Читати книгу - "Метаморфози"

648 Каже: «Побачиш таке, в що й повірити, батечку, годі!

649 Вийди ж!» Виходжу — й не вірю очам своїм: тих, що недавно

650 Бачив у сні,— наяву їх усіх у такому ж порядку

651 Бачу тепер, пізнаю. Владаря, підійшовши, вітають.

652 Я Громовержцеві дякую й між новоявленим людом

653 Місто ділю і поля, де колишніх селян бракувало.

654 Щоб пам'ятав про свій рід, мірмідонами люд цей назвав я.

655 Що це за люд такий, бачив ти сам. Ну а звичаї в нього —

656 Ті, що й у предків були: працьовите, ощадливе плем'я.

657 Вперто громадить майно й берегти нагромаджене вміє

658 Рівна літами й хоробрістю юнь на війну за тобою

659 Вирушить, тільки-но Евр, що тебе супроводив щасливо,—

660 З Евром ти справді приплив, — ходовим переміниться Австром».

661 Так-то розмовами тими, що справ усіляких торкались,

662 Довгий виповнювавсь день. Його рештка пішла на вечерю,

663 Ніч — на покріплення сил. Уже сонце зійшло злотогриве,

664 Вітер, однак, не змінивсь, не давав нам вернутись додому.

665 Вранці Палланта сини прибули до Кефала, що віком

666 Був од них старший, і втрійку — Кефал із синами Палланта —

667 Вибрались до владаря. Та владар іще спав у ту пору.

668 Фок, син Еака, гостей повітав на високім порозі,

669 Бо Теламон і Пелей для війни набирали загони.

670 В дім свій, у внутрішні пишні покої, охоче провадить

671 Внуків Кекропових Фок; побіч них і собі примостився.

672 Тут він увагу звернув, що нащадок Еола в правиці

673 Спис невідомого дерева має з золоченим вістрям.

674 Кинувши декілька слів, щоб розмову підтримати дружню,

675 Каже таке: «У лісах я бував, не новак і на ловах,—

676 Не розумію усе ж, із якого ти дерева зрізав

677 Той, що в руці твоїй, спис: якби з ясена, то неодмінно б

678 Червонуватим він був; якби з терну, то мав би колінця.

679 Де він зростав, не вгадаю ніяк, та не бачив я зроду

680 І між найкращих списів ось такого метального списа».

681 «Ще якби ти його в дії побачив, — на те Еакіду

682 Мовив один із актейських братів, — ще б не так дивувався!

683 Кинутий, б'є лиш у ціль: випадковість-бо ним не керує.

684 Сам по собі і назад повертається з вістрям кривавим».

685 Все хоче знати Нереїв юнак, — випитує далі,

686 Що це за спис, відкіля він узявся, чий подарунок.

687 Все йому гість пояснив; одного лиш — якою ціною

688 Придбаний спис — не сказав. Соромливо примовк, та, згадавши

689 Милу дружину, здригнувсь і таке повідає крізь сльози:

690 «Через цю здобич, нащадку богині,— та хто в це повірить? —

691 Плачу і довго ще плакати буду, — якщо мені доля

692 Жити ще довго дала, — бо з дружиною милою спис цей

693 Занапастив і мене. О, якби ж того дару й не знав я!

694 Отже, Прокріда була. Ти чував, може, про Орітію

695 Ту, що Борей її викрав? Прокріді — сестра вона рідна.

696 Все ж, коли вдачу й красу їх зрівняв би ти, то здивувався б,

697 Як він Прокріди не вкрав: Ерехтей поєднав мене з нею,

698 Батько; з'єднала й любов: я щасливим не тільки вважався —

699 Був ним, і досі б ще був, та в богів було інше на мислі.

700 Другий, відколи побрались ми з нею, минув уже місяць.

701 Сіті в той час розставляв я на оленів, славних рогами.

702 Раптом розвіявши млу, з рясноцвітного верху Гімета

703 Вздріла рум'яна Аврора мене й проти волі моєї

704 Тут же в обійми взяла. І скажу — хай не в кривду богині —

705 Правду святу: хоч і сяє вона миловидним рум'янцем,

706 Хоч вона межами дня володіє і межами ночі,

707 Хоч споживає нектар, — я кохав тоді тільки Прокріду.

708 В серці Прокріда була й на вустах була — тільки Прокріда.

709 Нішого шлюбу правами священними я захищаюсь,

710 Нашим покинутим ложем, що нас поєднало недавно,—

711 Тим я богиню зворушив. «Ну годі, невдячний! — сказала,—

712 Вірний Прокріді лишайсь. Та, наскільки я бачу майбутнє,—

713 Ще пожалієш об тім!» — І дозволила йти мені, гнівна.

714 Поки вертаюсь, неспокій бере: що не крок — мимоволі

715 Чую богині грізьбу. «А чи там, — промайнула підозра,—

716 Жде, як належить, на мене жона?» Її вік, її врода

717 Наче б шептали: «Не вір!» — «Можеш вірить їй!» — вдача казала.

718 Сам же я що міг сказать? Але та, що вертавсь я від неї,

719 Приклад лихий подала. Втім, закоханий завжди в тривозі.

720 Мучить підозра. «Візьми подарунками, — радить, — на пробу

721 Вірність цнотливої». Страх у мені роздуває Аврора,

722 Змінює (я наче сам це відчув) і лице моє, й вигляд.

723 От я в Афіни, Палладине місто, невпізнаний входжу.

724 Вже я в оселі своїй, але злочином навіть не пахне:

725 Дім чистоту береже, за господарем все тут сумує.

726 Вдавшись до хитрощів, якось проникнув я до Ерехтіди.

727 Глянув — і наче забув, що прийшов сюди брати на пробу