Читати книгу - "Vivat Academia!"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона вже не стояла у палаючому лісовому озері. Вона була у знайомій чорній пустці, але тепер не бачила тут свого двійника.
«Ми об’єдналися, — зрозуміла Ляна. У цьому просторі думка здавалася очевидною. — Там, у печері».
Далі вона нічого не пам’ятала.
…Сила страшна у словах твого скальда, забавка — смерть, спадкоємице Бальдра, нива намист і калина зап’ястків, як ти залишишся — буде тут ясно…
Чужі слова пробилися крізь кокон байдужості, що обгорнув Ляну: дівчина розплющила очі і підхопилася з місця. Вона була в незнайомій кімнаті. Ляна гадки не мала, як потрапила сюди з лісу: мутнозорим поглядом уп’явшись у Слов’яна, котрий сидів на краєчку її ліжка, Ляна одразу заспокоїлася.
Вижили. Вибралися. Про інше можна подбати потім.
Впавши спиною на подушки, Ляна заплющила очі. Змучена свідомість поволі відпливала: на межі сну і реальності Ляна відчула чийсь доторк до свого волосся. В цьому доторку не було ніякої необхідності, так навіть наявність чи відсутність підвищеної температури не перевіриш.
Пробурмотавши щось про диво-квітку, Ляна провалилася у глибокий сон.
Їй снилося, що небо над Містом прояснилося. Була ніч, і світили зорі, оточивши два місяці, які знаходилися упритул одне до одного.
…Коли Ляна прокинулася вдруге, був ранок.
Вона знаходилася у якомусь будинку, мабуть що в передмісті: прислухавшись до власних відчуттів, дівчина вдоволено кивнула.
Сьогодні був світлий день.
Стривайте, але якщо той день, коли вона прокинулася біля озера, також був світлим…
Ляна підвелася з ліжка, одягнулася, видобула зі своєї сумки, що стояла поруч, гребінець, і причепурилася як могла. Дівчина рішуче гнала від себе думки на зразок: а навіщо вона перш за все робить саме це, а не, наприклад, зброю шукає. Хоча з Ляниними уміннями яка там зброя…
Почуваючись на диво бадьорою, Ляна вирішила оглянути будинок. Він виявився невеликим — набагато меншим за той, у якому вони з подругами потрапили у пастку. Не схоже було, що тут постійно живуть. Серед особистих речей у будинку Ляна могла назвати лише свої власні. Зате тут був чималенький запас консервованої їжі — така повік не зіпсується.
Слов’яна у будинку також не було. Хоча, звісно, Ляна нізащо не зізналася б, що шукає його.
Вийшовши на двір, дівчина звела брови. Будинок стояв дуже близько до лісу: інші будівлі звідси ледь можна було побачити — і то завдяки відсутності стіни.
Справді, стіни довкола будинку не було.
Не розуміючи, чому так і де, хай йому грець, подівся Слов’ян, Ляна рушила до поміченої нею невеличкої прибудівлі. Повернувшись звідти, вона знову взялася до пошуків.
За мить увагу Ляни привернув певний звук. Це було торохкотіння… дуже знайоме торохкотіння, що наближалося.
— Рисе! — гукнула Ляна. — Ело! Дівчата!
Вона вже могла побачити скутер і когось на ньому. Хто саме це був, вона не бачила, та це і не знадобилося: за півхвилини Ляна почула голос Ели. Подруга кликала її, і Ляна не могла не відгукнутися. Вона була рушила скутерові назустріч, та раптом озирнулася. Щось у дворі маленького будинку привернуло Лянину увагу.
Стіл.
Придивившись, Ляна сумно усміхнулася.
На столі стояла ваза із лісовою квіткою — тією, що цвіте тільки ночами.
* * *
— А з тобою поруч цікаво сидіти, — сказала Талія. Пацюківна, до якої були звернені ці слова, захихотіла. Сьогодні вона мала на собі плетену кофтинку, майже прозору, і яскраву спідницю. Такий одяг видавався недоречним у кав’ярні, де вони святкували Таліїн день народження, а проте Ела виглядала не краще. Куди їм до стриманої Талії, котра на власне свято надягнула звичайну вишиванку.
Після того, як Рися та Ела стріли «загублену» Ляну у передмісті, дівчина дізналася: виявляється, вони її майже тиждень не бачили. І кожного світлого дня їздили шукати. Отже, у тому будинку вона пробула більше чотирьох днів.
Звіт про проведені дослідження склала Устина, чим значно полегшила всім життя. Вона у тому звіті такого накрутила — навіть Таєв не прискіпався. Це, до речі, було великою рідкістю.
Взагалі, Устина після повернення з передмістя значно пом’якшилася. Принаймні, Ляні так видавалося. Устина більше не закликала всіх оселятися у лісі, натомість декламувала всім бажаючим свої «вірші». Люди не розуміли, що таке вірші, і потроху від неї розбігалися. Єдиною відданою слухачкою Устини лишилася Ляна: вони сиділи поруч і зараз. Час від часу поправляючи свою грандіозну зачіску, Устина читала вірші Ляні на вухо. Та не мала нічого проти. Вона ж знала, що таке вірші. Слов’ян пояснив.
Слов’ян… Ляна не знала, чи він ще повернеться у будинок біля лісу, проте про всяк випадок лишила по собі звістку на його столі. Вона недобре писала давньою мовою і не була впевнена, що Слов’ян второпає всі її візерунки, тому поклала на стіл свою кредитку. Звідти можна було легко зчитати її адресу. Як Слов’ян таки вирушить у Місто — хай в гості заходить. В Академії ж Ляна сказала, що свою кредитку загубила, і попросила нову. За якийсь час мала отримати, а доти доводилося ходити пішки і задовольнятися їжею у судейській їдальні. Втім, тепер ця їжа Ляну цілком влаштовувала. Після приміських досліджень її голод стишився.
Зі столу, на якому Ляна лишила кредитку, вона забрала квітку. Тепер ця квітка була вплетена у волосся Талії: Лянина подруга подякувала за подарунок. Хоча Ляна і не мала впевненості у тому, чи знає Талія, що то за квітка.
Сама Ляна квітки не потребувала. Зрештою, це — тільки символ: Ляна не хотіла думати, чи побачить колись Слов’яна знову. Не бажала прив’язуватися.
На дні народження Талії зібралося все її найближче оточення — Ляна, Ела, Рися, Рудий, Устина, Літа, Ратиш, Пацюківна. Обіцяв під’їхати і Антін. А от активістка Айрен Купер, із якою Талія також товаришувала, як і з Пацюківною (на відміну від Ели чи Ляни, як на те пішло — Пацюківну Ела взагалі терпіти не могла, тільки заради Талії з її присутністю змирилася), з’явитися не змогла. Мала інші клопоти. Врешті-решт, до іспитів лишалося не так багато часу, а клопоту Айрен, як вірогідна найкраща спудейка, мала ще більше, ніж Антін чи Рудий.
Як завжди буває у компанії більше трьох людей, спудеї розбилися на менші групи. Так, Ела долучилася до Рисі із Рудим, Талія — до Ратиша із Пацюківною. Устина, затероризувавши своїми віршами всіх довкола і наштовхнувшись на непорушну Лянину терплячість, прочитала все, що згадала, і похилила голову на стіл. Вона завжди спала, коли мала
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Vivat Academia!», після закриття браузера.