Читати книгу - "Мандрівний замок Хаула"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Персіваль — це частина чого? — запитала Софі.
— Нехай воно спочатку збереться докупи, — сказав Кальцифер. — Його ніхто не просив нічого… Перш…
Тут він раптово замовк і зіщулився так, що зверху залишилися тільки дрібні зелені язички.
Майкл і Софі стривожено перезирнулися.
Пролунав новий голос, який звучав нізвідки. Він був приглушений і гучний, так ніби говорили в якусь скриню, але сплутати було неможливо: так звучав тільки голос Відьми Пустирищ.
— Майкле Фішер, — сказала вона, — передайте вашому вчителеві Хаулу, що він клюнув на мою приманку. Я тримаю жінку на ім’я Лілі Ангоріан у своїй фортеці на Пустирищах. Передайте йому, що я відпущу її лише тоді, якщо він сам за нею прийде. Ви все зрозуміли, Майкле Фішер?
Опудало крутнулося і скакнуло до відчинених дверей.
— О, ні! — крикнув Майкл. — Тримайте його! Його, мабуть, послала Відьма, щоби пробратися сюди!
Розділ двадцять перший,
у якому при свідках укладається певний договір
Усі кинулися за Опудалом. Софі метнулася в інший бік, через комору з мітлами — у крамницю, прихопивши по дорозі свій ціпок.
— Я геть усе зіпсувала! — бурмотіла вона. — У мене просто талант усе псувати! Я ж могла не випускати міс Ангоріан! Просто треба було з нею, бідолашною, говорити чемніше! Хаул багато речей мені пробачив, але це він пробачить мені не скоро!
У квітковій крамниці Софі схопила з вітрини семимильні чоботи і вивалила гібіскуси й троянди просто на підлогу. Звісно ж, разом із водою. Вона відімкнула двері крамниці і витягла мокрі чоботи на запруджений людьми тротуар.
— Вибачте, — повторювала вона різномастим черевикам і хвостатим рукавам, що траплялися їй по дорозі. Вона глянула на сонце, не надто помітне на сірому хмарному небі. — Ану, ану… Південний схід… Туди… Вибачте, вибачте… — говорила Софі, звільняючи місце для чобіт у святковій юрмі. Вона поставила їх носаками в потрібний бік. Потім вона запхала в них ноги і зробила кілька кроків. Вжих-вжих, вжих-вжих, вжих-вжих, вжих-вжих, вжих-вжих, вжих-вжих, вжих-вжих. Ходити у двох чоботях виявилося так само швидко і ще більш запаморочливо, ніж в одному. Між довгими подвійними кроками Софі встигала дещо помітити: особняк у далекому кінці долини, що білів між деревами, з каретою Фанні біля дверей; папороть на схилі пагорба; річечку, що збігала в зелену долину; ту саму річку, що збігала в набагато розлогішу долину; ту саму долину, але таку розлогу, що вона зливалася вдалині з небесною блакиттю і здавалася безкрайньою, а ген далеко височіли вежі, мабуть, кінгсберійські; рівнину, яка знову звужувалася ближче до гір; гору, яка так різко виросла під ногами Софі, що та аж спіткнулася, незважаючи на ціпок, і через це опинилася на самому краю глибокої ущелини, затягнутої блакитним туманом, з вершинами дерев глибоко внизу, і їй довелося зробити ще один крок, щоби туди не звалитися.
І Софі приземлилася на жовтий пухкий пісок. Вона встромила в нього ціпок і старанно роззирнулася. За її правим плечем на віддалі кількох миль виднілася біла імла, майже цілком закриваючи гори, через які Софі тільки що вжихнула. Під імлою була смужка темної зелені. Софі кивнула. Хоча на такій віддалі їй не було видно Мандрівного Замку, Софі була впевнена, що під білою імлою ховаються квіти. Вона зробила ще один обережний крок.
