Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

Зиркнувши на Арію, Вершник звівся на ноги, струснув головою й, здається, уже всоте за сьогодні зайняв оборонну позицію. Його синці й подряпини запалали з новою силою, так, що часом Ерагон почував себе, як старий дідуган. Натомість ельфійка відкинула назад волосся й посміхнулась до нього, оголивши рівні білі зуби.

Але це не подіяло. Вершник був надто зосереджений, щоб наступити вдруге на одні й ті самі граблі. Посмішка ще не встигла зійти з ельфійчиних вуст, як Ерагон, виставивши перед собою щит, кинувся вперед. Він тримав меч клинком до землі, розраховуючи на те, що Арія завдасть сильного й блискавичного удару в його незахищену ключицю. Цей удар неодмінно звалив би його з ніг. Дивно, але ельфійка сприйняла витівку Вершника за чисту монету. Юнак зробив рух убік, і меч Арії з глухим ударом відскочив від його щита. За секунду Брізінгр уже був близький до того, щоб полоснути суперницю по стегнах, та ельфійка відбила цей випад щитом та ще й боляче вдарила Ерагона ліктем під дих.

Наступну хвилину-другу суперники примірялись одне до одного, виписуючи по майданчику широкі кола й вигадуючи можливі варіанти розгортання атаки. Повітря наче завмерло від напруги — рухи Арії й Вершника були обережні-обережні, немов у хижаків.

Аж раптом напруга чекання розбилась, мов шибка, в яку пожбурили каменюку. Ерагон завдав удару, ельфійка його парирувала. Мечі розтинали повітря з такою швидкістю, що сторонній спостерігач навряд чи їх навіть помічав. І атакуючи, і захищаючись, юнак не зводив погляду зі своєї суперниці. Тепер він намагався вивчити ритм її тіла, збагнути, яких несподіванок чекати далі, словом, робив усе так, як радив Глаедр. Вершникові так хотілося перемогти, що про поразку страшно було навіть подумати.

«Якщо я програю, моя голова вибухне!» — подумки накручував себе Ерагон і, схоже, захопився, бо пропустив стрімкий несподіваний випад Арії. Ефес її меча врізався юнакові в ребра. Той зупинився, вигукнувши кілька прокльонів.

«Нічого. Уже краще, — підбадьорив його Глаедр. — Значно краще. Ти дієш більш помірковано й не марнуєш силу».

«Помірковано, але не ідеально…» — зітхнув Ерагон.

«Ясно, що не ідеально. Ти й досі надто завзятий, а твій розум — збентежений. Тримай у пам’яті все, що слід пам’ятати, та не дозволяй цьому знанню відвертати тебе від бою. Відшукай десь у собі спокійну місцину й залиш там усі земні клопоти. Ти повинен налаштувати свій розум так, як тоді, коли Оромис дозволив тобі послухати думки лісових істот. Тієї миті ти знав про все, що відбувалося навколо, але не зосереджував увагу на окремих деталях. Не прикипай до очей Арії…»

«Але ж Бром учив, що…»

«Кожен використовує очі по-своєму… У Брома був свій метод, та, правду кажучи, навряд чи він найліпший. Принаймні для великих битв він точно не годиться. Згадай, Бром усе життя бився з ворогом віч-на-віч. Йому лиш коли-не-коли випадало воювати у складі невеличких загонів, і це, звісно, вплинуло на його звички. Ліпше бачити повну картину, ніж розбивати її на фрагменти. Не крадь свій час, не дай противникові захопити тебе зненацька! Затямив?»

«Так, учителю».

«Тоді вперед! Почувайся вільніше й тримай усе в полі зору».

Ерагон укотре згадав усе, що він знав про Арію. Обмірковуючи план дій, юнак заплющив очі, уповільнив дихання й занурився глибоко в себе. Його тривоги поволі вщухли, залишивши по собі холодну порожнечу, яка притупила біль ран і прояснила розум. Вершник не втратив свого переможного запалу, проте сама перемога більше його не хвилювала.

«Що буде, те й буде, — сказав він сам собі.— Годі сперечатися з долею».

— Готовий? — спитала Арія, коли Ерагон розплющив очі.

— Готовий…

Вони зайняли позиції і якийсь час стояли нерухомо. Ніхто не наважувався завдати удару першим. Сонце було праворуч від Ерагона. Він уже кілька разів намагався розвернутися до нього спиною, так, щоб Арії засліпило очі, але ельфійка вмить розгадувала задум Вершника й починала крутитись довкола нього з неймовірною швидкістю.

Судячи з вигляду суперниці, вона була цілком переконана у своїй перемозі. Чому б і ні? Ельфійка добре знала всі сильні й слабкі сторони Вершника, а за її блискучого володіння мечем цього було навіть забагато для того, щоб узяти гору.

Принаймні саме так уявляв хід її думок Ерагон, намагаючись використати самовпевненість Арії на свою власну користь.

«Вона гадає, що володіє мечем значно краще за мене, — буркнув собі під ніс Вершник. — Мабуть, так воно і є, але врешті-решт її самовпевненість таки колись зле пожартує з неї. Так чи інакше, це мій єдиний шанс на перемогу, якщо Арію взагалі можна перемогти…»

Він зробив кілька нерішучих кроків назустріч Арїї, помітивши, що та знову посміхається. За мить в її очах заграли хитрі іскринки. Невідомо як, але Вершник прочитав у них, що ельфійка збирається стрибнути на нього й звалити з ніг.

Тоді, щоб не спокушати долю зайвий раз, Ерагон відскочив назад і розвернувся праворуч, змусивши Арію рушити слідом за ним. За кілька ярдів від нього ельфійка завмерла, мов наполохана дика тварина, і змахнула мечем, щоб убезпечити себе від несподіваного нападу. Очевидно, відтепер про гру в піддавки варто було забути. Арія прекрасно розуміла, що Глаедр спостерігає не тільки за Вершником, але й за нею, тому хотіла виглядати в його очах якнайкраще.

Уже наступної миті ельфійка м’яко, по-котячому рикнула. Схоже, вона хотіла збити Ерагона з пантелику, однак на цей раз її задум спрацював лиш наполовину — юнак був готовий до чогось подібного.

Скоротивши дистанцію одним стрибком, Арія почастувала Вершника кількома сильними чіткими ударами, які той блокував своїм щитом. Ерагон тим часом вирішив віддати ініціативу, роблячи вигляд, ніби не встигає нічого іншого, крім як захищатись.

Блокуючи удар за ударом, він дрібними кроками відступав назад, вдаючи, що насилу стримує натиск ельфійки. Його свідомість нагадувала тепер гладінь невеличкого озера в погожу безвітряну літню днину.

Вершник був переконаний, що зручна мить невдовзі настане, саме тоді він і почне атакувати, ні секунди не вагаючись, не думаючи про швидкість чи про щось інше — він просто спробує використати свій шанс, як це належить справжньому воїну.

Меч Арії описав півколо біля лівого плеча Ерагона. Юнак відсахнувся вправо й різко крутнувся, повернувшись до сонця спиною. Меч розсік повітря і на два дюйми ввійшов у землю.

«Отакої…» — роздратовано подумала Арія й зиркнула через плече, щоб тримати Вершника в полі зору.

Це була помилка. Сонце кольнуло в очі ельфійки соломою свого