Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

У мене були хлопці, але з ними все було інакше. Джейкоб упивався поцілунком! Він упивався мною! Його руки дарували відчуття безпеки, яке я думала, що назавжди втратила. Адже коли роблять дуже боляче, складно знову повірити в щось хороше.

Варто було цим думкам з’явитися в голові, як стара Еріка почала захоплювати контроль над тілом. Вона нагадувала, що кидатися у вир із головою погано й на підтвердження цього раз у раз повторювала ім'я хлопця, що зміг зламати мене.

Я сама розірвала поцілунок, який до цього не хотіла зупиняти, і, уривчасто дихаючи, послабила обійми:

— Мені треба йти, тож припини.

Джейкоб вдихнув на повні груди, а потім повільно видихнув, вирівнюючи дихання. Хоч я й казала, що мені треба йти, він не одразу випустив мене, а чмокнув у кінчик носа та в губи.

— О котрій приходити? — голосом, що все ще видавав хвилювання, спитав Джейк.

— Може, цього разу раніше? До заходу сонця?

Він кивнув і, нахилившись, майже торкаючись губ, прошепотів:

— З нетерпінням чекаю нашої зустрічі.