Шух. Стало страшенно парко. Усюди лежав глинисто-жовтий пісок, розжарене повітря тремтіло. Навколо були безладно накидані валуни. З рослин тут подекуди траплялися лише понурі сірі кущі. Гори здіймалися на обрії, немов хмари.
— Якщо це Пустирища, — сказала Софі, стікаючи потом, — то можна лише поспівчувати Відьмі, що їй доводиться тут жити.
Вона зробила ще один крок. Вітер в обличчя нітрохи її не освіжив. Валуни і кущі залишилися такими ж, але пісок став сірішим, а гори, здавалося, втонули в небі. Софі вдивлялася в тремтяче сіре марево попереду, сподіваючись побачити що-небудь хоч трішки вище за валун. Вона зробила ще один крок.
Тепер стало зовсім, як у печі. Одначе за чверть милі попереду височіла дивної форми вежа, що стояла на невеликому горбку посеред усіяної валунами рівнини. Ця неймовірна споруда була сплетена із кручених башточок, які зливалися в одну велику, трохи скособочену, немов вузлуватий старечий палець. Софі вибралася з чобіт. Було занадто спекотно, щоб тягти такий вантаж, тому вона попленталася на розвідку із самим лише ціпком.
Судячи з вигляду, вежа була з жовтого піщанику Пустирищ. Спочатку Софі здалося, що це якийсь дивовижний мурашник. Однак, підійшовши ближче, вона побачила, що виглядає ця вежа так, немовби тисячі жовтих зернистих квіткових горщиків сплавилися у конус, звужений догори. Софі посміхнулася. Мандрівний Замок часто здавався їй надто схожим на внутрішній бік комина. Ця ж споруда і справді була купою керамічних коминів. Це могла бути робота тільки вогненного демона.
Коли Софі, задихаючись, подолала підйом, вона раптом чітко усвідомила, що це і є Відьмина фортеця! З чорноти внизу вийшли дві маленькі оранжеві фігурки і зупинилися, чекаючи на неї. Софі впізнала двох пажів Відьми. Софі ледве дихала і вся змокла, проте постаралася звернутися до них ввічливо, щоби показати, що їй з ними ділити нічого.
— Доброго дня, — промовила вона.
Пажі тільки похмуро глянули на неї. Один із них поклонився і простягнув руку, показуючи на темний кривобокий прохід між вигнутими колонами коминів. Софі знизала плечима і подалася за ним усередину. Другий паж пішов за нею. Само собою, вхід зникнув одразу ж, як тільки вона крізь нього пройшла. Софі знову знизала плечима. З цим можна буде розібратися, коли настане час вертатися.
Вона поправила мереживну шаль, розправила запацькані спідниці і пішла вперед. Відчуття було майже таким, як тоді, коли вийти за двері замку, повернувши ручку вниз чорним, — якусь мить немає зовсім нічого, а тоді з’являється тьмяне світло.
Світло походило із зеленувато-жовтого полум’я, що палало і мерехтіло навкруги, але якось затьмарено, зовсім не даючи тепла і лише трішечки зблискуючи. Софі ніяк не вдавалося роздивитися його: полум’я весь час утікало від її погляду кудись убік. Ну та чого ще було чекати від чаклунства!
Софі знову знизала плечима і пішла за пажем поміж тонкими колонами — такими ж коминоподібними, що й решта споруди.
Нарешті пажі привели її у щось на кшталт центральної печери. А може, це був просто проміжок між колонами. На той час Софі вже остаточно заплуталася. Фортеця здавалася їй величезною, хоча вона підозрювала, що все це просто омана, як і Мандрівний Замок. Відьма стояла тут і чекала на неї. Знов-таки, важко було сказати, звідки Софі це знає, — якщо не рахувати того, що це не міг бути ніхто інший. Тепер Відьма здавалася неймовірно високою і худою, а волосся в неї стало світлим і лежало на кістлявому
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандрівний замок Хаула», після закриття браузера.