Читати книгу - "Відьмак. Хрещення вогнем"

— І вірно, трохи не забув. Поради тобі не потрібні, союзники тобі не потрібні, без товаришів у подорожі ти також обійдешся. Мета твоєї подорожі — то мета особиста й приватна, більше того, характер подорожі вимагає, аби ти реалізував її сам, особисто. Ризик, загроза, труд, битва із сумнівами мають обтяжувати тебе одного. Бо ж вони елементи спокути, спокутування вини, яку ти бажаєш отримати. Таке собі, сказав би я, хрещення вогнем. Пройдеш крізь вогонь, який палить, але очищує. Сам, на самоті. Бо якби хтось тобі у тому допоміг, підтримав, узяв на себе хоча б частку того хрещення вогнем, того болю, тієї спокути, то тим самим збіднив би тебе. Позбавив би належної йому за співучасть частини спокутування вини, яка є виключно твоїм спокутуванням. То виключно ти маєш борг, не бажаєш сплачувати його, одночасно входячи у борг до інших повірників. Чи я вірно все розумію?

— Аж дивно, що настільки тверезо. Твоя присутність подражнює мене, вампіре. Облиш мене сам на сам із моєю спокутою, прошу. І з моїм боргом.

— Без зволікання, — Регіс устав. — Посидь, подумай. Утім, пораду я тобі дам. Потреба спокути, очисного хрещення вогнем, почуття провини — то не ті речі, щодо яких ти можеш мати виключне право. Життя тим-то й відрізняється від бухгалтерії, що знає борги, які сплачуються через заборгованість перед іншими.

— Прошу, ходи звідси.

— Без зволікання.

Вампір відійшов, приєднався до Любистка й Мільви. Під час зміни пов’язки уся трійця дебатувала, що би тут з’їсти. Мільва витрусила з верши дріб’язок і глянула на нього критично.

— Нєма над чим медитувати, — сказала. — Тре’ нанизати тих малих тарганів на гілки й спекти їх над вугіллям.

— Ні, — покрутив тільки-но перев’язаною головою Любисток. — Це погана ідея. Рибок замало, не наїмося ними. Пропоную приготувати з них юшку.

— Юшку з риби?

— Авжеж. Є у нас купа того дріб’язку, є сіль, — Любисток проілюстрував цей перерахунок відгинанням пальців. — Отримали ми цибулю, моркву, петрушку, селеру. І казанок. Як усе підсумувати — маємо юшку.

— Придалося б трохи приправ.

— Ох, — посміхнувся Регіс, сягаючи рукою у торбу. — Із цим проблем не буде. Базилік, перець духмяний і червоний, лист лавровий, шавлія…

— Досить, досить, — пригамував його Любисток. — Вистачить, мандрагори в юшці нам не потрібно. Добре, до роботи. Мільво, почисти рибку.

— Сам чисти! Гля на них! Думають, шо як є у компанії жінка, то стане в них на кухні шурувати! Принесу воду й вогонь розведу. А із тими піскариками самі голову морочте.

— Це не піскарі, — сказав Регіс. — Це головні, пліточки, йоржі та підлящики.

— Ха! — не витримав Любисток. — А ти знаєшся на рибах, як я подивлюся.

— Я знаюся багато на чому, — признався вампір спокійно, без гордощів у голосі. — Я учився тому-сьому.

— Як ти такий учений, — Мільва ще раз дмухнула на вогонь, після чого встала, — то випатрай по-вченому ту рибку. Я по воду піду.

— Зумієш принести повний казанок? Ґеральте, допоможи їй!

— Зумію, — фиркнула Мільва. — А його допомоги мені нє тре’. Він власні має, особисті справи, нє можна йому перешкоджати!

Ґеральт відвернувся, удаючи, що не чує. Любисток і вампір вправно чистили риб’ячий дріб’язок.

— Рідка буде та юшка, — заявив Любисток, вішаючи казанок над вогнем. — Згодилася б, зараза, якась більша рибка.

— Може, ота? — з лозняку раптом вигулькнув Кагір, несучи за зябра трифунтову щуку, яка все ще била хвостом і рухала плавниками.

— Ого! Але ж красунечка! Звідки ти її видобув, нільфгардцю?

— Я не нільфгардець. Походжу з Віковаро, а звуся Кагіром…

— Добре, добре, те я вже чув. Звідки взяв щуку, питаю.

— Я змайстрував жерлицю. Як принаду використав жабу. Закинув у яму під берегом. Щука взялася сходу.

— Самі спеціалісти, — покачав перев’язаною головою Любисток. — Шкода, що я не запропонував біфштексів, — мабуть, відразу принесли б корову. Ну, але берімося за те, що маємо. Регісе, усі малі рибки вали у казан, з головами й хвостами. А щуку треба добряче розібрати. Умієш, нільф… Кагіре?

— Умію.

— То за справу. Ґеральте, прокляття, як довго ти маєш намір сидіти там із ображеною міною? Перебери овочі!

Відьмак слухняно встав, присів поряд, але демонстративно подалі від Кагіра. Ще до того, як він встиг поскаржитися, що не має ножа, нільфгардець — чи ж віковарець — подав йому свій, діставши другий з-за халяви. Прийняв, буркнувши подяку.

Спільна робота йшла складно. Наповнений риб’ячим дріб’язком й овочами казан скоро забулькотів і запінився. Вампір уміло зняв піну виструганою Мільвою ложкою. Коли Кагір розібрав і порізав щуку, Любисток укинув до казанка хвіст, плавники, хребет і зубасту голову хижака, помішав.

— Ням-ням, ото пахне. Коли те все приготується, відцідимо сміття.

— Крізь онучу хіба, — скривилася Мільва, стругаючи чергову ложку. — Як цідити, як сита немає?

— Але ж, дорога Мільво, — посміхнувся Регіс. — Так не можна! Те, чого ми не маємо, із легкістю замінимо тим, що ми маємо. Це питання виключно ініціативи й позитивного мислення.

— Іди до дідька із твоєю вченою балаканиною, вампіре.

— Процідимо крізь мою кольчугу, — сказав Кагір. — Що там, прополощу її потім.

— Перед тим також її прополощи, — заявила Мільва. — Інакше я тої юшки їсти не стану.

Проціджування пройшло вдало.

— Тепер кидай у вивар щуку, Кагіре, — доручив йому Любисток. — Ото запах, ням-ням. Не підкидайте вже дров, хай ледь жевріє. Ґеральте, куди ти із тою ложкою пхаєшся? Тепер вже не мішають!

— Не кричи. Я не знав.

— Незнання, — посміхнувся Регіс, — не є виправданням для невірних дій. Якщо хто не знає, або має сумніви, то звертається за порадою…

— Заткнися, вампіре! — Ґеральт устав і розвернувся спиною.

Любисток пхикнув.

— Образився, гляньте.

— Такий уже він, — сказала Мільва, надимаючи губи. — Балакун. Як нє знає, шо робити, то балакає тільки й ображається. Ви ше того нє помітили?

— Давно, — тихо сказав Кагір.

— Досить перцю, — Любисток облизав ложку, поплямкав. — Додати ще солі. Ах, отепер у самий раз. Знімаймо казан з вогню. От зараза, гарячий! Я рукавичок не маю…

— Я маю, — сказав Кагір.

— А я,