BooksUkraine.com » Фантастика » Варан 📚 - Українською

Читати книгу - "Варан"

162
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Варан" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: Фантастика / Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 89
Перейти на сторінку:
роз’їхались, із конверта вилетіли, райдужно поблискуючи, три сотенні папірці й повіялись, підхоплені протягом. В одну довгу жахливу мить Варанові здалося, що зараз вони вилетять у щілину між покривом повозки та її дном – але гроші смиренно спустились на підлогу й завмерли, розливаючи кругом райдужне сяйво.

Варан сповз із матраца й підібрав купюри. У наполовину розкритому конверті лишився ще аркуш – жорсткий, зашкарублий, нездатний до польоту.

«Я гадаю, що ти мені вірний…» – починався лист.

Варан сьорбнув води, випростався на ложі й узявся читати, гамуючи нудоту.

* * *

По дорозі вони зупинились перепочити всього лише два або три рази. Варан міг би не виходити з повозки – але однаково вилазив, скоцюрблений і блідий, сидів біля багаття, розкладеного візниками, і краєм вуха слухав розмови. Крилами спали, як одноногі статуї, сунувши велетенські голови під широченні крила. Варан дивився на зірки і згадував, одну за одною, короткі інструкції Підставки.

Він старався думати лише про Зигбама, підстаркуватого мага Лісового краю. Думка про те, що попереду поїздка на Кругле Ікло, лежала в його голові, немов останнє барильце пороху, – схована, сповита заборонами, закрита наглухо.

Мета подорожі наближалась. Крилами йшли над лісом так низько, що провисла на ланцюгах повозка майже торкалась верхівок. Варан сидів перед оглядовим віконцем. Згори ліс був схожим на хмари, осяяні сонцем. Там, унизу, животіли – або, навпаки, раділи життю – тутешні лісові піддонці.

Іноді ліс розкривався галявинами, тоді Варан міг роздивитись городи й ниви, і людей, що метушились на них. Повозка в небі накривала трудівників тінню, і всюди, де вона з’являлась, помірне життя поступалось веремії і навіть, можливо, паніці. Варан давно зрозумів, чому Підставка відправив його з дорученням у цій літаючій домовині – і намісник, і Зигбам мали знати зарані про наближення «крилатої долі» й гадати, що за сюрприз приготував їм Його Незрушність Імператорський Стовп…

За розкіш належало платити, і до моменту, коли повозка спустилась на злітну дошку Лісового краю, Варан почував себе людиною, яка три дні висіла сторч головою. Відлога на плащі – така ж, як у Підставки, – допомогла сховати зеленаво-бліде обличчя й запалені очі. Варан виліз із повозки, спираючись на руки святково вбраних слуг. Злітну дошку пофарбували нещодавно й нашвидку, фарба не встигла як слід висхнути, підошви Варанових черевиків прилипали за кожним кроком. Віддалеки гидливо перебирали лапами крилами, коло них метушилися й надто голосно кричали пташники в лівреях…

Повільно, крок за кроком, Варан спустився по гвинтових східцях до воріт палацу намісника. Килимова доріжка, що вела від дверей просто до парадної зали, була стоптана тисячами ніг тисячу років тому. Підошви Варана, до яких прилипла фарба зі злітної дошки, приклеювали до себе цілі жмутки ворсинок і висмикували їх із неприємним скрипучим звуком.

У нього не було голосу, тому замість привітання він коротко вклонився наміснику й простягнув листа з райдужною печаткою; його стому витлумачено як зарозумілість. Намісник, худорлявий блондин зі щіточкою блідо-рудих вусів, збліднув трохи більше й схилився нижче, ніж дозволяло його високе становище.

Він був шостим намісником за п’ять років. Його попередника усунуто – можливо, той досі гнив десь у надрах імператорської в’язниці. Перед-попередника – отруєно під час вечері. Перед-перед-попередника теж усунуто; була черга рудовусого бути отруєним, однак і від усунення зарікатись він ніяк не міг – утім, як і від стріли, що залетить колись у віконце. Утім, як і від кинджала в спину.

Лісовий край спустошила війна. Багато років тому, коли Варан був бродягою і йшов від дому до дому, за традицією розкладаючи вогонь у пічках, – у ті дні тут було ситно і привільно, співали пісні про веселого Сина Шуу – безсмертного, невразливого, який з’явився в цьому світі, щоб поділитись з іншими частинкою свого безсмертя. Під час мандрів Варану доводилось навіть бачити двох Синів Шуу – один був мордатий парубок років двадцяти, другий – на вигляд бандит-бандитом, одноокий, порослий рябим нечистим волоссям…

Потім тут довго воювали – з загонами Імператора, із Сином Шуу, із сусідами й один із одним. Поля, які родили тричі на рік, лишались незасіяними. Ліс вигорав. Династію місцевих аристократів – стародавніх крайових князів – перебито не без участі Підставки. Імператорський Стовп грав у намісників, як дівча в ляльки, змінюючи на розхитаному троні одного свого раба іншим рабом. Гніздо повстання й досі жевріло, щосекунди загрожуючи пожежею, попри те що самих тільки Синів Шуу повішено п’ятеро, а скількох підозрюваних відвезено до столиці!

Рудовусий намісник дивився на Варана приреченим поглядом мертвої риби. Передавши листа, Варан більше ні про що не став говорити – зажадав собі купіль, ароматичні мастила, постіль.

«Купіль» виявилась дерев’яною баддею, у якій можна було сидіти, притиснувши коліна до живота. Варан звелів обливати себе навперемін гарячою й холодною водою, його злегка обшпарили, і він прогнав слуг. Сам себе розтер рушником, загорнувся в простирадла й ліг, дивлячись у нерівну сіро-голубу стелю гостьових покоїв.

Йому здавалося, що він плавко падає і знову піднімається в хмари. Від думки про мандрівку назад ставало гидко в роті. Підставчин лист, вивчений напам’ять, проявлявся на стелі, мов написаний таємним чорнилом.

Коли Варан кінець кінцем заснув, у сні його не було нічого, крім землі, що, плавко погойдуючись, пливе під крилами.

* * *

– Благословіть Імператора, наміснику. Його Незрушність Імператорський Стовп приохочує вас до подальших осягнень…

Рудовусий дивився на Варана з тим самим мертвим виразом очей. Він стільки разів поховав себе, що чергове відкладення присуду не могло ні втішити його, ні засмутити.

– Його Незрушність бажав би також знати, чи не потрібна вам допомога в керуванні краєм, і чи нема у вас спеціальних міркувань, що ви хотіли донести до Імператорського слуху.

Рудовусий мигнув. Скляна полуда, крізь яку він дивився на Варана, на мить розвіялася – і зімкнулася знов.

– Хочете випити? – спитав намісник.

Варан заперечно похитав головою. Уживати за столом намісника їжу або питво він не намірявся.

– Лісовим краєм неможливо керувати, – через силу сказав намісник. – Як показали останні події, навіть крилата гвардія безсила, коли стинається із цим безумством – черговим Сином Шуу… Ви чули?…

Варан згадав Гордина Золоті Крила. Коротко кивнув.

– Одначе Його Незрушність може бути певен, що Палац і Вежа Лісового краю віддані йому…

– Он як? – Варан підняв брови, удаючи сильне здивування. – І Вежа також?

Рудовусий дивився йому в очі. Добросердий початок розмови ні трішки не заплутав намісника – Підставка встигнув привчити всіх своїх чиновників, що від пасажирів «крилатої повозки»

1 ... 61 62 63 ... 89
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варан"