Читати книгу - "Фауст"

Гелена

їх страх бере; мені ж не страшно — боляче;

Даси рятунку, то прийму з подякою;

Бо мудрому, обачному стає не раз

Можливим неможливе. Говори мерщій!

Хор

Говори ж ти, не барися: як нам, бідним, увільниться

Від тих зашморгів жорстоких, що намистом ненависним

Нам от-от очеплять шиї? Вже ми чуєм, бідолашні,

Задихання, жах конання… Зжалься, змилуйся над нами,

Реє, мати всіх богів!

Форкіада

Чи стане ж вам терпцю на довгу оповідь?

Я б розказала вам про все, що трапилось.

Хор

Ой, стане! Поки слухатимем — житимем.

Форкіада

Той, хто добра пильнує, дома сидячи,

Хто стіни житла дбало зашпаровує

І лагодить покрівлю, щоб не капав дощ, —

Той вік звікує в щасті і в добробуті!

Хто ж кине те святе домове огнище

І легковажно у світи повіється, —

Хоч місце й найде той старе, вернувшися,

В нім змінено усе, коли не знищено.

Гелена

Облиш старі, усім відомі приказки!

Розповідай, та не роз'ятрюй ран старих!

Форкіада

Це не докір, а вступ лиш до історії.

Цар Менелай блукав десь, все плюндруючи,

Ні суходолу не минав, ні острова,

Часами навертався лиш зі здобиччю.

Провоював аж десять літ під Троєю,

А скільки літ додому плив — не відаю.

А що ж ведеться в домі Тіндареєвім?

Що діється у царстві Менелаєвім?

Гелена

Невже ти так із лайкою зріднилася,

Що без докору й слова вже не вимовиш?

Форкіада

Не рік, не два гуляло пустовщиною

Міжгір'я, що лежить од Спарти к півночі,

За Тайгетом, звідкіль шумливим бистренем

Еврот біжить, до нас у діл спускається,

Лебежі стаї в комишах погойдує.

В міжгір'ї тім осілось плем'я сміливе,

Прийшовши з глибу пітьми кімерійської,[95]

Ізмурували тверджу неприступну там

І верховодять краєм, як їм хочеться.

Гелена

Чи видано ж? І як вони зробили те?

Форкіада

Та мали час — затого буде двадцять літ.

Гелена

Один там пан? Чи зграя то розбійницька?

Форкіада

Вони не розбишаки, й пан один у них.

Його не ганю, хоч сюди й навідувавсь;

Усе б забрати міг, а вдовольнивсь, проте,

Дарунками, мовляв, а не даниною.

Гелена

Який же він?

Форкіада

Та я його вподобала:

Хороший, жвавий, сміливий, освічений,

Розсудливий — не гурт таких між греками,

Хоч варварами звуть їх, я не думаю,

Щоб хто з них здатен був на ті жорстокості,

Що їх герої в Іліоні коїли.[96]

Звіряюсь я його великодушності.

А замок той — аби ви тільки бачили!

Вже не того незграбного муровання,

Що ваші предки так чи сяк виводили,

Нетесаними кам'яними брилами

Вергаючи безладно по-циклоп'ячи;

У них же замок — шнур у шнур розмірено.

Зокола глянь — до неба аж здіймається,

Гінкий, кріпкий, мов сталь гладка, поблискує.

І думкою полізеш — піде поковзом.

Всередині ж лежить просторе дворище,

Будівлями всілякими обсаджене;

Колони скрізь, колонки, арки й арочки,

Альтани, галереї, ходи й виходи,

Герби…

Хор

Герби? Які герби?

Форкіада

Ви ж бачили

Гадюку в'ючу на щиті Аяксовім;

Так само мали й семеро під Фівами

У себе на щитах значущі образи:

Чи місяць та зірки на небі темрявім,

А чи боги, герої, списи, факели,

Усе, що мирним городам погрожує.

Такі ж ото процвітані зображення

І ці герої мають з діда-прадіда:

Леви, й орли, дзьоби, і крила, й пазури,

Павинний хвіст, троянди, роги зуброві,

Смужки червоні й сині, злотні й сріберні;

І все то те у залах понавішано,

А в залах тих і просторо, і весело —

Бери й танцюй…

Хор

Скажи, чи є ж танцюри там?

Форкіада

Та ще й які! Золотокудрі красені!

Від них аж паше молодістю ярою,

Як од Паріса, що царицю…

Гелена

Годі вже!

Не відбігай від речі, до кінця доводь!

Форкіада

Тобі кінця доводити — погоджуйся,

І я тебе перенесу у замок той.

Хор

Погоджуйся, себе і нас врятуєш ти!

Гелена

Невже ж таки я маю сподіватися

Від Менелая лютої жорстокості?

Форкіада

Забула, що вчинив він Деїфобові?

З тобою, братовою завдовілою,

Він жив насильно, ласо розкошуючи,

Тож Менелай йому і носа, й вуха втяв,

Збагнітував, що страх було й дивитися.

Гелена

За мене то він люто так скарав його.

Форкіада

За нього ж то він люто так скара й тебе.

Красу ділить шкода; хто мав усю її,

Радніш уб'є її, як мати тільки часть.

Здалека чути сурми.

Хор здригається.

Як гук сурми у вуха вам вдирається,

Геть шарпаючи душу, так і ревнощі

Вгризаються у груди чоловікові,

Нагадують, що мав він і що втратив він.

Хор

Чуєш, грають жоломійки? Бачиш, блискають мечі?

Форкіада

Здрастуй, царю-володарю! Радо я тобі вслужу.

Хор

Ну, а ми?

Форкіада

А ви, відомо, вам рятунку вже нема:

Перш помре цариця ваша, потім згинете самі.

Пауза.

Гелена

Що зараз треба нам, я вже надумала.

Здаєшся ти мені облудним демоном,

Що і добро на зло оберне з капості.

Піду я поки за тобою в замок той,

Що буде далі — я про теє відаю,

Не вам відкрити помисли царицині.

Ходімо всі! Стара, іди попереду!

Хор

Залюбки йдем ми туди,

Йдем, поспішаєм;

За нами — смерть,

Перед нами знов

Мури твердині,

Ворогам недоступні.

Хай вони нас бережуть

Так, як і наш Іліон, —

Він же врешті впав

Тільки від підлих хитрощів.

Підіймається туман, залягає глибину сцени, а як треба, і передній кін.

Що це за знак?!

Сестри, поглядіть:

Був такий світлий день!

Де не взявся млистий туман

Із Еврота хвиль святих;

Вже не видно й берега,

Очеретом умаєного,

Вже почезли в імлі

Лебеді-білогруди,

Що гуртом лагідним

Поплески плили.

Чути здаля —

Лебедіють десь…

Лебедіють-ячать.

Все те, певно, віщує нам смерть;

Ми рятунку ждали вже —

Що ж натомість станеться?

Все грозить загибеллю нам,

Лебедятам