама фліртуєш з усіма підряд і ведеш себе... як... як..., - задихаючись вимовляє Кир і я спостерігаю як від злості по його обличчя розквітають червоні плями.

— Ну давай же, вимови це в слух, - я теж зриваюся на крик і відчуваю як по щоках стікають сльози образи.  Сам теж не святий.  Я схлипую, не витримавшись, вагітність робить з мене сентиментальну дурепу.

— Іди сюди, - пом'якшується Кир, спостерігаючи за тим, як я тру долонями очі і тягнеться до мене, але я зі злістю відштовхую його.                                                  

— Ні, випусти мене і їдь хоч до своєї Лізи, хоч до псів!  І я навіть не засмучусь якщо ця самка богомола зжере тебе!