Читати книгу - "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"

- Макар тобі допоможе, - продовжує. - Він зробить усе можливе, аби твоя малявка була в безпеці. Навіть дурному зрозуміло, що твоя дружина несповна розуму.

- Адаме, чому ти настільки переймаєшся цією ситуацією? – не можу стримати цікавості. Він також приходить до Олесі третій день поспіль. І, можливо, якби ситуація була іншою – я б палав від ревнощів, але цього не відбувається. Єдине, чого я зараз хочу – аби кохана отямилася.

- Я не збираюся зараз виливати перед тобою душу. Я навіть не впевнений, що вона у мене є. Але діти… Вони тільки вчаться жити у цьому світі. І ніхто їх не навчить краще, ніж матір. Мама. Яким би класним батьком ти не був – дитині потрібна мама. Хороша мама. Моя настільки хотіла зробити мене щасливим, що позбавила найголовнішого. Є речі, котрих не пробачають. І є люди, котрі так називаються лише анатомічно. Матері так само. Саша… Вона не така. Хоче здаватися сильною, холодною та байдужою, як в тих тупих емансипованих фільмах. Але якою б сильною не була жінка, рано чи пізно у її життя вривається мить, коли їй хочеться чогось рожевого, м’якого та солодкого. Не бійся стати цукровою ватою для своєї жінки. Але перетворюйся на кремінь, коли її потрібно захистити. І саме  зараз тобі потрібно це зробити.

- Скільки тобі років? – єдине, що виривається з мене після його промови.

- Двадцять два. Яке це має значення зараз?

- Звідки такі думки у двадцять два?

- Навчений. Якщо, як і решта, вважаєш мене безвідповідальним гульвісою, то відразу скажу, що мені байдуже.

- Розкажеш, що трапилося?

- Твоя спляча красуня знає. Розбуди і запитай, якщо так цікаво, - встає, підхопивши куртку, підходить до ліжка, цілує Олесю в чоло і виходить з палати.

   Зараз, як ніколи чітко, усвідомлюю, що зовсім розкис. Замість того, щоб боротися й далі – сиджу над її ліжком. Потрібно діяти, поки батько Богдани знову не натворив справ.

   По обіді знову повертаюся до Олесиної квартири. Тут у кожній дрібничці відчувається її присутність, тому хоча б таким чином вдається впоратися з її відсутністю. Довго розмовляю з Нікою по відеодзвінку, обережно відповідаючи на запитання про Олесю. Доньці я сказав, що вона захворіла, адже і себе переконую, що це тимчасово.

   Вечірню тишу перериває дзвінок мобільного. Підіймаю його з журнального столика та вирішую не відповідати на виклик з незнайомого номера. Але дзвінок повторюється.

- Слухаю.

- Олег? – чую у слухавці незнайомий чоловічий голос.

- Хто це?

- Потрібно зустрітися. Є розмова. Мене звати Павло.
***

Через пів години зустрічаю Павла на порозі Олесиної квартири. Виявляється, він приїхав ще вчора, але поїхав до мене додому після того, як не зміг додзвонитися.

- Можеш не переповідати усю історію. Поліна розповіла. Ми давно думали, що лишили цих людей у минулому, - каже, сідаючи за стіл. – Хочу відразу перепросити за матір. Я знаю, що вона тобі відмовилась щось розповідати. Вона досі з жахом згадує ту історію, хоча й минуло десять років. Найбільше постраждала Поліна. Зі шрамами їй жити до кінця життя…

- А ти? Тобі довелося стати іншою людиною!

- Моє життя від цього практично не змінилося. Лише ім’я. Нам навіть не довелося змінювати місто. Але Поліна… Вона довго не виходила на вулицю, боялася усього, адже страх знову зустріти Богдану оселився у ній настільки глибоко, що перетворився на панічні атаки. І можна було б подумати, що найбільший лиходій у цій ситуації – Богдана, але це не так. Вона психічно-нестабільна, тому такі вчинки від неї цілком очікувані. Але її батько… Він при здоровому глузді. Замість того, щоб лікувати доньку, вирішив, що простіше класти світ до її ніг. Як батько, ти маєш зрозуміти, що дитині допомагати потрібно не так. Зараз тобі найменше потрібно турбуватися про Богдану. Дитину від тебе ніхто не забере. Не після того, що трапилося. 

- Ти долав таку відстань, щоб мені це сказати?

- Не тільки. Потрібно позбутися старого. Я маю інформацію про незаконну діяльність цього мудака. Знайти її було нелегко. Я витратив на це декілька років.

- Що саме? Те, що він бере хабарі я і так знаю.

- Ти думаєш, що він заробив свої статки старанно перевіряючи роботу вчителів? У дев’яностих він був на побігеньках у серйозного бандита. Коли того пришили, він наче як відійшов від справ, оскільки народилася донька. Але залишилися зв’язки і звички. Рекет. Шантаж. Шахрайські схеми. Хабарництво. Відмивання грошей… Докази беззаперечні. Вистачить на декілька термінів. Я вже звернувся до прокуратури.

- Чому ти не використав цю інформацію раніше? – не хочу його ні в чому звинувачувати, але думки знову заповнили питання, які починаються словом «якби…?».

- Через Поліну і матір. Вони довго вмовляли просто забути, аби ці люди знову не вривалися у наші життя. Поля завагітніла і просила не лізти в це, адже не зможе не хвилюватися, тому я й вирішив лишити усе, як є.

- Тоді навіщо тобі лізти в це зараз? Твоя дружина вагітна. Ти проїхав через пів країни, лишивши її саму.

- Послухай, я просто хочу тобі допомогти і, скажімо, відновити справедливість. Де гарантія, що вони ще комусь не нашкодять? Я думав про це постійно. Очевидно, надто довго. Зараз головне, аби люди, котрі постраждали – одужали та повернулись до нормального життя. Богдана і так не викрутиться – замах на вбивство це серйозно, навіть татко не допоможе, але я цілком переконаний, що він спробує. Я допоможу усім, чим зможу. Взамін на одне прохання.

- Кажи.

- Познайомиш з племінницею?

***

   Після розмови з братом вдається поселити у собі надію, що від божевільної сімейки вдасться позбутися назавжди. Богдана й так знаходиться під вартою, тому її батькові, очевидно, зараз не до нас. Не вистачало зараз ще з ним розбиратися. Не впевнений, що, побачивши його, зміг би стриматися і не накоїти дурниць.

   Вранці знову їду до Олесі. Адам мав рацію і я не повинен поводитися так, наче зібрався її хоронити. Лікарі сказали, що її стан стабільний. Про наслідки намагаюся не думати. З нею обов’язково все повинно бути добре.