Читати книгу - "Золоте теля"

Глухий забрав з собою сценарій багатометражного фільму «Шия» і вислизнув з кімнати.

— Ми вас втягнемо у звукову групу! — крикнув він, зникаючи за дверима. — За хвилину я повернусь.

Після цього Остап просидів в кабінеті півтори години, але глухий не повертався. Лише коли Остап вийшов з кімнати на сходи і включився в темп, він дізнався, що глухий вже давно виїхав на машині і сьогодні не повернеться. І взагалі ніколи більше сюди не повернеться, бо його раптово перекинули в Умань для проведення культроботи серед візників-биндюжників. Та найжахливіше було те, що глухий завіз з собою і сценарій багатометражного фільму «Шия». Великий комбінатор вибрався з кола тих, що бігали, важко сів на лавці, схиливши голову на плече швейцара, що сидів тут же.

— Ось, наприклад, я! — раптом заговорив швейцар, очевидно розвиваючи думку, яка давно мучила його. — Сказав мені помреж Терентьєв — відрости бороду. Навуходоносора, каже, гратимеш, або ж Валтасара у фільмі — не пригадую назви. Я й відростив. Глянь, яка борода! Патріарша! А тепер що з нею робити, з бородою? Помреж каже: не буде більше німого фільму, в звуковому, каже, тобі грати не можна, голос у тебе неприємний. От сиджу з бородою, тьху, як цап! Голити шкода, а носити совісно. Так і живу.

— А зйомки у вас бувають? — запитав Бендер, поступово отямлюючись.

— Які можуть бути зйомки? — поважно відповів бородатий швейцар. — Торік зняли німий фільм з римського життя. Досі розплутатися з судами не можуть. Потому — карна справа…

— А чого вони всі бігають? — поцікавився великий комбінатор, показуючи на сходи.

— У нас не всі бігають, — зауважив швейцар. — Ось товариш Супругов не бігає. Ділова людина. Все збираюся до нього піти, запитати про бороду. Як за бороду платитимуть? По відомості чи окремий ордер…

Почувши слово «ордер», Остап пішов до Супругова. Швейцар не збрехав. Супругов не бігав по поверхах, не носив альпійського берета, не ходив навіть у закордонних приставських штанях-гольфах. На ньому приємно відпочивало око.

Великого комбінатора він зустрів дуже стримано.

— Я зайнятий, — сказав він павичевим голосом. — Вам я можу приділити всього дві хвилини.

— Цього досить, — почав Остап. — Мій сценарій «Шия»…

— Коротше, — сказав Супругов.

— Сценарій «Шия»…

— Ви кажіть ясно, що вам треба?

— «Шия»…

— Коротше. Скільки вам належить?

— Якийсь глухий у мене…

— Товаришу! Якщо ви зараз же не скажете, скільки вам належить, то я попрошу вас вийти! Мені ніколи.

— Дев'ятсот карбованців, — пробурмотів великий комбінатор.

— Триста! — категорично заявив Супругов. — Одержуйте і ідіть. І майте на увазі, ви вкрали в мене зайвих півхвилини.

Супругов розмашистим почерком накатав записку в бухгалтерію, вручив її Остапові і вхопився за телефонну трубку. Вийшовши з бухгалтерії, Остап засунув гроші в кишеню і сказав:

— Навуходоносор казав правду. Тут одна ділова людина — і той Супругов.

Між тим бігання по сходах, метушня, вищання і клекіт на 1-й Чорноморській кінофабриці досяг свого апогею. Ад'ютантші шкірили зуби. Помрежі вели чорного цапа, захоплюючись його фотогенічністю. Консультанти, експерти і хранителі чавунної печатки налітали один на одного і хрипло реготали. Промчала якась кур'єрша з помелом. Великому комбінаторові здалось, що якийсь з асистентів-аспірантів у блакитних панталонах злетів над натовпом і, пропливши над люстрою, всівся на карнизі.

І в ту ж хвилину почав бити вестибюльний годинник.

