BooksUkraine.com » Фантастика » Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв 📚 - Українською

Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

216
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Загибель Уранії" автора Микола Олександрович Дашкієв. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 108
Перейти на сторінку:

Він не помітив іронії в її словах, не замислився над долею людей, що не зможуть утекти в міжпланетний простір і що в них немає навіть такого сховища, як під палацом генерала Крайна.

З жалем дивилась на нього Тессі. І оце за нього вона мало не вийшла заміж?!

— Фредді, але ж ти сказав, що ти — проти війни!

Він здивовано глянув на неї ясними очима:

— А хіба я коли-небудь висловлювався за агресію?

— А оте он?.. — Тессі кивнула в бік ракетодрому. — Невже ти гадаєш, що водневі бомби — носії миру?

— Аякже, моя дівчинко! — він засміявся, скуйовдив їй волосся. — Хіба комуністи почнуть війну, якщо в небі над ними висить «Зоря Кейз-Ола», заряджена ста двадцятьма найпереконливішими в світі аргументами?!

— А якщо війну розпочне Кейз-Ол?

— Цього не може бути, моя люба!

Тессі похитала головою та й пішла геть. Отже, словами нічого з Фредді не вдієш!

Збігло ще кілька днів. Вранці П'ятдесят четвертого числа Першого місяця, коли на останню вільну стартову установку було прилаштовано сто двадцяту ядерну бомбу, Тессі покликала Фредді до себе в каюту і суворо сказала:

— Заприсягнись своїм життям, життям наших майбутніх дітей, що жодна з цих бомб не полетить на Пірейю, коли на Монію не нападуть першими!

— Ти знову про своє? — він незадоволено поморщився. — Тепер від мене нічого не залежить.

— Неправда!.. Присягайся!

— Ні, я цього зробити не можу. Трапляються випадки, коли саме превентивна, ну, застережна війна дозволяє уникнути…

— Присягайся!.. — стиснувши кулаки, Тессі дивилась на нього з жахом і ненавистю. — Якщо ти цього не зробиш, я ніколи не стану твоєю дружиною!

— Ну, заспокойся, моя люба. Я…

— Іди геть! — Вона вже не могла стриматись. — Шлюбний контракт розірвано!.. На твоєму весіллі ніхто не співатиме! Тоді гуркотітимуть на увесь світ атомні бомби!

І він пішов. Пішов з виглядом чоловіка, ображеного у своїх найсвятіших почуттях.

Тессі збирала речі. Вона вирішила покинути «Зорю Кейз-Ола» першою ж ракетою.

Під руки потрапила коробка з пістолетами і патрони. Дитячі іграшки! Що їх — викинути геть? Але ні, стривай! Ця зброя ще може придатись!

Вже кілька разів Тессі поривалася відвідати ракетодром, щоб якось порозумітися з комуністами-каторжниками, попередити їх про смертельну небезпеку. Виконати цей намір їй перешкоджала не так найсуворіша заборона, як страх перед тривалою подорожжю у безповітряному просторі. Правда, останнім часом Тессі трохи навчилась поводитись із ракетницею скафандра і досить вільно пересувалась від обода штучного супутника до його центральної частини.

Дівчині щастило. Ніхто не перестрів її на шляху до повітряного шлюзу, не перепинив, коли вона, сиплючи ракетними спалахами, помчала в простір. І навіть на ракетодромі ніхто не помітив, як до одного з каторжників на мить підлетіла людина у скафандрі, передала невеличку скриньку і одразу ж повернула назад.

Тессі навіть не встигла роздивитись, кому передала скриньку. Запам'ятались очі, що здивовано зиркнули на неї крізь віконце скафандра. Вони були чорні, як у Айта, і це її чомусь порадувало.

Любий, ось уже багато-багато днів ти не чуєш голосу «матері»… Може, ти хотів передати щось дуже важливе, негайне, а нерозсудливе дівча кинуло тебе, подалось аж у міжпланетний простір, щоб переконатись у своїй нікчемності…

Засмучена, заглиблена в думки, Тессі й не помітила, що взяла надто вбік. «Зоря Кейз-Ола» не наближалась, а чудно поверталася, зводилась на ребро.

Коли Тессі це, нарешті, впало в око, в неї на серці похололо.

Дівчина добре пам'ятала: щоб не збитися з маршруту, треба летіти так, аби червоний ліхтар на одному боці «Зорі» стояв точно в центрі червоного кільця протилежної сторони. Але пам'ятати замало. Треба вміти ще й виконати найскладніші маневри в світі невагомості, перетворивши саму себе на реактивний снаряд.

Тессі стріляла і з основних, і з бічних дюз скафандра, гальмувала, повертала назад. І ось, нарешті, потрібного напрямку було набрано. Тепер — уперед.

Вона натисла на кнопку. Пролунало два вибухи — і все. Щось трапилось?

Ой леле: лічильник ракетних зарядів стоїть на нулі. Тепер ні зупинитися, ні повернути. Хіба пощастить ухопитися за сигнальний ліхтар або кільце маяка.

Все ближче рятівна «Зоря Кейз-Ола». Дівчина у безповітряному просторі пливе повільно-повільно. Ліхтар пройшов осторонь, далеко. Але кільце… Та ось же воно!

Тільки ні, не досягла рукою, пропливло поряд товсте алюмінієве кільце з палахкотливими неоновими трубками. Воно віддаляється, все ближче зсуваються одне до одного круглі віконця-ілюмінатори на поверхні «Зорі Кейз-Ола», перетворюються на світлі цяточки, на ледве помітну пунктирну лінію.

Не затримаєш, не зупиниш повільного льоту. Може, мільйони й мільярди років мчатиме цей скафандр зоряним простором, доки не зіткнеться з якимсь небесним тілом. Налякана й розгублена, Тессі в першу мить забула про існування радіозв'язку, потім кликала на допомогу. Не одержавши відповіді, замовкла.

Вже немає ні страху, ні болю. Тільки прискорено стукає серце, відраховуючи останні хвилини життя.

Перед очима в неї на чорному оксамиті неба краплинкою крові жевріє Маррі — планета, що одержала свою назву на честь древньопірейського бога війни.

А Тессі не хоче думати про війну, про смерть. Їй чомусь пригадується, що пірейські астрономи й досі не розкрили таємниці загадкових каналів на поверхні планети-сусідки; їй хочеться вірити, що й на Маррі існує життя.

Тік-так — секунда. Тік-так — друга… Сто секунд — хвилина. Сто хвилин — година. Сто годин — доба.

Минула доба. Порятунку немає. Загубилась крихітна піщинка в безмежному просторі… А в тій піщинці ще жевріє життя, стукає серце, снуються думки. В ній досі палає любов, палахкотить ненависть.

Байдуже, навіть вороже дивиться Всесвіт на цю піщинку гострими жаринами зірок. Він

1 ... 62 63 64 ... 108
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"