Читати книгу - "Історик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Що мені залишалося робити?
— Вибач, Барлі, — сказала я, затинаючись. — У мене й гадки не було втягувати тебе у це, я справді думала, що ти вже давно в дорозі назад і можеш повернутися до майстера Джеймса із чистою совістю. Я не хотіла завдати тобі неприємностей.
— Так? — він явно чекав продовження. — Тому ти просто вирішила трохи погуляти в Парижі замість того, щоб бути на уроці історії?
— Ну… — почала я, зволікаючи час. — Батько надіслав мені телеграму, у якій говорив, що в нього все гаразд і що я можу приїхати до нього на кілька днів.
Барлі помовчав.
— Вибач, але так щось нічого не виходить. Якби ти одержала телеграму, вона б надійшла вчора ввечері, і я б про це довідався. І чому ти думала, що в батька може бути щось негаразд? Я думав, він просто виїхав у справах. Що це ти читаєш?
— Це довга історія, — повільно промовила я. — Я знаю, що ти й так вважаєш мене дивною…
— Ти до неподобства дивна, — сердито вставив Барлі. — Але буде краще, якщо ти мені розповіси про те, що замислила. У тебе є час до того, як ми висадимося в Брюсселі. Там ми пересядемо на потяг назад до Амстердама.
— Ні! — я не хотіла так крикнути. Дама напроти нас спокійно собі спала, і я притишила голос. — Мені треба їхати до Парижа. Зі мною буде все гаразд. Ти можеш зійти з потяга, якщо хочеш, і бути в Лондоні вже ввечері.
— Зійти з потяга? Ага! Це означає, що ти не збираєшся виходити на наступній станції? Як далеко йде цей потяг?
— Він насправді іде до Парижа…
Він склав руки на грудях і знову чекав продовження. Він був гірший за мого батька, можливо, він навіть гірший від професора Россі. На мить я уявила, як Барлі стоїть у класній кімнаті, руки схрещені на грудях, очі нещадно сканують безпорадних студентів, голос підвищений: «І що зрештою веде Мілтона до жахливих висновків про падіння Сатани? Хтось прочитав про це?»
До горла підкотився клубок.
— Це довга історія, — промимрила я знову, ще більше затинаючись.
— У нас є час, — сказав Барлі.
За маленьким столиком у ресторані Хелен, Тургут і я перезирнулись. Я відчув, що ми були чимось схожі. Можливо, щоб приховати ніяковість, Хелен підняла круглий блакитний камінчик, який Тургут поклав поруч із її тарілкою, і простягнула його мені.
— Це давній символ, — сказала вона. — Талісман проти злого ока.
Я взяв його, відчув вагу, гладку поверхню й тепло від її рук, а потім поклав його на стіл.
Тургута було важко заплутати.
— Мадам, ви з Румунії? — спитав він, але Хелен мовчала. — Якщо це правда, ви маєте бути обережні, — він трохи понизив голос. — Поліція може зацікавитись вами. Наша країна не в дружніх стосунках із Румунією.
— Я знаю, — озвалась вона холодно.
— Але як про це довідалася циганка? — Тургут насупився. — Ви ж не розмовляли з нею.
— Не знаю. — Хелен безпорадно знизала плечима.
Тургут похитав головою.
— Люди кажуть, що в циганок є дар прозирання в майбутнє. Я ніколи в це не вірив, але… — він замовк і витер вуса серветкою. — Як дивно, що вона заговорила про вампірів.
— Хіба? — відповіла Хелен. — Вона, мабуть, несповна розуму, циганки всі божевільні.
— Можливо, можливо, — Тургут мовчав. — Хоча мені її слова здалися дуже дивними, тому що це моя друга спеціальність.
— Циганки? — перепитав я.
— Ні, боронь Боже, — вампіри. — Ми з Хелен уп’ялися на нього, намагаючись не зустрічатися очима. — Шекспіром я заробляю на прожиток, а вампіри — це моє захоплення. У нас тут багато давніх легенд про вампірів.
— Насправді… о!., турецькі легенди? — запитав я здивовано.
— О, ці легенди беруть початок у Єгипті, любі колеги. Але тут, у Стамбулі, наприклад, існує легенда, що найкровожерливіші імператори Візантії були вампірами, деякі з них вважали, що християнські обряди сприяли тому, щоб вони випивали кров зі смертних. Я не вірю в це і гадаю, що подібне могло початися пізніше.
— А… — я не хотів виявляти надто великої цікавості, скоріше я побоювався, що Хелен може наступити мені на ногу під столом, а не через те, що Тургут міг мати зв’язок із силами зла. Але й Хелен теж пильно дивилась на нього. — Як щодо легенди про Дракулу? Ви чули про нього?
— Чув про нього? — пирхнув Тургут. Його темні очі блиснули, і він зім’яв серветку. — Ви знаєте про те, що Дракула був реальною людиною, знаменною постаттю в історії? До речі, ваш земляк, мадам, — він нахилився до Хелен. — Він був князем, правителем у західній частині Карпат у п’ятнадцятому сторіччі. Його, ви знаєте, не дуже любили.
Ми з Хелен кивнули — не могли втриматися. Принаймні, я не міг, а її, здавалося, так зацікавили слова Тургута, що вона не могла нічого із собою вдіяти. Вона трохи нахилилася вперед і слухала, при цьому її очі сяяли так само в темряві, як і його. Рум’янець проступив під її звичайною блідістю. Це був один із тих багатьох моментів, коли я помічав, навіть будучи зануреним у розмову, що краса раптово осявала її досить суворий вираз обличчя, вона ніби світилася зсередини.
— Ну, — Тургут, здавалося, насолоджувався розповіддю на свою тему. — Я не хочу набридати вам, але в мене є теорія, що Дракула відіграв дуже важливу роль в історії Стамбула. Мало хто знає про те, що коли він був маленьким хлопчиком, його тримали заручником у султана Мехмеда II в Галліполі, а потім далі на схід, в Анатолії. Його власний батько віддав його батькові Мехмеда, султанові Мураду II як викуп за переговори. Дракула пробув у нього з 1442 до 1448 року. Батько Дракули явно не був джентльменом, — посміхнувся Тургут. — Солдати, які охороняли хлопчика Дракулу, були майстрами в катуваннях, і він, напевно, чимало дізнався, спостерігаючи за ними. Але, шановні добродії, — він, здавалося, на мить забув, що Хелен — дівчина, — у мене є своя теорія про те, що він теж залишив на них свій слід.
— Що ви маєте на увазі? — у мене перехопило подих.
— Відтоді існують записи про вампірів у Стамбулі. Це моя точка зору, вона все ще не опублікована, на жаль, і я не можу довести її, але існує припущення, що першими жертвами Дракули стали оттомани, можливо, навіть вартові, які були його друзями. Гадаю, він залишив після себе заразу
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історик», після закриття браузера.