Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але відмовлятися від цього не хочеться.
Останні кілька днів Дамір був зайнятий, а я могла насолодитися самотністю. Налаштувати себе на новий лад.
Чоловік запропонував почати все заново, і я дуже хочу постаратися. Відсунути все погане, оцінювати тільки теперішні вчинки.
А далі вже дивитися й думати, чого хочу саме я.
— Закінчили? — варто мені вийти з приміряльної, як поруч зі мною виростає Віталій, мій охоронець. — Чи ще кудись плануєте їхати, Еліно Веніамінівно?
— Поки що не знаю… — мене все ще бентежить необхідність звітувати перед кимось. Просила ж відіслати подалі охорону, але про водія мови не йшло. Тепер мені здається, що з його допомогою Дамір кожен мій крок відстежує.
— Просто пан Алієв просив повідомити, коли ми зберемося їхати до ресторану. Адже все в силі, ми туди їдемо?
— Ой, так. Звісно. Зараз розрахуюся й поїдемо.
Віталій киває, відходячи від мене. А я ще раз дивлюся на себе в дзеркало. Світла сукня пасує мені. Спідниця трохи пишна, але ремінець підкреслює мій животик.
Мені дуже подобається. Сподіваюся, Дамір теж це оцінить.
Якщо в нас перше побачення, мені хочеться, щоб воно минуло чудово.
Я прошу продавчиню зрізати бирку просто на мені, а потім нервую всю дорогу. Поправляю волосся, перевіряю макіяж у дзеркальці.
Сама собі не можу пояснити, чому мене так схвилювало все. Можливо, це вагітність робить мене такою нервовою?
Або дещо інше на літеру «к»…
— Привіт, — Дамір зустрічає мене на вулиці, допомагає вибратися з машини. — Виглядаєш неперевершено, Еліно, — проходиться по мені поглядом. Ми все ще тримаємо дистанцію. Поводимося скоріше як чоловік та жінка, які щойно познайомилися, а не подружня пара, яка на появу малюка чекає. Мені важко так просто відпустити образи минулого та довіритися йому. Але я стараюсь. Тому що дуже хочу бути коханою саме ним.
— Дякую.
Я зніяковіло опускаю погляд вниз, а всередині радію. Отже, не дарма стільки часу витратила на вибір сукні.
Дамір обіймає мене за талію, притягуючи до себе. Його пальці зачіпають мій животик, змушуючи метеликів прокинутися. Ті крилами тріпочуть, і я усміхаюся все ширше.
Сьогодні чоловік вмикає режим джентльмена на максимум. Допомагає зняти мій плащ, висуває стілець для мене. Запитує, чи не холодно мені та пропонує знайти плед.
Я гублюся, трохи незвично: стільки турботи й усе відразу. Розумію, що це нормально для подружньої пари, але до такого Даміра звикнути складно.
— Чому ти раніше так не поводився? — вирішую не мучити себе здогадками, а одразу запитати. — Так, ми говорили вже, але… Ти в минулому й зараз — наче дві різні людини.
— Елю, — чоловік стискає пальцями склянку з водою, відвертається, ніби ця тема йому дуже неприємна. Зітхає:
— Спочатку ти була небажаною дружиною, яку мені підсунули, — починає неохоче.
— А тепер?
— Тепер ти дуже бажана дружина, яку я хочу повернути.
Це приємно чути, немов зміцнює фундамент, на якому я стою. До нас підходить офіціант, і розмову доводиться відкласти.
Алієв робить замовлення, при цьому радячись зі мною. Хоча в деяких моментах чоловік категоричний, надто переживає за моє здоров’я.
— Я попрошу тебе про дещо, Даміре, — мну пальцями серветку, коли ми знову залишаємося вдвох. Хвилювання дедалі сильніше тисне в грудній клітці. — Не потрібно зі мною прикидатися або грати когось, будь ласка. Я хочу бачити справжнього тебе.
— Я так і планував, — чоловік легко погоджується, уважно розглядаючи мене. — Тепер жодних секретів і непорозумінь, адже так?
— Так.
Я погоджуюся, сподіваючись, що Дамір мені не збрехав. Може, він зможе прикидатися недовго, щоб утримати мене. Ну, рік вийде, два — але ж усе життя іншу людину не зіграєш.
Правда все одно вилізе назовні. А я не буду терпіти навіть заради дитини. Тому що малюкові буде незатишно в сім’ї, де батьки нещасливі. Сподіваюся, що чоловік це теж розуміє.
— Як минув твій день? — запитую, намагаючись знайти хоч якусь тему для розмов. Дамір же просто мовчить увесь час. — Як робота?
— Все нормально. Вирішую справи, хочу звільнити кілька днів наприкінці місяця, — Дамір знизує плечима, відкидаючись на спинку стільця. — Ель, у мене до тебе буде серйозне прохання. Необхідно, аби ти пішла мені на поступки.
— Що саме ти хочеш?
Я напружуюся. Не могло все бути так добре! Чоловікові щось потрібно від мене, тому він поводився так, намагався втертися в довіру. Приспати мою пильність.
Подумки даю собі обіцянку: якщо зараз Дамір попросить щось підступне або пов’язане із землею — то я сьогодні ж куплю квитки до Лондона й поїду.
А якщо ні…
Тоді більше не буду в ньому сумніватися.
Тиша липким шаром огортає мене. Кожна мілісекунда очікування здається вічністю, змушує стиснутися зсередини.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер», після закриття браузера.