Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Змія! А-а-а! Змія! — підбори панічно задріботіли — Варвара Іванівна, круто розвернувшись, кинулася назад.
Змія повела трикутною головою, немов вибираючи між укляклим лікарем і дівчиною, котра тікала, і чимдуж поповзла за втікачкою. Вислизнула за двері. Велика зала нагадувала верескливе, галасливе багатоголосе пекло.
Вадим Петрович оговтався й утрутився в події. Пересувний медичний столик пролетів над хірурговою головою, розсипаючи по підлозі блискучі інструменти, і звалився на голову Ірчиного ворога. Хазяїна персня швиргонуло на підлогу. Дівчинка підхопилася з крісла.
— Тьху! — жива змія й два мокрих від слини ватних тампони полетіли супротивникові в пику.
— А-а! — скажено горлаючи, хазяїн персня схопився за обличчя. Там, куди потрапила Ірчина слина, шкіра над марлевою пов’язкою сповзала, немов під дією кислоти, а під неї було щось зелене, слизьке, лускате…
Ірка кинулася до свого рюкзака. Шкіра, шматок шкіри в банці!
Випроставши руки, ворог кинувся їй навперейми. Наче який регбіст, нахиливши голову вперед, хірург Вадим Петрович метнувся до хазяїна персня й схопив його за поперек. Обидва впали, з гуркотом поваливши на себе пластикову шафу з медикаментами.
Ірка смикнула блискавку рюкзака. Паскудна банка на дні немов гралася з нею в жмурки, ухиляючись від пальців. Ірка витрусила рюкзак на підлогу. Підручники розлетілися на всі боки. Є, попалася! Відьма розпанахала целофановий пакет, зірвала кришку. Гидотний запах гнилі поплив по кімнаті.
Хазяїн персня, котрий вовтузився серед уламків шафи й битих пляшечок, сіпнувся, підняв голову… Палаючий червоний погляд зміїних очей уп’явся в банку, що її тримала в руках Ірка. Хазяїн персня чи то скрикнув, чи то засичав… Гострий лікоть гепнув хірурга по голові. Вадим Петрович обм’як. Хазяїн персня одним рухом здійнявся на ноги.
Ірка відсахнулася до стіни. Шматок ворожої плоті, от він, але ні, ляльки не зліпити, — з чого? Та й ніколи! — ні замовляння прочитати — занадто довге, зараза! А ворог уже обережно, крок за кроком прямує до неї, простягаючи до банки гнучкі довгі пальці…
Та ну його к бісу, те замовляння! І так вийде! Вона ж змогла без Слова пліткаркам язики висушити!
Ірка смачно, від усієї душі плюнула прямо на лускате ошмаття. І щосили торохнула банкою об підлогу. Потім стрибнула зверху й заходилася топтати каблуками осколки скла й шматочок шкіри.
— Щоб тебе перекосило! Щоб ти ласти склеїв, гад! — викрикнула вона просто в пику, на якій зблискували червоним вогнем очі.
Хазяїна персня вигнуло дугою, заламуючи набік. Руки потягло одну до одної, немов їх зв’язала невидима мотузка. Приліпило долоню до долоні. Коліна міцно притисло одне до одного, начебто по стійці «струнко»…
— Котися звідси! — горлала Ірка, пританцьовуючи на шматкові шкіри.
Хазяїн персня скрутився колесом… і викотився за двері. За ним, немов цуцик на поводку, поповзла виплюнута Іркою змія. Крик у великій залі здійнявся до оглушливого крещендо й стих. Розпався на окремі схлипи, бурмотіння голосів, вигуки «Міліцію!» і гучний голос завідувачки:
— Тихо! Ніякої міліції! Ми пристойна лікувальна установа!
Ірка визирнула у фанерні дверцята. Ні зміючок, ні їхнього хазяїна в залі не було. Лише збуджені, розхристані лікарки й поперекидані столики з ліками. Посеред усього цього погрому стояла старшокласниця Люда, нервово бурмочучи крізь засунутий у рот палець:
— Змії повзають… Страз від Swarowski висвердлили… — Вона перестала обмацувати постраждалого зуба й палко та переконливо вигукнула: — До державної лікарні більше не піду! Хоч зі школи виганяйте!
