Читати книгу - "Нестерпний бос, Надія Борзакова"

Оповіщення про повідомлення в месенджер змусило мене підскочити і ледь не випустити телефон.

Bogdan Tarnovsky: "Я думав, ти не будеш мені брехати".

Alena Schevchenko: “З чого це раптом? Тим паче, я пообіцяла. А обіцянки свої звикла тримати.”.

Bogdan Tarnovsky: "Скажи цій заразі, щоб слухавку взяла".

Alena Schevchenko: “Зараза спить. Я не будитиму її. Скажи мені, як усе пройшло?”

Bogdan Tarnovsky: “Він, схоже, хороший хлопець, хоч і шифрувався стільки часу. Сміливий. І відповідає за свої вчинки. Це не змінює того, що трапилося, але хоча б батько дитини Стефанії не якийсь пройдисвіт.”

Alena Schevchenko: "А точніше, Тарновський?"

Bogdan Tarnovsky: “Це батька слова, а не мої. Завтра вдень обговорюватимемо весілля, Фея Хрещена”.

Серце радісно застукотіло в грудях.

Alena Schevchenko: “Ось так просто? Серйозно?

Bogdan Tarnovsky:”Я обіцяв виправити помилки, Альона. А ще обіцяв зробити все, щоби сестра не жила як я. І я дотримаюсь слова”.

Нічого не відповівши і постаравшись не розплакатися від щастя, я пішла з балкона. Забралася під ковдру, тільки зараз помітивши, як сильно замерзла.

Bogdan Tarnovsky:”Я не відступлюся, Шевченко. Я доведу тобі, що змінився. А поки добраніч, Фея Хрещена.”

Нічого не відповівши, я вимкнула звук на телефоні, поклала його екраном донизу, щоб не світився і заплющила очі. На свою усмішку до вух не сердилась і стримувати її не намагалася. Ніхто ж не побачить.