Читати книгу - "Сонячна машина"

class="p1">А небо яке! Ач, молодцем яким сьогоднi прибралось у блакить «Зрада!» Що значить яка-будь зрада перед обличчям цiєї величної, байдужої, блакитної вiчностi вгорi? Що людська етика, закони, приписи у хвилях мiльйонiв лiт? На вагах природи людськi чесноти й людськi злочини важать не бiльше однi за одних. I тi, i другi їй так само потрiбнi, необхiднi й кориснi, як математиковi плюси й мiнуси. «Юда й тридцять срiбляникiв». Наївна, дурна легенда примiтивної психiки, що претендує на унiверсальнiсть. Сьогоднi зрада є злочинство, а завтра — геройство. Три тисячi лiт тому теперiшнi чесноти вважали за злочин. Через другi три тисячi лiт сучаснi злочини вважатимуть за дитячi забобони. А життя й через три мiльйони лiт буде так само абсолютним, єдино справедливим законом, а радощi й насолоди його єдино моральними приписами, якi розумнiй людинi треба виконувати.

I коли в цей мент iсторiї людства грошi є конденсованi радощi й цiнностi життя, коли в них, як у казковiй, чудодiй нiй скриньцi, сховане все, що iснує на свiтi i та вiчна блакить, i жiноче кохання, i сум поета, i смiх фiгляра, i пошана, i всяка правда, i найлюбiша чеснота, i слава, — коли це все є в тiй скриньцi, то тiльки заздрiснi, нiкчемнi недобитки або фанатичнi кретини з Iнараку в iм'я якоїсь крихiтної їхньої «правди» можуть забороняти мати якомога бiльше того конденсованого життя. Ех, голуб'ята, п'ять процентiв Об'єднаного Банку е найкращий доказ сили й чесноти людини, а тюремна камера — дурноти й нiкчемностi. Це є простий i наочний факт. Решта ж — патякання слинявих дурнiв або спритних розум них брехунiв.

Депутат Рiнкель виймає запашну сигару, любовно й само-рдоволено обрiзує кiнчик, запалює й дивиться на годинник. Ну, що ж, можна й їхати Треба бути точним у поважних спра вах i в любовних побаченнях точнiсть-ознака вищої гiдностi.

Коли вiн дивиться на себе в дзеркало в передпокої, очi його видаються йому самому трошки занадто блискучими. Але вiд цього все лице здається молодшим, енергiйнiшим i ще гарнi шим Треба було б хоч злегка пiдфарбувати уста, iдучи до графа. Але небезпечно — можливо, що ще зустрiнеться з якимсь кретином-iнаракiстом, а вiн од такого буржуазного алочину ще скандал учинить i задержить. Але товариша Кестенбавма неодмiнно треба лишити на волi. Неодмiнно! Всiх заарештовано, навiть такого злочинця, як товариша Рiнкеля, а от тiльки чогось одного товариша Кестенбавма не зачеплено. Гм, дивно, товаришу Кестенбавме!

Депутат Рiнкель, одягнений у тонесеньке ранiшнє убрання, весь чистий, вимитий, поставний, iз сигарою в зубах i прутиком у руцi, поважно, не хапаючись сходить сходами вниз. Назустрiч йому двоє агентiв «Негайної допомоги» несуть ношi. Ще двоє агентiв iдуть попереду, шукаючи очима потрiбне їм помешкання. В одного з переднiх агентiв на руцi висить бiла ковдра. Очевидно, якийсь нещасний випадок трапився в домi.

Сонячного, блакитного ранку видовище ран, хороб чи хоч би нош робить просто неестетичне, образливе враження Депутат Рiнкель iз строгою гiднiстю тримається ближче до стiни, щоб, минаючи ношi, не доторкнутися до них.

