Читати книгу - "Сезон гроз"

Піймали, стримався від повторення відьми́н. І без зволікань скрутили йому шию? Будучи мудрішими від мене, не повторили моєї помилки? Аякже. Коли б так сталося, ти б зараз не мав такої міни, Гвінкампе.

— Ми не вбивці. — Чародій почервонів, заїкнувся. — Забрали його до Ріссберга. Ну й почалася коломийка… Всі були проти нас. Ортолан, як не дивно, поводився стримано, а саме від нього ми й очікували найгіршого. Але Бірута Ікарті, Рябий, навіть Зангесіс, який раніше нас підтримував… Ми вислухали довгу лекцію про солідарність спільноти, братерство, лояльність. Довідалися, що тільки останні негідники насилають на конфратра найманого вбивцю, що треба дуже низько впасти, щоб найняти проти конфратра відьми́на. Через низькі причини. Через заздрість до таланту і престижу побратима, через заздрість до його наукових здобутків та успіхів.

Посилання на інциденти в Підгір’ю, на сорок три трупи, нічого не дало, — відьми́н стримався, щоб не заявити про це вголос. Якщо не рахувати знизування плечима. І, мабуть, довгої лекції про науку, яка вимагає жертв. Про мету, яка виправдовує засоби.

— Дегерлюнд, — продовжив Пінеті, — став перед комісією і вислухав сувору догану. За заняття гоецією, за вбитих демоном людей. Поводився гордо, видно, розраховував на захист Ортолана. Але Ортолан наче забув про нього, віддавшись своїй найновішій пристрасті — розробці формули надзвичайно дієвого й універсального добрива, яке має перевернути все рільництво. Побачивши, що залишився без підтримки, Дегерлюнд вдарився в інший тон. Плаксивий і жалібний. Вдавав з себе потерпілого. Жертву одночасно власних амбіцій і власного таланту, завдяки яким викликав демона такого сильного, що неможливо було його опанувати. Присягнув, що припинить заняття гоецією, що ніколи більше цього не робитиме. Що присвятить всі свої сили дослідженню способів удосконалення людського роду, трансгуманізму, спеціації, інтрогресії і генетичному модифікуванню.

І йому повірили — відьми́н стримався, щоб не заявити про це вголос.

— Йому повірили. На це вплинув Ортолан, з’явившись раптом перед комісією у випарах добрив. Назвав Дегерлюнда милим юнаком, який справді наробив еррорів, але хто ж не робив еррорів. Не дубітував, що юнак виправиться і що він за це ручить власним словом. Просив, щоб комісія утемперувала гнів, проявила компасію і не кондемнувала юнака. Врешті, оголосив Дегерлюнда своїм наступником та спадкоємцем, повністю передав йому Цитадель, свою приватну лабораторію. Заявив, що сам він лабораторії не потребує, бо резольвував працювати і ексцерсизувати під відкритим небом, на полях і грядках. Біруті, Рябому і решті це припало до смаку. Цитадель, з огляду на недоступність, з успіхом могла зіграти роль місця ізоляції. Дегерлюнд попався у власну пастку. Опинився під домашнім арештом.

А всю справу сховали під килим, — відьми́н стримався, щоб не заявити про це вголос.

— Я підозрюю, — Пінеті значуще глянув на нього, — що вплив на це мало і ставлення до тебе, твоєї особи й репутації.

Геральт звів брови.

— Ваш відьми́нський кодекс, — продовжив чародій, — начебто забороняє вбивати людей. Але про тебе подейкують, що ти не надто дотримуєшся цього кодексу. Що траплялося те і се, тому щонайменше кілька осіб через тебе покинуло цей світ. Бірута й інші перелякалися. Раптом ти повернешся до Ріссбергу і продовжиш справу, а при тій оказії і їм дістанеться на горіхи. А Цитадель — це стопроцентно безпечний притулок, пристосована під лабораторію давня гномівська твердиня, тепер ще й під магічною охороною. Ніхто до Цитаделі не добереться, нема такого способу. Тому Дегерлюнд не тільки в ізоляції, але і в безпеці.

Ріссберг теж у безпеці, — відьми́н стримався, щоб не заявити про це вголос. В безпеці перед скандалом і знеславленням. Дегерлюнд в ізоляції, справа закрита. Ніхто не довідається, що хвалько і кар’єрист ошукав і обвів довкола пальця чародіїв з Ріссбергу, які і самі себе вважали й іншими вважалися елітою магічного братства. Що, скориставшись з наївності і дурості цієї еліти, дегенерат і психопат зміг безперешкодно вирізати більше, ніж сорок людей.

— В Цитаделі, — чародій все ще не зводив з нього погляду, — Дегерлюнд буде під наглядом і опікою. Вже жодного демона не викличе.

Ніколи не було жодного демона. І ти, Пінеті, добре про це знаєш.

— Цитадель, — чародій відвів погляд, подивився на кораблі на рейді, — розміщена всередині гори Кремори, тої, біля підніжжя якої стоїть Ріссберг. Спроба пробратися туди рівнозначна самогубству. Не тільки через магічну охорону. Пам’ятаєш, про що ти нам тоді розповідав? Про одержимого, якого вбив? В стані найвищої необхідності, рятуючи одне благо коштом іншого, тим самим виключаючи протизаконність забороненого вчинку? Ну то, мабуть, розумієш, що зараз обставини зовсім інші. Ізольований Дегерлюнд не є реальною і безпосередньою загрозою. Якщо хоч пальцем його зачепиш, здійсниш вчинок заборонений і протизаконний. Коли спробуєш його вбити, підеш під трибунал. Наскільки я знаю, деякі з наших мають надію, що все-таки спробуєш. І закінчиш життя на ешафоті. Тому й раджу: облиш. Забудь про Дегерлюнда. Нехай все йде своїм природним ходом.

— Мовчиш, — ствердив факт Пінеті. — Утримуєшся від коментарів.

— Бо й нічого тут коментувати. Мене цікавить тільки одне. Ти й Цара. Залишитеся в Ріссбергу?

Пінеті засміявся. Сухо і нещиро.

— Нам обом, мені й Гарлану, запропонували звільнитися, з власного бажання, з огляду на стан здоров’я. Ми залишили Ріссберг, ніколи вже туди не повернемося. Гарлан вибирається до Повіссу, на службу в короля Рида. А я зважився на ще дальшу мандрівку. Як я чув, у Нільфгаардській імперії до магіків ставляться прагматично і без особливої поваги. Але платять їм добре. А коли вже про Нільфгаард мова… Я ледь не забув. Маю для тебе прощальний подарунок, відьми́не.

Розстібнув жабку[41], огорнув нею піхви і вручив меч Геральтові.

— Це для тебе, — випередив, перш ніж відьми́н встиг озватися. — Я його дістав на шістнадцяті уродини. Від батька, який не міг змиритися з тим, що я вибрав школу магії. Сподівався, що подарунок вплине на мене, що, здобувши таку зброю, я відчую обов’язок продовжити родинну традицію і виберу військову кар’єру. Що ж, підвів я батечка. У всьому. Полювати не любив, волів рибалити. Не одружився з донькою його сердечного приятеля. Не став воїном, меч припадав пилюкою в шафі. Мені він не потрібний. А тобі послужить краще.

— Але ж… Пінеті…

— Бери, не церегелься. Я знаю, що твої мечі пропали і ти в притузі.

Геральт взяв руків’я, обтягнуте ящірчиною шкірою, до половини витягнув