«Бам-м», — ударив годинник.

Зойки і клекіт потрясли скляне ательє. Асистенти, консультанти, експерти і редактори-монтажери котилися вниз по сходах. У вихідних дверях зчинилася бійка.

«Бам-м! Бам-м!» — вибивав годинник.

Тиша виходила із закутків. Зникли хранителі великої печатки, завідуючі комами, адміністратори і ад'ютантші. Востаннє блимнуло помело кур'єрші. З кутків виходила тиша.

«Бам-м!» — вдарив годинник вчетверте.

В ательє вже нікого не було. І тільки в дверях, зачепившись за мідну ручку кишенею піджака, борсався, жалібно повискував і довбав копитцями мармурову підлогу асистент-аспірант у блакитних панталонах.

Службовий день закінчився.

З берега, з рибальського селища, линула півняча пісня.

Коли до каси антилопівців надійшли кіногроші, авторитет командора, який трохи збляк після втечі Корейка, знову зміцнів. Паніковському було видано невелику суму на кефір; до того ж йому пообіцяли золоті щелепи. Балаганову Остап купив піджак і в додачу до нього скрипучий, як сідло, шкіряний гаманець. Хоч гаманець був порожній, Шура часто виймав його- і зазирав всередину. Козлевичу було видано п'ятдесят карбованців на купівлю бензину.

Антилопівці жили морально-чистим, майже селянським життям. Вони допомагали завідуючому заїжджим двором наводити лад і чистоту, їм довелося взнати ціни на ячмінь і сметану. Паніковський часом виходив у двір, клопітливо рознімав рота якій-небудь коняці, оглядав її зуби і бурмотів: «Добрий жеребець», хоч перед ним стояла добра кобила. Лише командор блукав десь цілими днями, а коли з'являвся на заїжджому дворі, то мав трохи розгублений, але веселий вигляд. Він підсідав до друзів, які пили чай у брудній скляній галереї, клав на коліно могутню ногу в червоному черевиці і приязно казав:

— Чи справді життя прекрасне, Паніковський, чи мені це лише здається?

— Де це ви шаленієте? — ревниво запитував порушник конвенції.

— Старий! Ця дівчина не для вас, — відповідав Остап.

Слухаючи це, Балаганов співчутливо реготав і зазирав у новий гаманець, а Козлевич посміхався у свої конструкторські вуса. Він уже не раз катав командора і Зосю по приморському шосе.

Погода сприяла коханню. Пікейні жилетки стверджували, що такого серпня ще не було з часів порто-франко. Ніч радувала чистим телескопічним небом, а день котив до міста освіжаючу морську хвилю. Двірники у своїх підворіттях торгували смугастими монастирськими кавунами, і громадяни, надриваючись, стискували ті кавуни з полюсів, припадали до них вухом, щоб почути бажаний тріск. Увечері зі спортивних полів поверталися спітнілі щасливі футболісти. Слідом за ними, здіймаючи пилюку, бігли хлопчаки. Вони вказували пальцем на знаменитого голкіпера, а інколи навіть підіймали його на плечі і з повагою несли.

Якось увечері командор попередив екіпаж «Антилопи», — що завтра відбудеться розважальна подорож за місто з роздачею гостинців.

— У зв'язку з тим, що наш дитячий ранок відвідає одна дівчина, — сказав значуще Остап, — я б просив панів добровольців помити обличчя, почиститись, а головне, не вживати лайливих висловів.

Паніковський дуже захвилювався, випросив у командора три карбованці, сходив у лазню і потім усю ніч чистився, шкріб себе, як солдат перед парадом. Він встав раніше за всіх і дуже підганяв Козлевича. Антилопівці дивилися на Паніковського з подивом. Він був чисто виголений і такий напудрений, що скидався на відставного конферансьє. Щохвилини він обсмикував на собі піджак і ледь повертав шию в оскар-уайльдівському комірці. 1

Під час прогулянки Паніковський тримав себе дуже добропристойно. Коли його знайомили з