Переднiй агент iз ковдрою на руцi досить поштиво уступається з дороги й навiть швиденько ступає через двоє схiдцiв угору. Але заднiй iдiот раптом зупиняється й питає, чи не знає пан добродiй, де помешкання пана Кульмана. Пана Кульмана, генерального радника Акцiйного Товариства «Залiзобетон». Ношi теж зупиняються й ждуть. Депутат Рiнкель iз холодною гiднiстю крутить головою — нiякого вiн пана Кульмана не знає. Треба питати в портьє внизу, а не зупиняти людей на сходах i…

Докiнчити депутатовi Рiнкелевi не вдається, переднiй агент «Негайної допомоги», що стоїть позад нього на сходах, розгортає ковдру й раптово накидає її на голову депутатовi, зразу ж затуливши рота. В той самий мент другий агент хапає з нош iще одну ковдру, спритно обмотує нею брикаючi ноги Рiн!келя, i обидва, вхопивши один за голову, другий за ноги, кладуть його на ношi. З-пiд ковдри чути приї лущений крик, ноги й руки корчаться, випручуються, але агенти спокiйно обв'язують широкими оперiзками все тiло й затикають рота кiнцем ковдри. Потiм вони зносять обережно ношi вниз i ставлять їх у великий автомобiль «Негайної допомоги». Прохожi з спiвчуттям i жалем слiдкують, як бiдний поранений чоловiк навiть у непритомностi корчиться вiд болю, — це бiдолаха кухар, вiн одрубав собi чотири пальцi.

Ранок слiпучо сонячний, здивовано блакитний, полич i тро-тусiри вже висихають плямами, а вiд них iде такий специфiчний, теплий, вогкий дух вуличного политого каменю й пороху. А вгорi велично й байдуже вгинається в безкрайнiсть неба вiчна блакить.

* * *

Граф Адольф Елленберг у чудесному настрої. На столi лежить власноручний лист пана президента до депутата Рiнкеля. лист, який одчинить дверi до всiх таємних закуткiв пiдлої й грiзної банди, який верне коронку, який поставить на реальний грунт викохану графом Адольфом комбiнацiю з принце сою, який розгорне для графа такi перспективи, вiд яких можна мiцненько потерти руки.

Чудесний ранок! Такий сонячний, прозоро-блакитний, невинно радiсний. Яка година? За чверть десята. Зараз має бути депутат Рiнкель. Розумна й хитра бестiя. Але на всякий розум i хитрiсть знаходиться ще розумнiша хитрiсть. Ти хочеш листа вiд самого Мертенса? Будь ласка. Але чи ти дiстанеш п'ять процентiв, то це ще невеличке питання.

Граф Адольф фон Елленберг iще раз велить своєму секре таревi наказати охоронi негайно пропустити депутата Рiнкеля, потiм телефонує в палац Мертенса, потiм до свого «затишку» (чогось Зiзi була вчора кисленька) — i ввесь час поглядає на годинник. У пiв на одинадцяту на нього вже чекає пан президент iз донесенням.

Чудесний, знаменитий ранок! Така в ньому якась певна, спокiйна тиша, така глибина радостi, наче тече велика повновода рiка.

П'ять на одинадцяту. Депутат Рiнкель дозволяє собi маленьку неточнiсть. Нормально й зрозумiло поки що перевага на його боцi. Хоча надуживання своєї переваги свiдчить про вiдсутнiсть тонкостi характеру.

Пан президент уже, мабуть, вийшов iз зали здоров'я. Оце десь весело гиркає на Вiнтера й потирає долонею голi груди — коли пан президент приємно хвилюється, вiн потирає долонею груди.

Гм! Чверть на одинадцяту. Депутат Рiнкель дозволяє собi вже бiльше нормального й зрозумiлого крiм вiдсутностi тонкостi характеру, вiн виявляє значну дозу нахабства.

Граф Адольф фон Елленберг ходить кабiнетом i нетерпля чс поглядає крiзь вiкно на вулицю. Мрiйно й поважно стоять кудлатi каштани, а за ними слiпуче блищить виї ладжений шинами асфальт вулицi. Певна, спокiйна тиша панує в цьому вiддаленому вiд центру аристократичному кварталi.

Чортзна-що таке: пiвна одинадцяту! Пан президент уже десь