Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

Ось тому й понакидали до історії цілу купу неправди. Тут і вигадки про Гедігольда, Монтигердовича, Довгірда, Федора Несвизького та інше. Серед запущених фальшивок — фантазії про володіння польським королем Ягайлом Поділлям У 1394–1411 роках. Треба було надати хоч якесь (блюзнірське) право Ягайлові загарбувати ту землю.

Варто зазначити: хоча імперській історіографії категорично забороняли досліджувати та оприлюднювати будь-які факти тих далеких часів, та українські історики під тим чи іншим виглядом знаходили шпарини і докопувались істини. По суті, наші науковці, класики й рядові, давно вже спростували факт володіння Поділлям польським королем Ягайлом. Та нікому з них не дозволили зробити такий офіційний висновок.

Дозволили спростувати тільки окремі факти. Тому ми й досі «співаємо» московсько-польську «пісню» про володіння Ягайла Поділлям у 1394–1411 роках. Вивчимо це питання прискіпливіше.

Цю тему свого часу досліджувало багато українських істориків. Серед них: М. Молчановський, Юхим Сіцінський, Михайло Грушевський, Віталій Михайловський, на праці яких ми й опиратимемося.

Ось як описав похід Вітовта на Поділля Юхим Сіцінський: «Витовт осінню 1393 р. рушив на Поділля з Північного Сходу (Києва. — В.Б.), і перше всього підійшов до Брацлава, взяв його, потім взяв Соколець, значний тоді город на Бузі (тепер село Соколець на Брацлавщині), а після пішов на столицю Поділля — Кам’янець. Підійшов він до Кам’янця ніччю, а на другий день взяв його…

Далі Витовт здобув інші подільські міста: Смотрич, Скалу і Червоногород. Це було восени 1393 року» [151, с. 56].

За Ю. Сіцінським, Поділлям тоді правив Федір Коріатович, який, по суті, не визнавав Вітовта і, дізнавшись про похід того, «обсадив подільські міста Волохами (молдавський князь Роман був його спільником) та угорським військом, що прислав йому угорський король Жигимонт, — а сам подався на Угорщину… В Угорщині він мав давні зв’язки і навіть одержав там місто Мукачів з околицями…» [151, с. 55–56].

Як бачимо, Федір Коріатович не міг бути Федором Несвизьким, який після 1430 року очолював боротьбу православного люду, насамперед подолян, із навалою католицької Польщі на Поділля у 1430–1434 роках. Тому Юхим Сіцінський і пише, що Федір Коріатович помер у Мукачеві 1414 року.

Рухаємося далі. Ось як Русько-литовський літопис розповідає про передачу Поділля Вітовта Ягайлу:

«Великий князь литовський Витовт здобув Поділля… і ніхто йому ні з котрого боку не помагав. Тоді король Ягайло почав просити Витовта, рекучи: «Милий брате! дав тобі Бог добути Подільську землю, учини мені тую честь — дай мені Подільську землю». Як каже Кромер, Витовт мусів піти на компроміс і признати, що він одержав Поділля від Ягайла, як ленне надання» [151, с. 65–66].

І Вітовт немовби після цього передав Польщі Західне Поділля, а «Східне Поділля (Брацлав, Вінницю, Соколець, Кременець) князю Корибуту — Дмитру Ольгердовичу, ця звістка опирається на ототожнення Корибутового сина Федора з Федьком Несвизьким, що немовби був діячем на Східному Поділлі в 30-х роках XV ст. і називав ті волості своєю батьківщиною. «Але те ототожнення дуже непевне, а значить, і звістка про передачу Східного Поділля Корибуту мильна» (так заявляв Михайло Грушевський. — В.Б.)» [151, с. 66].

Ягайло немовби у 1395 році передав Подільську землю якомусь Спитку з Мельштина, як князівство. Хоча Спитко князем не був, отож, за законами тих часів, володіти Подільським князівством не міг. Це явище у польських хроністів пояснень немає.

Спитко з Мельштина 1399 року загинув у битві на річці Ворсклі, і Подільська земля опинилася в руках литовського князя Свидригайла, яку невдовзі у нього Вітовт і Ягайло відібрали. Після цього нібито Ягайло особисто володів Поділлям, але його намісники — невідомі. А сам Ягайло, звичайно, на Поділлі не жив. Справді цікаво: «Ягайло, щоби задовольнити Поляків, в червні 1395 р. передав свої права на Західне Поділля польському вельможі… Спиткові з Мельштина воєводі Краківському, і видав йому грамоту від 13 VI 1395 р.» [151, с. 67].

То нічого, що вперше та грамота опублікована в Кракові 1882 року, за московських часів володіння Польщею.

Притому в грамоті Спиткові йдеться, що «Східне Поділля — округи Межибожа, Божського і Вінниці зі усіма їх приналежностями й правами задержуємо для себе (тобто Ягайла) й для своїх наступників» [151, с. 67].

Ось такий хитрий документ. Ще Юхим Сіцінський вказав на існуючі у грамотах та літописах анекдотичні розбіжності. Послухаємо:

«Русько-литовська літопись говорить, що Ягайло заставив Західне Поділля Спиткові в 20 тисячах, — виходить якась суперечність з грамотою…» Бо вона засвідчує, що «…дає йому (Спиткові. — В.Б.) й дітям його й наслідникам у вічне і безперечне володіння — Західне Поділля зі замками Кам’янцем, Смотричем, Бакотою, Скалою і Червоноградом, зі всіма містами, громадами, укріпленнями, передмістями, повітами, селами, маєтками, власностями, переписями, прибутками постійними й випадковими, приплодами, полями, степами культурними й некультурними, — на повнім праві княжім, яким користуються инші князі Литви й Русі» [151, с. 67].

Продовжимо цю тему:

«З тої ж грамоти Ягайла Спиткові ще являється одна суперечність чи неясність в тому питанню. Хто розпоряджався Східним Поділлям, після того, як все Поділля перейшло до Вітовта: по літописному оповіданню, про передачу Західного Поділля Ягайлу, виходило, що Східне Поділля зоставалося за Витовтом, а по грамоті Ягайла Спиткові виходить, що Східна частина Подільської землі зосталася за Ягайлом…

По змислу вищезгаданої грамоти Ягайла 1395 р(оку) виходить, що Спитко дістав Західне Поділля, як Литовський лен, і став з цього лену литовським васалом» [151, с. 68].

Тобто, відповідно до грамоти польського короля Ягайла Спитку від 13 червня 1395 року, Західне Поділля було землею Великого Литовсько-Руського князівства і Спиткові вона була надана за гроші на визначений час — до повноліття Василя Красного Острозького та доньки Вітовта — княгині Агафії. Ніякого прямого володіння