Читати книгу - "Сезон гроз"

— А може, — провадив далі бард, зовсім не ображений браком реакції з боку відьми́на, — причина твого пригноблення інша? Може, те, що тебе виставили за двері, а ти планував фінал у власному стилі? З втечею на світанку і квітами на столі? Ха, ха, в любові, друже, як на війні, а твоя мила вчинила як досвідчений стратег. Подіяла на випередження, влаштувала превентивну атаку. Видно, читала Історію воєн маршала Пелліграма. Пелліграм приводить багато прикладів перемог, здобутих за допомогою подібного прийому.

Геральт далі не реагував. Горицвіт, як виглядало, і не розраховував на реакцію. Допив пиво, кивнув корчмарці, щоб принесла наступне.

— З огляду на вищесказане, — продовжив, підкручуючи кілки лютні, — я в принципі за секс під час першого побачення. На майбутнє усіляко тобі це рекомендую. Виключає необхідність наступних побачень з тією ж особою, а вони можуть втомлювати і забирають час. А, раз ми вже про це згадали, то рекомендована тобою пані адвокатка дійсно виявилася вартою захóду. Не повіриш…

— Повірю — відьми́н не витримав і досить різко обірвав. — Повірю без розповіді, можеш не завдавати собі клопоту.

— Ну так, — констатував бард. — Прибитий, пригноблений, згризений він, тому кусливий і злобний. Тут, здається, не тільки в жінці справа. Ще щось додалося. Знаю, грім його побий. І бачу. В Новіграді не вдалося? Мечів не повернув?

Геральт зітхнув, хоч обіцяв собі не зітхати.

— Не повернув. Спізнився. Були ускладнення, трапилося те і се. Нас застала буря, потім човен почав набирати воду… А тоді ще й один шкіряник розхворівся… Ет, не буду тебе нудити деталями. Словом, я не встиг. Коли добрався до Новіграду, аукціон вже пройшов. Розмова з домом Борсоді була короткою. За правилами аукціону існує таємниця продажу, яка стосується особи і продавця, і покупця. Фірма не надає жодної інформації постороннім особам, фа-фа, ля-ля, всього найкращого, прощайте. Я ні про що не довідався. Не знаю, чи продано мечі, а якщо так, то хто їх купив. Не знаю навіть того, чи злодій взагалі виставив мечі на аукціоні. Міг не скористатися порадою Пратта, могла йому трапитися інша нагода. Нічого не знаю.

— Невдача, — похитав головою Горицвіт. — Низка нещасливих випадків. Слідство кузена Ферранта теж, як мені здається, застрягло в мертвій точці. Кузен Феррант, раз ми вже про нього згадали, постійно допитується про тебе. Де ти, чи я маю якісь звістки від тебе, коли повернешся, чи встигнеш на королівський шлюб і чи ти часом не забув про обіцянку, яку дав принцу Еґмунду. Звичайно, я й слівцем не прохопився ні про твої починання, ні про аукціон. Але нагадаю, що свято Ламмас чимраз ближче: залишилося всього десять днів.

— Я знаю. Але, може, за цей час щось трапиться? Можливо, навіть щось щасливе? Після низки нещасливих випадків придалася б якась переміна.

— Не заперечую. А якщо…

— Я подумаю і вирішу. — Геральт не дав бардові докінчити. — Ніщо мене не зобов’язує брати на себе роль охоронця під час королівського шлюбу. Еґмунд та інстигатор не знайшли моїх мечів, а це було умовою. Проте не виключаю, що таки вдовольню жадання принца. Хоч би з матеріальних причин. Князь хвалився, що не поскупиться. А все вказує на те, що мені потрібні будуть нові мечі, виконані на спеціальне замовлення. Вони дорого коштують. Та що там казати. Ходімо кудись щось з’їсти. І випити.

— До Равенґи, до «Natura»?

— Не сьогодні. Сьогодні я маю охоту на речі прості, природні, незаплутані і щирі. Якщо ти розумієш, про що я.

— Звичайно, розумію. — Горицвіт встав. — Ходімо над море до Пальміри. Знаю одну місцину. Там подають оселедці, горілку і юшку з риб, які звуться півнями[40]. Не регочи! Вони дійсно так називаються.

— Нехай називаються як хочуть. Ходімо.

* * *

Міст через Адалатте був заблокований, через нього саме переїжджала колона навантажених возів і група вершників, що тягли з собою в’ючних коней. Геральт і Горицвіт мусили почекати, зійшовши з дороги.

Кавалькаду замикав самотній вершник на гнідій кобилі. Кобила ворухнула головою і привітала Геральта протяжним іржанням.

— Рибка!

— Вітай, відьми́не. — Вершник зняв каптур і відкрив обличчя. — А я саме до тебе. Хоч і не сподівався, що ми так швидко знайдемося.

— Вітай, Пінеті.

Пінеті зістрибнув з сідла. Геральт помітив, що він озброєний. Це було досить дивно — магіки надзвичайно рідко носили зброю. На кованому бронзою поясі чародія висів меч у багато оздоблених піхвах. Також там висів стилет, солідний і широкий.

Він перебрав від чародія віжки Рибки, погладив кобилу по ніздрях і загривку. Пінеті зняв рукавицю і заткнув її за пояс.

— Зволь вибачити, майстре Горицвіте, — сказав, — але я хотів би залишитися з Геральтом наодинці. Те, що я маю йому сказати, призначене виключно для нього.

— Геральт, — образився Горицвіт, — не має від мене таємниць.

— Я знаю. Багато подробиць його особистого життя стали мені відомими завдяки твоїм баладам.

— Але…

— Горицвіте, — урвав відьми́н. — Йди прогуляйся.

— Дякую тобі, — сказав, коли вони залишилися самі. — Дякую, Пінеті, що ти привів мого коня.

— Я помітив, — відповів чародій, — що ти був до нього прив’язаний. Тому, коли ми знайшли його в Сосниці…

— Ви були в Сосниці?

— Були. Нас покликав констебль Торквіл.

— Ви побачили…

— Побачили, — різко перебив Пінеті. — Ми побачили все. Не можу зрозуміти, відьми́не. Не можу зрозуміти. Чому ти його тоді не зарубав? Там, на місці? Дозволь сказати, ти вчинив нерозумно.

Я знаю, утримався від зізнання Геральт. Знаю, аякже. Я виявився надто дурним, щоб скористатися з шансу, посланого долею. Ну й що б там мені значило — трупом більше, трупом менше? Що за проблема для платного вбивці? А що бридко мені було стати вашим знаряддям? Таж я завжди є чиїмсь знаряддям. Треба було затиснути зуби і робити, що слід.

— Напевно, тебе це здивує, — Пінеті глянув йому в очі, — але ми відразу поспішили на порятунок, я й Гарлан. Здогадувалися, що ти чекаєш порятунку. Ми піймали Дегерлюнда наступного ж дня, коли він розправлявся