Читати книгу - "Велике плавання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тепер я зрозумів, про кого йшлося. Це був високий пан у червоному плащі, який їхав на нашому кораблі до Венеції. Я не знаю, чи він був мавр, чи іспанець, але обличчя його вражало своєю вродою, а постать — шляхетністю. Я також звернув увагу на те, що, дякуючи мені за якусь дрібну зроблену йому послугу, він приклав руку до лоба і до серця. Одначе я гадаю, що, протягом стількох років спілкуючись з маврами, іспанці могли перейняти від них цю манеру.
— Ви спокійнісінько можете його затримати в Генуї, — сказав Хуаното.
— Генуя кишить купцями всіх національностей, — з прикрістю заперечив фіскал. — І там не дуже зважають на нашу святу інквізицію. Те саме можна сказати про Венецію. Ці дві республіки дбають лише про своє збагачення. Але по дорозі ми зайдемо в Сіцілію, де порядкують наші святі отці. І його буде затримано без будь-якої тяганини.
Рано-вранці ми мали прибути в Генуезький порт. Корабель, вивантаживши товари, без затримки вирушав далі, і я з жахом уявив собі, що чекає на бідолаху в Сіцілії. Але як мені попередити його, та й чи захоче він мене слухати?
Ще здаля я побачив високу вежу і зубці Генуезької фортеці. Мине ще кілька хвилин, і я вже буду дома. Занепокоєно оглядав я юрбу на палубі — ніде не було видно чоловіка у червоному плащі.
Десятки човнярів обліпили корабель, пропонуючи свої послуги. Сходи були запруджені народом. Я в натовпі намагався відшукати знайому постать, але якийсь дідуган силоміць вирвав у мене речі з рук, і я змушений був пройти за ним у човен. Востаннє на набережній я оглянувся на корабель і помахав капелюхом матросам.
Раптом я помітив мавра. Зійшовши з корабля, він стояв біля східців і з цікавістю придивлявся до галасливого генуезького натовпу.
З корабля подали сигнал про відплиття. Сундучок мій був дуже важкий і відтягував мені руку. Порт кишить злодіями, але довго розмишляти я не міг. Поставивши сундучок біля маленького візка з овочами, я бігом кинувся до пристані.
Мавр здивовано подивився на мене, коли я до нього озвався.
— Негайно йдіть за мною, якщо хочете жити! — сказав я.
Він підозріло подивився на мене і стурбовано оглянувся на корабель.
— Поспішайте! — сказав я.
У цей час на палубі з'явився фіскал з Хуаното. Нас відділяла від корабля невеличка смужка води, що сліпуче блищала на сонці. По східцях щохвилини сновигали матроси з поклажею, але двоє людей так уважно слідкували за моїм співрозмовником, що мені здавалось, ніби вони стоять біля нас.
— Я не розумію, про що ти говориш, юначе, — промовив мавр.
— Ви зрозумієте, коли я вам скажу, що цей чоловік у синьому плащі — фіскал святої інквізиції, а той кривоногий — його шпиг, — шепотів я йому на вухо.
— На кораблі залишилася моя скринька з коштовностями, — сказав мавр стурбовано. — Там усе моє майно…
Я мимоволі оглянувся на свою скриньку — вона мирно стояла собі біля візка.
— Що вам дорожче — коштовності чи життя? — спитав я нетерпляче.
Фіскал і Хуаното невідступно слідкували за нами. Нахилившись, вони наче прислухались до нашої розмови.
На наше щастя, у цю мить до відпливаючого корабля кинулася юрба людей зі скринями і клунками. Я смикнув мавра за руку, і ми розчинилися в натовпі. Потім непомітно звернули в завулок.
— У мене не лишилось навіть грошей, щоб заплатити за ночівлю, — сказав мавр.
— Не турбуйтесь про гроші, — заперечив я. — У домі, куди я вас веду, розплачуються іншою монетою.
Розділ VII
ЗНОВУ В ГЕНУЇ!
Я вдихнув у себе дим жаровень, на яких смажили рибу, і зупинився з бентежним серцем. Навколо галасував і метушився різноголосий генуезький натовп. Генуезька затока виблискувала на сонці, вежа вимальовувалась на яскравому небі… Мене охопило почуття цілковитого спокою — я був нарешті вдома!
А ось і вулиця Міняйлів! Дійшовши до будинку на розі, біля якого ми з Орніччо так часто чекали на повернення синьйора Томазо, я, знемігши, притулився до стіни. Уже більше року я не мав звісток про свого господаря: чи тут ще він мешкає, чи живий, чи здоровий?
Залишивши мавра на вулиці, я бігом кинувся до східців.
Осел торгівця овочами оглушливо ревів, діти галасували, хлюпаючи босими ногами по калюжах, перекупка закликала покупців, і тому синьйор Томазо навіть не почув, коли я відчинив двері.
Я кинувся до господаря і, не давши йому отямитися, схопив його в свої обійми.
— Ческо, дитя моє! — вигукнув синьйор Томазо. — Як ти виріс! Ти вже зовсім мужчина!
У майстерні все було, як і раніше. Легкий вітер погойдував іграшковий кораблик і шелестів сторінками книги на столі.
На стіні — карта, яку ще я намалював. На підрамнику натягнуто полотно, а на ньому вуглиною слабо окреслена людська постать.
Синьйор Томазо закидав мене питаннями і вигуками. Якби записати їх підряд, вийшло б таке:
— Ти вже назавжди до мене? Ти нікуди не поїдеш? Де ж Орніччо? Господи, у тебе вже сіються вуса. Де месір Колон? Які ж смішні гудзики у тебе на куртці! Чи робив ти дорожні записи?
— Мій дорогий господарю, — перебив я його, — тут на вулиці чекає людина, яка потребує вашої допомоги.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Велике плавання», після закриття браузера.