Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

Не забуваймо, що контрольно-наглядові органи здебільшого (хоч не завжди) регулюють серйозніші питання, ніж користувацький додаток. От хоч би славнозвісна настанова Марка Цукерберґа розробникам Facebook: «Рухайтеся швидко і руйнуйте стереотипи». Навряд чи вона доречна в таких сферах, як проектування мостів, авіадиспетчерські служби, безпека продуктів харчування тощо. До того ж державні органи мають служити всім громадянам, а не лише цільовій аудиторії, як IT-компанії. Та все ж державі варто опанувати ітеративні процеси розробки сучасних технологічних організацій.

Погіршують ситуацію «регуляторні атаки» (коли компанії, яким вигідні ті чи інші норми, беруть участь у регуляторному процесі). Обговорюючи Акт про припинення онлайн-піратства (SOPA) з колишньою спікеркою Ненсі Пелосі, я сказав: «Судячи з даних мого видавництва, онлайн-піратство — не така проблема, як стверджують прихильники нового закону». Спікерка не схотіла глянути на ці дані й не наполягала, що прихильники закону мають інші, а лише сказала: «Річ у тім, що ми маємо збалансовувати інтереси Кремнієвої долини й Голлівуду».

Для мене це був шок. Це все одно, як відділ Google з контролю за якістю пошукової системи домовився б зі спамерами вилучити з пошукових результатів третій за рейтингом сайт на підтримку спамерської бізнес-моделі. Я переконаний, що завдання представників народу — не збалансовувати інтереси різних лобістських груп, а збирати дані й ухвалювати зважені рішення, перш за все в інтере­сах громадськості.

Зрозумійте правильно: у Кремнієвій долині не завжди все роб­лять як слід (далеко не всі проекти одразу виходять), а держава не завжди все робить не так. Незважаючи на поблажливість до лобістів, державні органи дбають про інтереси населення, зокрема про соціально вразливі категорії.

Якщо детально розглядати завдання кожної регуляторної ініціативи, вийде чесна й продуктивна дискусія. Обидві сторони можуть оскаржувати завдання, а дійшовши згоди — шукати альтернативних шляхів до спільної, скорегованої мети, а також домовитися, як оцінювати результати зусиль. Вони мають передбачити процедуру зміни законопроекту за результатами оцінок успішності. Потрібен механізм усунення невідповідності між нормами, що перетинаються. Якщо йдеться про комплекс норм, такі процедури слід передбачити для кожної норми окремо. У контрольно-наглядовій сфері модульний принцип платформи Джеффа Безоса не менш доречний, ніж у роботі сучасних платформ та IT-компаній.

Саме тому я був у захваті від інструкцій Національної адміністрації дорожнього руху США 2016 року про контроль і нагляд за безпілотними автомобілями. Державна установа чітко визначила цілі та подбала, щоб можна було оцінити ступінь їхньої реалізації. Вона регулює лише те, що стосується такої собі «Сфери операційного дизайну» (ODD), а отже, вимагає професійного підходу: типи доріг, гео­графічне положення, діапазон швидкостей, вимоги про вмикання фар удень і вночі, погодні умови тощо. Національна адміністрація наголошує, що потрібно оцінювати результати наглядової діяльності: «Необхідно розробити і проводити тести, щоб оцінити (за рахунок симуляцій, випробувальних треків чи автодоріг) і затвердити безпечність системи високоавтоматизованого транспорту відповідно до визначеної ODD, а також режим мінімальних ризиків, що може використовуватися за потреби»218.

Коли зосереджуватися більше на результатах, ніж на правилах, стає зрозуміло, що до бажаних результатів можна дійти різними способами, а іноді виринають нові й кращі варіанти. Найкращий підхід підкажуть дані.

На жаль, не тільки держава не хоче або не може оприлюднювати дані. Компанії Uber, Lyft та Airbnb ревно охороняють дані, оберігаючи від конкурентів комерційні таємниці або інформацію про позицію на ринку. Натомість їм слід ділитися даними з науковцями й чиновниками, які намагаються розібратися у впливі транс­порту за запитом на міста. Нік Ґроссман у компанії Union Square Ventures керує заходами, спрямованими на зміни в державній політиці, діяльності контрольно-наглядових органів й адміністративній сфері. За його словами, відкриті дані поклали б край багатьом суперечкам Uber із держорганами. Ґроссман переконаний, що «регуляторам потрібна нова модель, за якої бізнесменам будуть менше ускладнювати життя на старті»219. Послаблені вимоги про ліцензії та свобода діяльності означатимуть, що в людей буде більше можливостей, а компанії вільніше експериментуватимуть. Однак, наголошує Нік, «в обмін на свободу діяльності компанії повинні ділитися з контрольно-­наглядовими органами інформацією — правдивою інформацією, що надходить у реальному часі (такою, яку ці компанії отримують від клієнтів). Доведеться також змиритися, що інформація зумовить серйозніший контроль та облік».

Відкриті дані дозволять покласти край дошкульним дебатам про ринкові методи Uber. Скажімо, Uber наполягає, що знижені тарифи не позначаються на прибутках водіїв, та водії скаржаться: мовляв, працюємо більше годин, а заробляємо те саме. Більшість водіїв тепер мають довший час очікування між викликами. Про такі речі не варто сперечатися, адже відповіді можна знайти в даних на серверах Uber. Відкриті дані розкажуть, наскільки добре працює система, а також допоможуть містам розібратися, чи погіршують автомобільні сервіси за запитом проблему заторів. Із відкритими даними буде легше оцінити, чи сприяє Airbnb доступності житла. Прикро, що міська влада й платформні організації так мало співпрацюють і так мало використовують дані, сприяючи кращим результатам для обох сторін.

Ніщо так не ілюструє впливу застарілих мап на державну політику, захист праці й економіку, як суперечки про статус водіїв Uber та Lyft (а також людей, які працюють в інших стартапах за запитом): «незалежні підрядники» чи «працівники»? Відповідно до законодавства про працю США, незалежний підрядник — це досвідчений фахівець, який надає послуги різним клієнтам як фізична особа — підприємець чи суб’єкт малого бізнесу. Натомість працівник надає послуги одній компанії й отримує зарплатню. Більшість людей, які працюють за запитом, не вписуються в жодну з категорій.

Захисники безпеки праці наголошують, що нові робочі місця в галузі послуг за запитом не гарантують постійної зарплати й контрастують зі стабільною роботою 1950-х і 1960-х років. Тодішню промислову економіку тепер згадують із ностальгією як золоту добу середнього класу. Та, якщо ми хочемо з оптимізмом дивитись у майбутнє, треба почати з картини теперішнього і зрозуміти, чому робочі місця тих років відходять у минуле. Аутсорсинг став новою нормою для компаній і виходить далеко за