Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

І так було не один раз, а знову і знову впродовж тривалого часу. Саме тут міт по-справжньому ставить нас у безвихідь. Деякі чоловіки готові братися до справи один раз, двічі, навіть тричі. Але воїн — це назавжди. Освальд Чемберз запитує: «Бог пролив життя свого Сина, щоб врятувати світ; чи готові ми пролити своє власне життя?». Деніел перебуває в гущі дуже важкої, дуже невтішної битви за свою дружину. Вона триває вже роки, без значного поступу і без великих надій. Ось що він мені сказав якось увечері в ресторані, зі слізьми на очах: «Я нікуди не піду. Це моє місце в битві. На цьому пагорбі я і загину». Він досяг вершини, якої всі ми мусимо дійти, раніше чи пізніше, коли питання більше не стоїть про перемогу чи поразку. Його дружина може відгукнутися, а може й ні. Це справді більше не має значення. Питання дуже просте: яким чоловіком ви хочете бути? Максимом? Волесом? Чи Юдою? У 1940 році, саме перед тим, як збили один із літаків королівських повітряних сил, його молодий льотчик написав: «Всесвіт такий безкраїй і такий споконвічний, що життя однієї людини може бути виправдане лише мірою її самопожертви».

Коли я працював над цим розділом, то разом зі Стейсі мав нагоду побувати на весіллі нашого друга. Це була найкраща шлюбна церемонія з усіх відвіданих: чудовий, романтичний, благочестивий шлюб. Наречений був молодим, сильним і героїчним, наречена — спокусливо вродливою. Саме це зачепило мене найбільше. Ох, розпочати б усе спочатку, робити все правильно, одружитися молодим, але знаючи те, що мені відомо зараз. Я міг би любити Стейсі набагато краще, вона також могла би набагато краще любити мене. Ми засвоїли всі уроки на важкому шляху вісімнадцяти років спільного життя. За кожну мудрість, що міститься на цих сторінках, заплачено… дорого. На додаток до цього ми з дружиною після вихідних побували у важкому місці — табірному вогнищі. Сатана побачив слушну нагоду і навіть без жодного слова між нами перетворив його на велике багаття. Коли ми опинилися на весільній учті, я не хотів із нею танцювати. Я навіть не хотів бути з нею в одній кімнаті. Здавалося, що в нашому шлюбному житті згадати можна було тільки про образи й прикрощі попередніх років — її та мої.

Лише пізніше я відчув себе в ролі Стейсі: він не задоволений мною. І не дивно. Гляньте на цих прекрасних жінок. Я почуваюся товстою і потворною. Я ж натомість роздумував: Я так утомився боротися за наш шлюб. Як я хотів би, щоб ми могли почати все спочатку. Зрозуміло, це не було б так важко. Є також інші варіанти. Дивлюся на тих прекрасних жінок.

Ці думки приходили знову і знову, мов хвилі, що падають на берег. Сидячи за столом з групою наших друзів, я відчував, що задихаюся, мені потрібно було вийти звідти, ковтнути трохи свіжого повітря. Скажу правду, коли я вийшов із залу, не мав жодного наміру повертатися. Волів би закінчити вечір десь у барі або повернутися до нашого номеру і дивитися телевізор. На щастя, праворуч будівлі, де відбувалося весілля, я знайшов невелику бібліотеку. У цьому притулку, на самоті, упродовж, як мені здалося, години, я змагався з усіма своїми відчуттями. Минуло, можливо, двадцять хвилин. Я взяв першу-ліпшу книжку, але не міг читати; спробував молитися, але не мав бажання це робити. Врешті, у моєму серці почали з’являтися слова:

Ісусе, прийди і врятуй мене. Я знаю, що відбувається, я знаю, що це — атака. Але саме зараз все це виглядає таким справжнім. Ісусе, визволи мене. Витягни мене з-під цього водоспаду. Заговори до мене, врятуй моє серце, перш ніж я зроблю якусь дурницю. Визволи мене, Господи.

Повільно, майже непомітно, хвиля почала відступати. Мої думки і емоції заспокоїлися і повернулися до нормального стану. Поверталась ясність. Табірне вогнище знову стало табірним вогнищем. Ісусе, Ти знаєш про біль і розчарування в моєму серці. Що Ти хочеш, щоб я зробив? (Візит до бару вже не був серед варіантів, але я й досі планував провести решту вечора в кімнаті.) Хочу, щоб Ти повернувся назад і запросив свою дружину танцювати. Я знав, що Він мав рацію, я знав, що десь глибоко всередині саме те хотіло б зробити моє істинне серце. Проте це бажання і досі здавалося таким віддаленим. Я затримався ще на п’ять хвилин, у надії, що Він має для мене якийсь інший варіант. Він зберігав мовчання, проте атака завершилась, і від великого багаття залишилися лише жаринки. Ще раз я зрозумів, яким чоловіком хотів бути.

Я повернувся на весілля і запросив Стейсі до танцю. Наступні дві години вечора були для нас одними з найкращими за останній час. Ми ледь не програли лукавому; натомість цей вечір залишиться згадкою, якою ми довго-довго ділитимемося з нашими друзями.

ЗАКЛЮЧНА СЦЕНА

За ці роки Стейсі подарувала мені багато чудових подарунків, проте останнє Різдво було незабутнім. Ми закінчили з подарунковим божевіллям, як наші хлопці називають розгортання подарунків. Стейсі вислизнула з кімнати зі словами: «Заплющ очі… Маю для тебе несподіванку». Після досить довгого шарудіння і шепотіння вона сказала, що я можу подивитися. Переді мною на підлозі лежала довга прямокутна коробка. «Відкривай», — сказала вона. Я зняв бант і підняв кришку. Всередині був натурального розміру двосічний меч — шотландський палаш, точно такий, яким користувався Вільям Волес. Я шукав такого вже кілька місяців, але Стейсі про це не знала. Він не був у моєму різдвяному списку. Вона зробила це завдяки проникливості свого власного серця, як вдячність мені за те, що я борюся за неї.

Ось що дружина написала на картці:

«Тому що ти —