BooksUkraine.com » Детективи » Терези 📚 - Українською

Читати книгу - "Терези"

172
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Терези" автора Ганна Хома. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63
Перейти на сторінку:
Анжелкою, яка не знайшла нічого кращого, як підкинути краватку під ліжко моїй суперниці? Чи коли поклалась на снодійне замість того, щоб прихопити щось дієвіше?

Але ж я не йшла нікого вбивати. Я просто збиралася розвідати, що вони з Лешеком встигли нарити про нас і наш бізнес.

Олеся, як завжди, перебувала у депресивному стані й остаточно мене роздратувала. А коли я побачила Максову автівку під її вікнами, то більше не вагалася.

Домішати їй у випивку таблеток було раз плюнути. Таблеток було лише дев’ять, але, як на мене, то була достатня доза, щоб викреслити суперницю з мого життя назавжди. Гіпноген прописав їй мій знайомий ласий до бабла лікар. Вони мали тримати її у сонному царстві вдень і вночі. Олеся поплакалася мені в жилетку, все слухняно випила і пішла спати. Батьки були в селі, як вона з того стану видрапалася, не уявляю. Живуча, блін…

Коли я розповіла Вітьку про те, що зробила і що збираюся ще зробити, щоб нарешті позбутися наших ненависних «друзів», він так злякався, що дременув геть, забувши в мене свою краватку. Я навіть подумала, що він відмовиться від співпраці з нами, але де там, жадібність перемогла!

Боягуз! Усе в нашому тандемі робила я, він тільки пожинав плоди моєї праці!

Навіть домовлятися з Володею, щоб той поцупив у п’яного вдрабадан Макса мобільний з прохідної, мусила я.

Мала ж я знати, чи вони часом не спілкуються таємно від мене! Цілий рік вони моїми стараннями трималися далеко одне від одного, я навіть почала сподіватися, що він повернеться до мене, я зробила все для цього, але Макс навіть у сонному стані не скористався ситуацією і відштовхнув мене, наче я була списаним товаром, що підлягав утилізації.

Хто ж знав, що тонка нитка між ними виявиться такою міцною і витримає випробування не тільки відстанню, а й часом?

А моя люба подруга замість того, щоб повернутися на роботу, де ми збиралися повісити на неї всіх собак, усі сфальшовані нами документи, упала в ще більшу сплячку і ніяк не хотіла прокидатись.

Виходить, вони просто обвели нас довкола пальця! Так, наче наперед змовилися. Так, наче ту їхню нитку і справді неможливо розірвати…

Лешек саме був на зміні, коли я йому зателефонувала.. Ідея цього дзвінка спала мені випадково, то був наче пробний камінь, щоб виявити слабкі місця цього борця за справедливість. Аж раптом мій телефонний дзвінок зробив те, чого ми ніяк не очікували: він усунув головного ворога і наш шлях знову став вільним. Мав би стати…

Я ось що думаю: невже той телефонний дзвінок і був моєю головною помилкою?

«Лешеку, це Марта, вибач, що я тобі телефоную о такій пізній годині, та ще й на роботу, телефоную бо… не можу мовчати. Я щойно від Олесі. Сьогодні роковини тих жахливих подій, ти ж знаєш. Вона напилася і все мені розповіла. Нарешті. Виявляється, тоді вночі в Карпатах вони її зґвалтували, обоє. Орк і Макс. Ти мене чуєш, Лешеку?.. Ти можеш це уявити? Я ні. Чому ти тоді поїхав до Львова? Вона постійно мене про це запитувала. Чому ти не залишився з нею, чому не захистив її від них? Чому взагалі запросив її туди?.. Нікому не кажи про це, а їй тим паче. Вибач, але я не можу мовчати, я мусила тобі про це розповісти, хоча вона просила – нікому…»

І все з того моменту пішло не так. Лешекова смерть запустила якийсь незрозумілий нам механізм, який не можна було зупинити. Наче всі сили на світі, навіть ворожі одна одній, об’єдналися, щоб нас згубити.

А може, ми справді розгнівали богів?

Епілог

Вітер жалібно заскрипів хвірткою. Тут завжди було вітряно. А може, тільки тоді, коли вона сюди приходила?

Продавець вінків кинувся затягувати свій товар до павільйону, бо вітер шарпав чорні стрічки і намагався видерти вплетені у штучну хвою штучні квіти.

Тамара Василівна пройшла у ворота і рушила алеєю вздовж могил до своїх.

Часто тут бувала, тому і на чоловіковій могилі, а тим паче – на могилі сина, все було прибрано, цвіли чорнобривці і півонії, а пам’ятники, здавалося, жили своїм життям і – тільки коли вона приходила – завмирали, уважно слухаючи її розповіді.

Цього разу вона була відсутня аж цілий місяць, тому пам’ятникам було цікаво, що ж там відбулося за цей час у світі живих?

– Знаєте, Васю, Лешеку, я вперше у житті дозволила собі поїхати у Трускавець на відпочинок. Ви не повірите, знайшла там собі подругу і ми вдвох із нею ходили на водопій: зранку, в обід і ввечері. І годували нас непогано, і навіть танці влаштовували для таких підстаркуватих пань, як ми.

Тамара Василівна стиха засміялася, присівши на лавочку перед могилами.

– А приїхала – і мені одразу новину: «Конвалія» збанкрутувала, уявляєш, Лешеку? Така потужна фірма була! Кажуть, її придбав банк за борги. Шкода, мені твій шеф одразу сподобався, але я тоді була в такому стані, що накинулася на нього. Та хіба він винен? Скажу я вам, треба було трохи економити, а не тринькати направо й наліво. Твої хлопці мені розповідали, що він кредитів багато набрав, а тут криза… Якби ж то знав, де упадеш…

Тут вона побачила бур’яни на могилах і взялася виполювати їх. Потім знову сіла і витерла руки серветкою.

– Олеся вже закінчує вашу фармацію. То нічого, що заочно, зате в аптеці працює, досвіду набирається. Але ніяк не хоче відпустити довге волосся, а ти ж пам’ятаєш, яке воно гарне у неї було! А вона сміється, каже, що з короткою стрижкою їй легше по життю…

Жінка замовкла, і стало чути, як вітер торохкотить десь бляшанкою об камінь.

– Ой, я ж Максима недавно бачила, думаю, що ж я мала тобі сказати, синку?! Свою аптеку відкриває. Каже, набридло працювати на когось. А я все думаю, чому ж ти йому не зателефонував тоді вночі, ви б разом обов’язково щось придумали? Таких, як ви, друзів ще треба було пошукати. – Вона витерла хусточкою очі. – Що тоді трапилося, чи довідаюсь я коли-небудь?..

Запала тиша.

– Мало не забула! Щось із пам’яттю останнім часом все гірше… Ти не повіриш, я сама не повірила, коли Макс сказав, що восени збирається… Ой, ну хто ж це там? Мушу відповісти, алло…

Тамара Василівна коротко поговорила по мобільному і хутко звелася на ноги.

– Ну що ж, мої хороші, мушу бігти, оце з банку телефонували,

1 ... 62 63
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Терези», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Терези"