Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

На це Джеймс відповів.

- Я не впевнений у термінології. Я зустрічався з нею від сили два тижні і після цього все полетіло до чортової матері. Не впевнений, що наші відносини з нею дотягували до позначки "зустрічаємося". І пробач…

- За що?

- Пітер розповів мені про той випадок з Полою. Я дійсно не знаю, чому вона так вчинила. Хотів би сподіватися, що то була лише випадковість і вона насправді не хотіла обливати тебе водою, але…

- Нічого страшного. Справді. Нічого страшного не трапилося.

- Я сподіваюся.

На якусь мить запала тиша. А потім Елінор заговорила.

- Якби не Дарко, то все могло б бути інакше для тебе. Ти спокійно жив би далі і навіть не думав би про те, що хтось із твоєї родини передав тобі магічну силу. Ти міг би не ховатися від Поли та від рідних, а тепер у тебе є секрет, і розкривати його нікому не можна. Принаймні поки ми не з'ясуємо, хто з твоїх предків володів магією, - сказала Елінор, стежачи за реакцією Джеймса: той насупив брови.

- Але все саме так, як є. Я з милицями, а Пола з новими шанувальниками. А батькові про таке справді краще не знати. Вирішить, що в мене дах поїхав. І в чомусь він мав би рацію, - пробурмотів Джеймс і знову зазбирався. - Знаєш, мені справді час.

- Тоді до зустрічі, Джеймсе Брістоул.

Озброївшись милицями, він незграбно вибрався з-за столу. Загіпсована нога все ж таки зачепилася за стілець; від різкого уколу болю йому захотілося вилаятися, але Джеймс лише сильніше стиснув зуби.

- Обережніше!  - Елінор миттю звільнила прохід від стільців.

- У моєму випадку це вкрай малоймовірно, - поскаржився Джеймс і, не дивлячись на дівчину, поспішив до виходу.

У медпункті Джеймсу виміряли тиск і вкололи коктейль із заспокійливого з знеболюючим. На додачу всього наказали посидіти спокійно на кушетці, куди він дошкандибав і ледь не звалився на підлогу, намагаючись влаштувати зламану ногу з усіма зручностями.

Гіпс! Як він набрид Джеймсу за лише тільки один день у школі! А попереду ще довгі тижні вдвох із цією колодою. Дивно, чи то від роздратування, чи від чогось ще, але у якусь мить гіпс здався йому легшим. Занадто стомлений, аби перейматися цим, Джеймс сперся на стіну позаду себе.

Він знеможено стягнув з голови бейсболку і обмацав ледь відрослий їжачок волосся. Все не так погано. Волосся виросте, і гіпс знімуть, Френк впіймає цього Дарко, одного разу взяв того хитрістю і ще раз візьме, і Елінор Еван-Грін зникне з його життя так само блискавично, як і з'явилася. Головне, щоби все без рецидивів, міркував Джеймс про себе.

Несподівано вхідні двері відчинилися, і на порозі з'явився Френк. Він буквально підлетів до кушетки, ледь не знісши зі свого шляху пару стільців та ширму. Це не людина, а торнадо. Джеймс ледве встиг натягнути бейсболку назад.

- Приймаємо сонячні ванни? - глузливо уточнив Френсіс і застиг на місці. - Твої очі, знову чорні.

Останні слова він майже прошепотів, але хлопець все одно почув.

- Не розумію про що ти, - відмахнувся Джеймс, потираючи повіки.

Коли він знову підняв погляд на Френка, той лише хмикнув.

- Так вже краще. Досить прохолоджуватися, Брістоуле. Настав час займатися справами.

- Ви що у няньки записалися? А це не може якось зачекати? Я тільки-но зібрався перевести подих і мій гіпс зі мною солідарний, - він постукав по важезній нозі кінчиками пальців.

- Час, Брістоуле, час - гроші! У твоєму випадку час - твоє життя. Чим більше встигнемо зробити, тим більше шансів вижити. Зрозуміло пояснюю?

Джеймс дуже хотів кинути в діставучого відвідувача милицями, але натомість зібрав усі свої сили, піднявся і поплентався слідом за Френсісом.

- Чи можу я поцікавитися, куди ми йдемо? - спитав хлопець, коли Арош завів його на четвертий поверх старого корпусу. - Я повинен знати, заради чого піднявся на вісім прольотів.

Хоча б не пропонують понести на руках, і на тому спасибі, подумав Джеймс. Френсіс буцімто почув його думки.

- Я б тебе поніс, але дехто заревнує. Та нічого такого, я просто мушу тебе відрекомендувати.

- Та я ще вчора з усіма перезнайомився. Може, вистачить поки що знайомств? Я й ранішніх імен ще не запам'ятав.

Цей випад залишився поза увагою.

Вони увійшли до порожнього класу і Френсіс щільно прикрив двері. Джеймс зробив крок уперед і, затиснувши під пахвами милиці, застиг. Перед ним стояла білошкіра жінка з пишною копицею світло-рудого волосся. Їй було не більше тридцяти і виглядала вона дуже красивою. Ідеальні риси обличчя, чорні очі, від погляду яких хотілося провалитися крізь землю, витончена лінія підборіддя та ніс, який не відмовилися б намалювати усі художники Ренесансу. Але незважаючи на всю цю холодну красу, вона здалася Джеймсу приємнішою за інших вчорашніх знайомців. Швидше за все через те, що вона щиро посміхнулася до нього.

- Мадам Д'Еспер, це і є Джеймс Брістоул, - представив Джеймса Френсіс.

Жінка граційно зробила короткий крок уперед і сильною крижаною рукою знизала руку Джеймса. Її дотик здався йому в сто разів холоднішим, ніж дотик Елінор.