Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

У кабінет офіцера Кірая Найра я буквально влетіла. Ймовірно, щоб не розгубити залишки самовладання та рішучості. Яких і так знатно поменшало по дорозі у відділок. І так і застигла у дверях.

Якось не подумала, що в цей час тут міг зібратися наш загін на нараду. Але… то навіть на краще.

Я зобразила найнезалежніший і незворушний вираз обличчя, на яке в принципі була здатна, пройшла вглиб кабінету і сіла на єдиний вільний стілець. При цьому всі мої рухи супроводжувалися гробовим мовчанням і зацікавленими поглядами.

– Доброго ранку! І прошу пробачення за запізнення. Затрималася на вході у відділок, – спокійно сказала я, відчайдушно вдаючи, що нічого взагалі не сталося з учорашнього дня.

І судячи з виразу обличчя Еріка, Маела і Роя – їм нічого не було відомо про розмову між мною і Кірайєм, що відбулася напередодні ввечері. Вони на мене й не дивилися більше, приділивши увагу командиру.

А ось начальство моє обурювалося. Прямо-таки спопеляло мене поглядом.

Ну і добре. У мене були досить вагомі причини все це терпіти. Навіть якщо доведеться вдавати з себе недогадливу ідіотку, яка навіть не зрозуміла, що звільнена.

– Майл, Рой – портал на вас, – не пробивши мою незворушність, заговорив Кірай, звертаючись уже до хлопців. – Еріку, відстежуєш будь-яку зміну магічного фону.

– Думаєш, що маг спробує втрутитися? – насупився Рой.

– Я втрутився б на його місці. Підозрюю, що кінцевої мети не досягнуто, а ресурси спливають просто з-під носа. Мелані та Нілай будуть під постійним наглядом. І потрібен хтось ще… Еріку, зможеш забезпечити спостереження для Петренса та льєри Трев… старшої?

– Буде зроблено, – кивнув чорноокий.

Цікаво, як він це зробить? Не може ж він знаходитись у різних місцях одночасно. Чи може.

– Можу взяти на себе турботу про безпеку молодшої Трев, – просіявши сліпучою багатообіцяючою усмішкою, висунув несподівану пропозицію Маел.

Але якось його веселощів не підтримав ніхто.

– Турбота про Трісс – наше спільне завдання. Принаймні поки вона член нашого загону, – опустивши погляд на розкидані на столі папери, абсолютно спокійно, але при цьому якось глухо, зазначив командир. – Не думав навіть, що мені доведеться це пояснювати комусь із команди.

І після цих слів по кабінету потягнуло таким холодом, що захотілося пересмикнути плечима. Мабуть, не лише мені. Посмішка з Годинника злетіла, як сухий лист під поривом вітру.

– Чи можна приступати до виконання? – серйозно поцікавився Маел.

– Виконуйте, – кивнув офіцер. І я вже подумала піти з іншими і долучитися до місії з порятунку цілителів Горенґвіля, але не тут-то було. – Трісс, мені треба з тобою дещо обговорити.

І хоч прозвучало це не як наказ, а скоріше, як прохання, мене ніби прибило до стільця. Перш ніж покинути кабінет, Маел кинув на мене якийсь нечитаний погляд і нахабно посміхнувся. Немов у чомусь мене особисто підозрював. Але не сказав жодного слова. За що йому окрема подяка. Боюся, насмішок та натяків я могла б уже не витримати.

І тільки коли двері зачинилися, і ми залишилися наодинці, Кірай піднявся зі свого місця, пройшов кабінетом і зупинився біля вікна, розглядаючи засніжений міський пейзаж.

– Можу тільки припускати, що саме в твоїй голові, – слова офіцера пролунали глухо та тихо. – Як і те, як саме ти витлумачила мою пропозицію. Але це твоє право і твоя особиста справа. Виправдовуватися я не маю наміру.

Мені було ніяково чути його пояснення. Зізнатися, я з радістю залишила б цю історію в минулому. Простіше змиритися з усім і забути. Але мене не прогнали, як збиралися, залишили на практиці і, мабуть, варто було прояснити деякі моменти.

– Але?.. – розуміючи, що все це лише початок роз'яснювальної роботи для однієї нерозумної мене.

Кірай розвернувся, схрестив руки на грудях та озвучив свої вимоги.

– Але відтепер ти беззаперечно слухаєш вказівки, нікуди не лізеш. З тобою постійно перебуватиме хтось із загону, щоб забезпечити твою безпеку.

– І ти звичайно ж готовий особисто мене вартувати? – глузливо хмикнула я.

І начебто безневинне питання, але обличчя Кірая скам'яніло, погляд став важким, а зіниця витягнулася, ставши вже майже звично вертикальною.

– Віддаєш перевагу іншій кандидатурі? – процідив Кір крізь зуби. – Може, навіть є хтось на прикметі?

А я візьми та й ляпни:

– Та взагалі можна б і Маелу доручити ... Він би впорався.

Даремно я це сказала.

У кабінеті стало темніти. Неначе різко ні з того ні з цього спускалися сутінки на місто. Але за вікном так само світило сонце. Темніло тільки в кабінеті. І знову за спиною Кірайя розвернулися виткані з чорного туману крила. Тільки тепер вони ставали щільнішими і більшими.

І мені відверто стало страшно. Я навіть зробила крок назад, перекинувши стілець. Гуркіт від впалих меблів був просто приголомшливим. І протверезним для Кіра.

Він судорожно втягнув повітря і заплющив очі, наче намагався взяти себе в руки.