Ірка тихо відійшла назад. Поміж битих пляшечок важко заворушилися. Тримаючись за чоло, хірург Вадим Петрович сів посеред осколків.
— Де… цей… псих?.. — запитав він хрипло.
— Утік, — повідомила Ірка й, подумавши трохи, додала: — Ви його прогнали.
— Не пам’ятаю, — чесно сказав хірург, обмацуючи голову, що аж гула. — Головне — змії! Дресирувальник, чи що, із цирку? Або з лабораторії якоїсь… Ти як, ціла?
Ірка кивнула. Фанерні двері вкотре прочинилися, змушуючи дівчинку нервово здригнутися. Досередини зазирнула роздратована фізіономія Баби Катрі:
— Ну, звісно ж! Якщо якісь неподобства — Хортиця десь неподалік, — пирхнула вона на Ірку. — Де решта? Куди розбіглися? — І, не чекаючи відповіді, класуха зникла.
— Дівчинка, між іншим, пережила стрес! — обурився хірург. — На неї напали! — крикнув він услід Бабі Катрі.— Ну й училка в тебе! — Він подивився на Ірку, і в його очах можна було прочитати бажання зробити що-небудь гарне для бідолашної, постраждалої дівчинки. Обличчя хірурга засяяло радісною посмішкою. Він придумав! — Давай, сідай швиденько, я тобі хоч зуб у порядок приведу! У мене своя заничка матеріалів є…
Ірка позадкувала:
— Може, не треба? — жалібно попросила вона. — Ви ж самі кажете, що стрес!
— Давай, давай! — Вадим Петрович майже силою посадив Ірку в крісло. — У мене американський переносний набір, чудо мініатюризації, я з ним до пацієнтів додому виїжджаю. — Він нашвидку розпакував невелику валізку, і перелякана Ірка побачила бормашину. Маленьку, але із цілком серйозними свердлами. Ірка зрозуміла, що просто так вона із цієї проклятої лікарні не вирветься.
Свердло задзижчало — не пронизливо, як машини у великій залі, а тонко, начебто джміль. Вадим Петрович схилився над Іркою. Дівчинка вкотре замружилася.
Дзижчання стихло. Повільно, начебто сомнамбула, Вадим Петрович відстебнув свердло й заходився спаковувати валізку.
— Вибач, — намагаючись не дивитися на Ірку, сказав він. — Напевно, це в мене стрес. Напевно, по голові стукнули сильніше, ніж я думав, от і ввижається усіляка дурня. Ти потім до мого приватного кабінету приходь, зроблю, як обіцяв, безкоштовно. — Ірці на коліна впав лакований прямокутничок візитки. — А зараз іди, іди! — Лікар плюхнувся на стілець, розгріб носком черевика биті пляшечки, підняв єдину вцілілу, з темного скла із синім написом «Спирт медичний». Потім тремтячою рукою хлюпнув у склянку, прямо з-під крана долив води…
Швидко засунувши в рюкзак підібрані підручники, Ірка поспішила до дверей.
— Дівчинко-дівчинко! — пролунав у неї за спиною здушений шепіт.
Ірка обернулася, зустрівшись із розширеними від страху блакитними очима хірурга.
— Дівчинко, а чому в тебе тепер такі великі зуби?
Розділ 10
Між соколами й вовками
— Нікого? — задерши голову, Ірка дивилась на Тетянку, котра сиділа на верхівці цегляного паркану особняка своїх батьків.
— Порожньо, — оглянувши від краю до краю сонну ранкову вулицю, кивнула Тетянка. — Давай залазь.
Перебираючи руками сходинки приставної драбини, Ірка швидко вилізла нагору й поштовхом ноги звалила драбину на траву.
— Треба було мітли взяти, — притискаючи до себе сумку, Тетянка майже із ненавистю зиркнула вниз, на квадратики кольорової плитки біля паркану. Зазвичай ця плитка їй подобалась… — Злетіли б.
— Ну звісно, а потім в автобус із ними пхатися? На місці купимо, — твердо сказала Ірка й, згрупувавшись, м’яко зістрибнула з паркану. Підошви кросівок
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ірка Хортиця приймає виклик», після закриття браузера.