Читати книгу - "Жменя праху"

та засудженням мілітаризму, кривавої імперіалістичної бойні, то постане досить повна картина вищих прошарків буржуазної Англії перших десятиліть XX століття — аристократичні та капіталістичні «вершки суспільства», модерністська художницька богема, буржуазна інтелігенція взагалі, верстви так званої середньої буржуазії.

Важливим мотивом сюжетного розвитку, який існує паралельно з іронічною розповіддю про адюльтер, є гірка, драматична історія загибелі щирого кохання. Це найбільш сумний і ліричний мотив романів Івліна Во. Особливий драматизм виникає через те, що надії на щастя, мрії про нього здаються героям близькими, здійсненними. А потім вони знов і знов відсуваються, поки не зникають назавжди, кидаючи героїв у безодню відчаю. Ця лінія наявна б «Мерзенній плоті» (шлюб Адама і Ніни, що так і не здійснився), в «Жмені праху» (мрія Тоні про примирення з Брендою, від’їзд до Англії) і в «Поверненні до Брайдсхеда» (боротьба Райдера за кохання Джулії).

Вище ми згадували «Контрапункт» О. Хакслі. Ця назва роману зв’язана з його побудовою за законами музичного твору; в ньому розвиваються кілька ліній різної емоційної забарвленості, різного ідейного змісту. Контрапунктність побудови характерна й для романів Івліна Во, зокрема, для «Жмені праху». Часто поєднання окремих епізодів цього роману, які забарвлені як шматочки смальти, що складаються в мозаїку, порівнюють з кіномонтажем.

Івлін Во не завжди буває холодним і жорстоким, аналізуючи своїх персонажів. Обдурений, наївний і старомодний Ласт подекуди здається смішним, але щирість його почуттів, благородність намірів, бажання зберегти якісь принципи викликають симпатію читачів, співчуття до нього. Тоні Ласта важко назвати героєм у повному розумінні цього слова. В цій особистості нема нічого героїчного, але доля Тоні свідчить: для того, щоб зберегти наївну чистоту душі, віру в найближчих людей, в порядність, у, може, трошки церемонну пуританську цнотливість та інші людські якості, треба мати велику мужність, особливо коли живеш у світі цинізму, моральної вседозволеності, буржуазної зажерливості.

Особливо ніжним стає гумор письменника, коли він змальовує нещасну дитину, маленького Джона Ендрю. Відданий за законами аристократичної родини на виховання нянькам та конюхам, хлопчик тягнеться до батьків, мріє про ласку матері чи увагу батька. Сатирична розповідь про виховання справжнього джентльмена, який повинен любити стайню, спорт і полювання, закінчується трагічним фіналом — загибеллю маленької нещасної людини під час повернення з невдалого полювання.

Якщо всі епізоди роману цілком переконливі і реалістичні, то заключна частина — історія полону Тоні Ласта у таємничих бразільських хащах — багато в чому здається фантастичною. Тут загострення ситуації, її примхливість та незвичайність свідчать про те, що Івлін Во — справжній майстер гротеску. Але і цей епізод пов’язаний з основною думкою роману. Бідолашний Тоні, що став справжнім рабом відлюдника бразільських джунглів, нащадка білого місіонера і кольорової жінки містера Тодда, по суті досяг свого життєвого ідеалу. Він розірвав всі зв’язки з ненависною йому цивілізацією XX століття і може жити у вікторіанському світі, читаючи щодня для втіхи містера Тодда романи Чарльза Діккенса. Однак це не приносить щастя Тоні Ласту, бо не можна втекти від свого світу в минуле, не можна розірвати зв’язків з реальністю.

В роки другої світової війни Івлін Во служив офіцером у лавах діючої армії, відзначився сміливістю і був нагороджений за особисту мужність. Він чесно боровся проти фашизму, але в роки війни те більше зневірився в своєму суспільстві, зблизька спостерігаючи всі недоліки англійської воєнної машини, її бюрократизм, нездарність, відсутність справжнього бойового духу. Про ці свої враження він написав такі відомі твори: роман «Більше прапорів!» (1942) та трилогію «Меч честі» («Озброєні люди», 1952; «Офіцери і джентльмени», 1955; «Беззастережна капітуляція», 1961). Велику популярність завоював також один з кращих романів письменника «Повернення до Брайдсхеда» (1945) та яскраво сатирична, побудована на американському матеріалі повість «Незабутня» (1948). У повоєнних творах письменника суспільно-політичні акценти стають гострішими, його погляд охоплює все ширші сфери життя, але виходу з світу буржуазної бездуховності, фальшивих цінностей, жорстокості й цинізму він так і не зумів знайти.

Багато творів Івліна Во відомі в нашій країні, вони друкувались у журналах і окремими виданнями. Свій внесок у вивчення творчості відомого сатирика зробили радянські англісти В. Івашова, Г. Анджапарідзе та інші. Безкомпромісно оцінюючи слабкі сторони ідейно-художньої концепції Івліна Во, радянська наука однак дає об’єктивну високу оцінку здобуткам письменника на ниві критичного реалізму, його великому сатиричному таланту, його пошукам справжніх людських цінностей.

Кіра Шахова

Примітки

1

В тому боці, де Вівер (франц.) — перефразована назва роману М. Пруста «Du côté de chez Swann».

2

Пексніф — персонаж роману Чарльза Діккенса «Мартін Чезлвіт»; улесливий лицемір.

3

Мелорі Томас (1394—1471) — англійський письменник, автор роману про рицарів Круглого столу «Смерть Артура». Ізойда, Елейн, Мордред, Мерлін, Говейн, Бедівер, Ланселот, Персіваль, Трістрам, Галахад, Моргана, Гіневра — персонажі циклу легенд про короля Артура та рицарів Круглого столу.

4

«Чамз» («Товариші») — дитячий ілюстрований журнал, що видавався з 1892 р.

5

Бевіс Гемптонський — герой циклу віршованих романів XIII ст., перероблених у XVII ст. в народну книгу.

6

Книжка, написана дев’ятирічною дівчинкою Дейзі Ешфорд про пригоди старого містера Солтіни та його молоденької годованки Етель Монтік’ю; відомий англійський письменник Джеймс М. Баррі видав її з усіма помилками й особливостями оригіналу.

7

Мається на увазі королева Вікторія (з 1837 по 1901), яка 1877 р. була проголошена імператрицею Індії.

8

Йдеться про окупацію Джелалабада (1879—1880) англійськими військами під час англо-афганської війни.

9

Статуя англійського скульптора й художника Д. Ф. Уотта (1817—1904) — кінь з вершником; символічно зображує фізичну міць.

10

Маються на увазі притулки для дітей-сиріт, названі на честь їхнього засновника і першого директора Томаса Джона Бернардо (1845—1905), відомого англійського філантропа.

11

Ласощі в паперових обгортках із повчальними висловами.

12

В легендах про короля Артура село поблизу Корнуолла; за переказом, його поглинуло море.

13

Рене Лалік — французький ювелір. Власник фабрик, що виготовляли переважно туалетні набори масового вжитку.