Читати книгу - "Місто біля моря"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Анжеліка повернула вимикач і запалила верхнє світло. В кімнаті стало дуже видно. Смуги світла, вирвавшися з двох вікон у сад, вихопили з темряви частину клумби і посипану пісочком стежку, облямовану битою черепицею.
— І оце тут ви розмовляєте з вашими феями? — спитав я усміхаючись.
— Так. Тут я звіряю свої душевні таємниці моїй добрій сірій принцесі, вивчаю гороскопи великих людей… До речі, Василю, в якому ви місяці народилися?
Не підозріваючи пастки, я сказав спокійно:
— У квітні. А що?
— У квітні? Під знаком Барана?
— Якого барана?.. — протягом сказав я, не приховуючи досади.
— Нема чого ображатися! Баран — знак перебування Сонця. Сідайте сюди і слухайте. Я прочитаю зараз вам усе, що стосується вашої особи.
Вона пошелестіла сторінками книжки і, відкидаючи рукою довге каштанове волосся, прочитала:
— «Знак Барана дає всілякі здібності: легкість навчання, невтомну жадобу дії і сміливість, яка межує часто з безумством. Тип цей завжди готовий змагатися не на життя, а на смерть за справу, якій присвятив себе, навіть в потойбічному світі і на службі у Вельзевула. Жаль тільки, що через величезну імпульсивність він віддається часто речам, яким би не слід було себе присвячувати з такою енергією. Ця підвищена імпульсивність і недостатнє обдумування роблять його часом необачним і штовхають до безглуздих дій. Людина, народжена в момент перебування Сонця під знаком Барана, може виявити нахили до мучеництва, перетворюючись у Баранчика Жертовного»… Ну? — сказала Анжеліка, переводячи подих. — І це ви! Надзвичайно, правда? Як на долоні, показала вам самого себе. Ну, що ви скажете з цього приводу, га, Василю?
— Це все старорежимні забобони…
— Ну чому забобони, Василю? Як вам не соромно! Послухайте, що далі написано: «Баран дає нахили до техніки і промисловості. Він породжує людей для професій, зв’язаних з вогнем і залізом, розвиває в людях організаційні таланти і вміння керувати своїми близькими…» Скажіть, хіба це не про вас сказано і не про ваші ідеали?
— Під оці шаблонні пророцтва можна всіх людей підігнати, і буде правильно… І при чому тут потойбічний світ?
— Так, але ж не всі люди народилися в квітні. А ще дивіться, що тут сказано: «Друзів слід шукати серед осіб, народжених між 24 липня і 24 серпня, під знаком Лева». А ви знаєте, що я народилася 25 липня? Значить, самим провидінням ми уготовані одне для одного.
«А може, це вона так хитро і тонко улещує мене, щоб оженити? — подумав я з побоюванням. — Тільки цього ще бракувало! Зв’язатися з такою мамзеллю, з її килимами і феями! Бр-р-р! Пропав тоді чоловік! — Мене навіть пересмикнуло при оцій шаленій думці. — Відколоситися не встигнеш, а вже зав’янеш назавжди!»
— Чому ви мовчите, га, Василю? Та не дивіться на мене так жахливо, я можу знепритомніти.
— Це все нісенітниця!.. Забобони… маячня, — сказав я впевнено. — Люди, в яких нічого більше в цьому житті не лишається, видумують собі якийсь інший світ.
— Чому ж маячня? Ох, нестерпний ви! До мого тата приходять інженери на спіритичні сеанси. Вони крутять у темряві такий маленький столик і викликають духів. Їм уже з’явився дух Наполеона, і навіть Навуходоносор з ними розмовляв!
— Знаємо ми ці фокуси! — сказав я і від душі розсміявся. — У нас на Поділлі, поблизу від мого міста, одного разу «калинівське» чудо відкрилось. Бабам привиділось, що із ран жерстяного образа Хрнста на придорожньому стовпі кров тече. Відсталі, темні люди, як на ярмарок, повалили до того хреста. І що ви думаєте? Приїхала комісія, перевірила і з’ясувала, що все це попи навмисно підстроїли, щоб народ каламутити, дроти Радянської влади його настроювати і гроші при тому ж загрібати!
— Який же ви Хома невіруючий! — сказала вона з роздратуванням. — Я не знаю нічого про ваше чудо, а от голос Навуходоносора у нас всі виразно чули.
— Скажіть, він часом не передавав вам привіту від доньки Рогаль-Піонтковської з Лондона? Або від її чоловіка — з того світу? Як там, чарльстон у моді чи ні? — вщипнув я.
У цю хвилину на порозі «гніздечка» з’явився Андрихевич.
— Прошу! — сказав він і широко відкинув руку, даючи нам дорогу.
Стіл був накритий. У тонких глечиках, що стояли на скатертині з якимись вензелями, пінилося темне пиво. Перед кожним прибором стояли кришталеві бокали на тоненьких ніжках і лежали серветки. Під боком у одного з глечиків з пивом притулився маленький пузатий графинчик такого ж червоного гранованого скла, як і лампадка, що світилась у кімнаті Ліки. А посеред столу височіло повне блюдо червоних димучих раків з довгими, обвислими вусами.
«Оце так раки! — подумав я, сідаючи. — Не ті коротуни, яких ми ловили коло свічкового заводу. Такий як учепиться в литку — держись!»
— Поки ці звірі охолонуть, пропоную закусити осетриною! — сказав Андрихевич, сідаючи навпроти мене.
Тепер я помітив на другому блюді довгастий пласт білої рибини, залитий густим жовтуватим соусом і обкладений шматочками лимона.
Я наколов рибу виделкою і став різати ножем. І раптом помітив, що Андрихевич з дочкою перезирнулися. Видно, я зробив щось непотрібне. Анжеліка швиденько приклала до губів палець, даючи знати батькові, Юрб він мені нічого не говорив. Інженер тільки мовчки усміхнувся і ворухнув бровами. Апетит, який розгулявся був після катання на човні, одразу де й дівся. Я силкувався догадатися, що саме зробив не так, і не міг.
— Горілочки під осетрину, га, молодий чоловіче? — запропонував інженер, беручи пузатенький графинчик з притертою пробкою.
— Дякую! Горілки не п’ю, — сказав я глухо і, відчуваючи недобре, поклав на скатертину виделку.
— Хвалю! — сказав Андрихевич. — Горілку з молодих літ пити шкідливо, бо вона — отрута! — І зразу ж, ворушачи волохатими бровами, налив собі повну чарку цієї «отрути» і проковтнув її одним махом.
Передихнувши, інженер помітив мої вагання і порадив:
— Раків, молодий чоловіче, беруть руками. Киньте ніж і виделку і працюйте сміливо, не церемонячись.
Ех, що буде, те й буде! Я простяг руку і взяв з блюда найбільшого рака, але не встиг покласти його собі на тарілку, як, не знати звідки, з’явилася служниця Даша в кружевній наколочці і змінила мою тарілку на чисту. «Цікаво, вона до профспілки Нархарч належить чи вони експлуатують її таємно, без трудового договору?»-подумав я.
І ось величезний рак лежить передо мною, але як його треба їсти в «пристойному товаристві», я не знаю. Інша справа була ласувати раками на лузі біля свічкового заводу! Вихопиш, бувало, такого рака
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто біля моря», після закриття браузера.