BooksUkraine.com » Фантастика » День триффідів 📚 - Українською

Читати книгу - "День триффідів"

176
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "День триффідів" автора Джон Віндем. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 76
Перейти на сторінку:
показала, яку лють може викликати в нього непрохана допомога. Я почав дивуватися тому, як він болісно намагався чогось навчитися, хоча і досі мене найбільше вражала конструкція шолома з дротяної сітки, який він змайстрував вже на другий день своєї сліпоти.

Пошукові експедиції, в яких він мене супроводжував, допомагали йому вийти з цього стану; і йому було приємно, що він може бути корисним, переносячи важкі ящики. Він дуже хотів знайти книжки, надруковані шрифтом Брайля, але ми вирішили трохи зачекати із цим, доки мине ризик зараження, бо такі книги можна було знайти лише у великих містах.

Час почав текти дуже швидко, особливо для нас, трьох зрячих. Джозелла була зайнята здебільшого домашніми справами, і Сьюзен вчилася їй допомагати. На мене теж чекало безліч справ. Джойс настільки відновила сили, що вже вперше, хоча й хитаючись, змогла встати з ліжка і з того часу почала одужувати швидше. Невдовзі після цього у Мері почалися перейми.

Та ніч була поганою для всіх. Але найбільше непереливки було, мабуть, Деннісові, бо він знав, що все залежить від двох старанних, але недосвідчених дівчат. Його самоконтроль лише збільшив мою повагу до нього.

Рано-вранці виснажена Джозелла спустилася до нас.

— Це дівчинка. З обома все гаразд, — сказала вона і повела Денніса нагору.

За кілька хвилин вона повернулася і взяла склянку з випивкою, що я приготував для неї.

— Дякувати небесам, усе було дуже просто, — сказала вона. — Бідолашна Мері дуже боялася, що донька теж буде сліпа, але, звичайно, це не так. І тепер вона жахливо ридає через те, що не зможе її побачити.

Ми випили.

— Як дивно, — сказала вона, — я маю на увазі те, як все відбувається. Це ніби нагадує насіння: здається, воно зморщене і вже мертве, але ж ні. А тепер починається нове життя, яке прийшло у весь цей…

Вона закрила обличчя руками.

— О Господи, Білле, та невже все так і триватиме? Знову, і знову, і знову…

І вона теж зайшлася плачем.

* * *

За три тижні по тому я поїхав до Тіншема, щоб побачитися з Коукером і домовитися про наш переїзд. Я взяв звичайну машину, плануючи з’їздити туди двічі. Коли я повернувся, Джозелла зустріла мене в коридорі. Вона помітила вираз мого обличчя.

— Що сталося? — спитала вона.

— Нікуди ми тепер не поїдемо, — сказав я їй. — Тіншему кінець.

Вона витріщилася на мене.

— Що трапилося?

— Не впевнений, але схоже, що чума дісталась і туди.

Я коротко описав обстановку. Багато розслідувати не довелося. Коли я приїхав, ворота були відчинені, і один лише вигляд триффідів, які вільно гуляли в парку, попередив мене, чого можна очікувати. А коли я виліз з машини, то запах підтвердив мої здогади. Я змусив себе зайти в будинок. З його виду було ясно, що він спорожнів тиждень-два тому. Я зазирнув до двох кімнат. Цього було достатньо. Я погукав, але мій голос лише прокотився порожнім будинком. Далі я вже не пішов.

На вхідних дверях була пришпилена якась записка, але від неї залишився лише один чистий куточок. Я довго шукав решту аркуша, яку, мабуть, зірвав вітер, але не знайшов. На задньому дворі не було ні вантажівок, ні легковиків, разом з ними зникла й більша частина запасів — куди саме, важко сказати. Мені не залишалося нічого іншого, окрім як сісти в машину й повернутися.

— І що ж далі?.. — запитала Джозелла, коли я завершив.

— А далі, люба моя, ми залишимося тут. Навчимося себе забезпечувати і будемо триматися, доки не прийде допомога. Можливо, десь є якась організація…

Джозелла похитала головою.

— Гадаю, нам краще забути про допомогу. Мільйони людей чекали її, а вона так і не надійшла.

— Щось має статися, — сказав я. — Мільйони таких маленьких груп розкидані по всій Європі й по всьому світі. Якісь з них зберуться разом і почнуть відбудовувати світ.

— І скільки це триватиме? — відповіла Джозелла. — Кілька поколінь? Мабуть, ми вже й не доживемо до цього. Ні, цей світ зник, а ми залишилися. І ми мусимо будувати власне життя. І нам доведеться планувати його так, ніби допомога ніколи не прийде, — вона замовкла. У її очах з’явився дивний, порожній вираз, якого я ніколи до того не бачив. Її обличчя зморщилося.

— Кохана… — сказав я.

— О, Білле, Білле. Не хотіла я такого життя. Якби тебе тут не було, я б уже…

— Тихше, серденько, — сказав я. — Тихше, — і погладив її волосся. За кілька хвилин вона взяла себе в руки.

— Вибач, Білле. Ці жалощі до себе… Це огидно. Більше ніколи так не буду.

Вона витерла очі носовичком і трохи пошморгала носом.

— Отже, мені доведеться стати дружиною фермера. Хай там як, а я рада вийти за тебе заміж, Білле, хоч це й не шлюб, взятий за всіма правилами.

Раптом вона приглушила в собі смішок, який я не чув раніше.

— Що таке?

— Я просто згадала, як мене колись лякала сама думка про весілля.

— Це цілком нормально, по-дівочому, не так вже й неочікувано, — сказав я.

— Ну, не зовсім так. Я мала на увазі моїх видавців, пресу, режисерів. Їх це дуже розвеселило б. Вийшло б нове видання моєї книжки — можливо, новий фільм — і фото в усіх газетах. Не думаю, що тобі усе це сподобалося б.

— Я думаю про іншу річ, яка мені не дуже сподобалася, — сказав я. — Пам’ятаєш ту місячну ніч, коли ти поставила мені умову?

Вона глянула на мене.

— Ну, можливо, світ не настільки з’їхав з глузду, — сказала вона мені.

15 Світ звужується

Відтоді я почав вести книгу записів. Це була суміш щоденника, списку запасів та нотаток. У ній є нотатки про місця, де я бував зі своїми експедиціями, детальні звіти про зібрані запаси, оцінки кількості доступних запасів, спостереження за станом приміщень із примітками про те, які з них потрібно очистити найперше, щоб уникнути подальшого руйнування. Харчі, пальне та насіння були постійними, але аж ніяк не єдиними об’єктами пошуку. У книзі є записи про одяг, інструменти, постільну білизну, зброю, кухонне приладдя, купу стовпів і дріт, дріт, і ще раз дріт, а також книги.

З цих записів я можу бачити, що за тиждень після повернення з Тіншема я почав зводити дротяну загорожу для захисту від триффідів. Ми вже мали бар’єри, що не давали їм потрапити в сад та наблизитися до будинку. Тепер я взявся за амбітніший план — звільнити від них кілька сотень акрів. Для цього

1 ... 62 63 64 ... 76
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День триффідів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "День триффідів"