Читати книгу - "Адвокат диявола"

— Вам за це заплатили, — сухо промовив Мак-Кензі.

— Так, але я тоді не знав, що проходжу проби на роботу в «Джоні Мільтоні і партнерах», фірмі, що шукає адвокатів, готових на все, аби домогтися виправдання відповідача, навіть якщо він винен. А взагалі, найбільше мене шокував і злякав у комп’ютері файл під назвою «Майбутні». У ньому були перелічені злочини, що будуть скоєні в найближчі два роки, та наші майбутні клієнти.

— Прогнози?

— Не просто прогнози, а дуже впевнені прогнози: пограбування, зґвалтування, вбивства, здирництво, розкрадання коштів — я бачив усе. Це скидалося на розповідь про випускників Пекельного університету.

— Реальні імена людей і в чому їх звинуватять?

— Так.

— Ви зробили копію?

— Спробував, але не зміг примусити до цього комп’ютер, а тоді загубив файл і не зміг вивести його на екран знову, але якщо ви туди поїдете…

— Стоп, Кевіне. Я сумніваюся, що можу ввійти до контори Джона Мільтона з повісткою, що дає право переглянути комп’ютерний файл зі списком ще не скоєних злочинів. Хай там як, якщо він має таку силу, як ви думаєте, він би все одно видалив його до мого прибуття, чи не так?

Кевін кивнув. Його роздратування зростало.

— Дружина Пола Сколфілда в Белльв’ю, — швидко заявив він. — Минулої ночі вона дещо мені розповіла, розповіла, що Джон Мільтон лихий і зачарував усіх, навіть наших дружин. Вона сказала, що він винен у смерті Річарда Джаффі.

— Вона сказала, що він зіштовхнув Річарда Джаффі з патіо?

— Не буквально, але Джаффі почувався відповідальним за те, що спіткало його дружину, і винним через те, що робив, працюючи адвокатом Джона Мільтона. Як сказала Гелен, лише Річард мав совість.

— Це вам розповіла Гелен Сколфілд?

— Так.

Мак-Кензі кивнув і знову посунувся вперед, поклавши довгу праву руку на свою лівицю.

— Мені про неї сьогодні сказав Мілт Краммер. У юридичній спільноті новини розходяться швидко. Нервовий зрив, так?

— Це просто ширма.

— Отже, ви маєте на увазі, що причетні вони всі: Дейв Котейн, Тед Мак-Карті та Пол Сколфілд?

Кевін кивнув.

— Тепер я справді так думаю.

— А їхні дружини?

— Щодо дружин я не впевнений.

— Але Полова — точно ні?

— Розумієте, вона намалювала таку картину, абстрактну, але страхітливу…

Він зупинився. Мак-Кензі похитував головою, і Кевін усвідомив, що втрачає контроль.

— Заспокоймося на мить, Кевіне, і повторімо, що ви мені вже сказали. Згода?

— Бобе, ви маєте мене послухати.

— Я вас слухаю, і я не посміявся з вас і не викликав людей у білих халатах, чи не так?

— Ні.

— Гаразд. Ви накручені. Беверлі Морґан, вочевидь, збрехала, щоби прикрити себе. Джон Мільтон знав про її злочини. Завдяки надприродним силам чи ні, ще невідомо. Можливо, він і сам провів певне розслідування. Він має добрих приватних детективів. Кому, як не мені, знати? Ви переглянули історію цієї фірми й виявили, що вона дуже успішна. Але вона жодного разу не виграла справи за допомогою якоїсь надприродної сили. Вона завжди, коли це було можливо, користалася з процедурних помилок поліціянтів; завжди, коли це було можливо, домовлялася про позасудове врегулювання спору; а коли виникали питання щодо непрямих доказів, просто вигравала справи. Якщо вам здасться, що я сказав щось не те, виправте…

— Ні, я знаю, який вигляд усе це має, але…

— Але ви бачили той комп’ютерний файл, який не можете відтворити чи відкрити знову. У ньому перераховано можливі злочини.

— Не можливі, а неминучі.

— Ви кажете, що вони неминучі, бо вважаєте, що Джон Мільтон почав шукати інформацію про справу Ротберґа до вбивства Максін Ротберґ, але ви також визнаєте, що спершу подумали, ніби це технічна помилка. Ви хочете посилатися на свідчення жінки, яка зараз лежить у Белльв’ю і в якої діагностовано нервовий зрив, або на свідчення алкоголічки, яка й сама може бути вбивцею та злодійкою. Кевіне, — промовив Мак-Кензі, нахилившись уперед. — Може, вам просто піти з фірми? Повернутися до практики на Лонг-Айленді?

— Скільки справ ви вели проти клієнтів, яких представляв Джон Мільтон? — якомога спокійніше запитав Кевін.

— Особисто? Разом з вашою — п’ять.

— І ви програли всі до одної, так?

— Я не сумніваюся в тому, чому їх програв. Причини завжди були логічні. Там не було нічого надприродного. Послухайте, я вже досить давно знаю Джона Мільтона. Ви бачили мене на одній з його вечірок. Інші прокурори теж бували там. Там був наш бос. Нікому ніколи не здавалося, ніби він перебуває поруч із дияволом чи адвокатом диявола, повірте, хоча деякі з тих вечірок таки були дещо сумнівними.

Кевін кивнув, почавши з жахом усвідомлювати свою поразку. Раптом він відчув себе дуже втомленим і дуже старим.

— Вибачте, Бобе. Шкода, що мені ніяк не змусити вас зрозуміти.

— Кевіне, якщо ви справді вважаєте, що ви та ваша дружина зіткнулися з якимось злом, неодмінно тікайте.

— Я збираюся втекти, але я хотів зробити більше. Я хотів зупинити це, тому що доклався до цього.

Мак-Кензі вперше всміхнувся.

— Якби ж то в усіх адвокатів були такі муки совісті. Тоді наша робота була би трохи легшою. — Вони ненадовго подивились один на одного. — Я не маю цього робити, — додав Мак-Кензі. — Але я бачу, що ви серйозно сприймаєте все, що мені сказали. Я знаю одну людину, яка, можливо, здатна вам допомогти, роз’яснити вам дещо, пояснити дещо з того, що ви нібито побачили чи пережили.

— Справді? І кого ж?

— Це один мій друг — чи радше друг мого батька. Він — священик на пенсії, отець Вінсент, який після виходу на пенсію заходився шукати інформацію та писати про окультне, зокрема, здається, про диявола. І при цьому він не з навіжених. Він займається тим, що влада, як правило, вважає науковою роботою, позаяк ще був психіатром. Він і досі вряди-годи приймає окремих пацієнтів, хоч йому вже майже вісімдесят.

— Ви думаєте, що мені потрібен психіатр, так? — запитав Кевін і кивнув. — Мабуть, я не можу вас засуджувати.

— Кевіне, я не кажу, що ви божевільний. Але отець Вінсент цілком може вам допомогти. Можливо, він пояснить вам, як можна підтвердити чи спростувати ваші припущення і таким чином заспокоїтися самотужки, —