Читати книгу - "За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова"

"Весь шлях вашого життя зрештою складається з кроку, який ви робите зараз. Завжди є тільки один цей крок» (Екхарт Толле)

Андріана

- Якщо вас влаштовує перспектива життя в клані Кречетових, можете йти, двері не замкнені, - низький голос Романа Андрійовича був спокійний, немов море в штиль.

Я сіпнулася як від удару, згадавши весь жах пережитого.

- Але в разі якщо ви справді потребуєте захисту, Северські готові допомогти.

Біля самого виходу я завмерла і розвернулася до чоловіка.

- Навіщо? Хіба вам не однаково?

- Ні.

- Чому?

- Не виношу насильства, тим більше над слабкою дівчиною. Крім того, ви дорогі моєму синові. Старшому.

- Вибачте, та ви помиляєтеся. Для Данила я жінка Скаженого, він абсолютно не вірить мені, - гіркі спогади саднили душу.

- Але я так не думаю. Готовий припустити, що вам вчора вдалося втекти від бандюгана?

Я кивнула погоджуючись.

- Ось бачите? У мене свої міркування, Андріано, і нічого не варто їх підтвердити.

Роман Андрійович набрав чийсь номер і підніс телефон до вуха. Я почувалася геть огидно: і тут мене перевіряють на надійність, але несподівано почула зовсім іншу розмову.

- Михайловичу, здоров був. У мене до тебе невелике прохання. Переглянь із хлопцями всю дорожню інфраструктуру. Так... Упевнений, буде мишача метушня. Добре. Я на зв'язку.

Не минуло й п'яти хвилин, як пролунав зворотний дзвінок. Мене вразила швидкість, з якою працював інформатор.

- Що скажеш?

 Северський Старший засунув руку в кишеню штанів і підійшов до каміна. Він уважно слухав докладача, примружено вдивляючись у тріпотливе полум'я і жодна емоція не відбивалася на мужньому обличчі. Нарешті тінь усмішки торкнулася куточка губ і чоловік ствердно кивнув. Як же вони схожі, батько й син, навіть усміхаються однаково. У пам'яті одразу сплив образ того, кого ніяк не виходило забути і все всередині стиснулося у болючу грудку.

- Це я й припускав, - заговорив нарешті Роман Андрійович. - Так, є у Скаженого причина усе перевертати ... Не скажу, Михайловичу, не моя таємниця, але тобі щире спасибі. Коли до мене на шахи?... Ображаєш, друже, коньячок, кава, усе як годиться... Ось це по-нашому, чекаю.

Чоловік відключив дзвінок, поклав телефон до кишені і подивився на мене.

- Ну і яким був ваш подальший план на життя, дівчинко?

- Що вам сказав той чоловік? - вперлася я.

- Цікавився чи знаю я чого місто натикане виродками Кречетова, як їжак голками, - відверто відповів батько Дана. - Вокзали й аеропорти кишать його братками.

Мимоволі здригнулася і Роман Андрійович легенько стиснув моє плече, підбадьорюючи.

- Якби ви справді були жінкою Скаженого, то не тікали б щоразу, як випаде нагода. Адже це не перша втеча, так?

Я опустила голову.

- Що ви вирішили, Андріано?

- Я виїду в інше місто і полечу в Америку.

- Ви не виберетеся. Його посіпаки перехоплять вас на першому ж пропускному пункті.

У горлі застряг сухий клубок і несподівано захотілося розплакатися. Може тому, що Северський мав рацію.

- Що ж мені робити? - пальці нервово обхопили лямки рюкзака.

Роман Андрійович підійшов до мене, акуратно забрав із рук сумку і обійняв за плечі.

- Для початку ходімо снідати, молодь, Маша каву приготувала і тістечка. Там і вирішимо.

- Чудова ідея, - потер долоні Макс. До цієї хвилини хлопець не встягав у нашу розмову, лише уважно слухав. - Якщо на столі є напій богів і солодощі - ранок вдався, повір слову експерта, феє.

Він з ентузіазмом рушив до їдальні. У мене закралися підозри, що хлопець жахливий ласун, хоч його висока підтягнута фігура суперечила моїм здогадкам. Може, у Максима просто швидкий обмін речовин? Боже, про що я тільки думаю, поки Чорний несамовито нишпорить скрізь у пошуках мене? Навіть не уявляю, що він зі мною зробить, якщо зловить. Стало по-справжньому страшно і спини враз торкнувся легкий подих жаху.

У їдальні крутилася молода служниця, розставляючи на столі десетні тарілочки та  чашки.

- Доброго ранку, сніданок готовий, - привітно посміхнулася вона всім.

- Доброго, - усміхнувся господар будинку. - Дякую, Марійко, можеш бути вільна.

- Смачного, - руденька дівчина поправила у вазі величезний букет і хутенько вийшла, кинувши на мене погляд, що іскрився цікавістю.

- Ромашки? - я торкнулася великих білосніжних голівок із сонечком усередині.

За вікном доживав останні дні лютий, живі квіти в цю пору року здавалися маленькою казкою та тішили око тендітною ніжністю.

- Максим у нас невиправний романтик, - Роман Андрійович із задоволенням ковтнув гарячий напій, - для тебе розстарався.

Я перевела здивований погляд на хлопця - і коли тільки встиг?

- Подобаються? - підняв він темні брови.

- Так, дуже.

- Я радий, - широка посмішка продемонструвала чарівну ямочку на правій щоці.

Відсалютувавши мені тістечком, Макс цілком запхав його до рота.

- Нестерпно смачно, - насилу пробурмотів ласун і чоловічі щелепи активно зарухалися.

- Дякую за квіти, дуже мило з твого боку.

Макс лише підморгнув, надто зайнятий поглинанням випічки.

- Снідайте, Андріано, кава смакує пекуче гарячою, - нагадав мені господар будинку.

- Будь ласка, кажіть мені «ти», - я почувалася ніяково, чуючи «ви» від чоловіка, що годився мені за батька.

- Добре, я не проти, - Роман Андрійович поправив рукав кипенно-білої сорочки. - Андріано, я хочу, сказати, що у цьому будинку ти в безпеці, - погляд сірих очей дивився відкрито і прямо. - Ба більше, тут, мабуть, єдине місце, куди Кречетов не сунеться. Северські саме ті горішки, що йому не по зубах.

- Він страшна людина і здатний на все, - я випила каву, але через хвилювання смаку зовсім не відчула.