Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Перше, що я побачила, розплющивши очі - це перебинтована рука. Чоловік тихенько вибрався, і в цей момент я повністю прийшла до тями.

Я швидко обвела поглядом обстановку: я сиділа у магмобілі. Це не таксі і не дешева версія магмобіля. Ззаду, де ми сиділи, розташовувалися два міні-дивани навпроти один одного. Такі магмобілі коштують дуже дорого і призначені лише для певного кола осіб.

― Що це все означає? - суворо запитала я чоловіка, що сидів навпроти мене.

― Це означає, шановна ресо, що Ви мене обпалили. Не підкажете, з якого часу у рес є магія?

У мене кров замерзла від страху.

― Я не розумію, про що Ви, лікарю Марвею. Краще скажіть мені, навіщо мене викрали? Що Вам потрібно від мене?

Чоловік усміхнувся. Але якось по-доброму.

― По-перше, я Вас не викрадав. По-друге, невже не здогадуєтеся?

Я визирнула у вікно. Ми стояли біля парку, неподалік будинку графа. Тобто чоловік мене нікуди не відвіз і справді не викрав.

― Краще скажіть прямо, лікарю, - попросила я. - Я можу отримати догану за відсутність на робочому місці.

― Можемо перейти одразу до діла.

Легкі зморшки в куточках його очей розгладилися, і лікар став серйозним. Але я не могла відзначити, що він постійно торкається своєї пораненої руки. Невже дійсно це зробила я? Знову?

― Мені потрібні ліки, які Ви даєте графу. Хоча б кілька крапель. Я мушу розібрати склад.

Я уважно подивилася лікарю в обличчя.

― Навіщо?

― Дурне запитання, Даріє, - посміхнувся чоловік. - Але я дозволю бути з Вами досить відвертим: щоб знайти ліки та врятувати людей у майбутньому від такої смертельної хвороби, яку несе в собі паразит.

― Вам не вірить граф, то чому я маю вірити? Ви самі сказали, що мої ліки не зможуть його вилікувати.

― Так, воно призупинило якимось чином поширення паразита. Сили залишають Вітора, тож треба терміново діяти далі. Поки він не помер, я маю шанс ще випробувати нові ліки. Але мені важливо знати, що саме зупинило паразита.

Я похитала головою, з гіркотою розуміючи зміст слів чоловіка.

― Ви не бажаєте вилікувати його, адже так?

Лікар простодушно знизав плечима і відповів:

― Він - мрець, Даріє. Паразит вже пошкодив усі важливі функції організму. Можливо, я акцентую увагу «можливо», ми зможемо вбити паразита раніше, ніж він уб'є свого «господаря», але повторюся: відновити сили Вітора вже не підвладно жодній медицині: не традиційній, не магічній. Але зараз це єдиний шанс знайти ліки.

Я перевела погляд у вікно.

― Судячи з Ваших записів, Ви дуже добре навчалися. Смію навіть припустити, що Ваша пристрасть до медицини не підроблена. Ваше бажання вилікувати людину – також є щирим. Але будь-яка наука будується на незліченній кількості експериментів...

― Це жива людина!

― Але, на жаль, лише він – ключ до порятунку мільйонів.

― Граф мав рацію...

― Я не бажаю йому смерті, Даріє, але я - реаліст. Він помре, це я кажу Вам як лікар, але його смерть не повинна бути марною. Я знаю, що Вітор викриває мене в спробах його вбити, але дайте відповідь на запитання: чому він досі не мертвий? Скільки сотень уколів я йому вколов за цей час. І він досі живий. Хіба я бажаю йому смерті?

Я обережно вимовила:

― Смерть не була в планах графині де Лівон.

Лікар посміхнувся і на щоках з'явилися милі ямочки.

― Ви - розумна дівчина, Даріє. І на Ваше запитання я вже відповідав Віторові: я давно зміг би зробити з нього божевільного на пару днів, щоб графиня змогла оформити опікунство над ним. Вона прибрала б до своїх рук все його майно і... граф би раптом помер. Ця справа зайняла б максимум тиждень. Усі були б задоволені та щасливі. Я отримав би свій гонорар, графиня - гроші графа.

― Але Ви вивчали графа - як піддослідного кролика, - підсумувала я.

― Так само як і Ви, не знаючи кінцевого результату від ліків, продовжували йому його давати. Може, Ви просто не бажаєте називати графа «піддослідним кроликом», але за фактом він для Вас ним і був. Як і для мене. Просто я не боюся це визнавати.

― Після Ваших ліків йому ставало лише гірше! - пішла в атаку я, не бажаючи визнавати правду в його словах.

― Вам пощастило, що Ваші ліки спрацювали з першого разу. Везіння. От і все! А мені довелося підбирати та експериментувати. Але! - чоловік підняв вказівний палець на здоровій руці і зробив промовисту паузу. - Завдяки неправильно підібраним лікам я також зміг зробити висновки щодо того, що саме може провокувати паразита. А це, смію зауважити, теж результат.

Я задумалась. Я й сама говорила графу, що якщо лікар Марвей не вбив чи не звів з розуму досі його, значить це не є його метою. Навіть змогла припустити, що він використовував графиню заради своєї мети – вивчення пацієнта та експериментів. Але останнє слово не давало мені спокою.

― Ви ж читали трактати, там був рецепт ліків, які я даю графу. Вам не важко...