Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн.1"

нерівної ходи своїх кавалерів! Але усі уніформи затьмарював яскравим сплеском кольорів один зуав з Луїзіани, схожий чи то на мавпочку, чи то на тропічну рослину: перед його широкими в біло-синю смужку штаньми, кремовими гетрами й щільною червоною курткою блякли всі жіночі шати. Чорний шовковий перев’яз підтримував одну його руку в лубку, а сам він — Рене Пікар на ім’я,— невисокий, смаглявий, усміхнений, був присяжним залицяльником Мейбел Меррівезер. Взагалі чи не весь шпиталь вибрався сюди на вечірку, принаймні всі, хто міг ходити, кого звільнили з армії через хворобу, а також відпускники з фронту, вся залізнична, поштова й шпитальна обслуга і вся інтендантська служба від Атланти до Мейкона. Оце розпорядницям буде втіха! На шпиталь сьогодні перепадуть добрячі гроші.

З вулиці долинули барабанний дріб, тупотнява, захоплені вигуки кучерів. Почулася сурма, і чийсь басовитий голос дав команду «Вільно!». Ще за хвилину, гурт внутрішніх гвардійців та міліції у барвистих одностроях піднявся вузькими сходами і вступив до зали — вони вклонялися, віддавали честь, тисли руки. Були тут юнаки з загонів внутрішньої гвардії, яким війна здавалася захопливою грою і які тішили себе надією за рік, якщо війна не скінчиться, взяти участь у бойових діях у Вірджинії, і літні сивобороді чоловіки, раді б мати молодецькіший вигляд,— вони так хизувалися власною формою, наче її овіювала слава їхніх синів, що воювали на фронті. До складу міліції входили чоловіки головним чином середнього віку і зрідка старшого, але траплялися й молодики у розквіті літ — ці останні почували себе трохи скуто перед зеленими юнаками та людьми літніми, бо на них дехто вже й косився, чому вони не на фронті під проводом генерала Лі[19].

Але як же багато люду вмістилося в залі! Ще кілька хвилин тому вона здавалась такою просторою, а зараз уже в ній повно вщерть, і тепле вечорове повітря просякло запахами парфумів, одеколону, помади для волосся, ароматних свічок, квітів і слабким духом пилюки від шурхання безлічі ніг по вичовганій підлозі. Гамір і гул голосів поглинали навіть музику, тож старий Леві, наче проймаючись загальним радісним збудженням, урвав на півтакті «Лорену», гостро черкнув смичком, і оркестр на всю силу гримнув «Гарний стяг наш голубий».

Сотня голосів підхопила мелодію і злилася в одностайний захоплений хор. Сурмач-гвардієць, вискочивши на поміст, засурмив у лад з хором, і високі стріблясті звуки сурми велично попливли над людським співом, аж від захвату холодний трепет пойняв оголені плечі жінок і мурашки пробігли за спиною:

Ура, ура! Хай Південь наш живе!

Хай має стяг наш голубий

І зірка промінна!

Почалася друга строфа, і Скарлет, співаючи разом з усіма, розчула позад себе високе ніжне сопрано Мелані, таке саме чисте, щире й пронизливе, як і звук сурми. Обернувшись, вона побачила, як Меллі стоїть, притиснувши руки до грудей,— очі заплющені, а на віях блищать сльозинки. Коли музика скінчилась, вона ніяково всміхнулася до Скарлет і вибачливо притулила хустинку до очей.

— Я така щаслива,— прошепотіла вона,— така горда нашими солдатами, що просто не можу стримати сліз.

Глибокий, майже фанатичний вогонь у неї в очах освітив її простацьке личко, аж на мить воно погарнішало.

І такий самий вираз був на обличчях усіх інших жінок, коли скінчили співати, і сльози гордощів текли по щоках — як рожевих, так і зморшкуватих — і всміхались уста, і пашіли жаром очі, звернені до військових, які були їм чоловіками, синами, коханими. Всі жінки нараз зробилися гарні тією осяйною вродою, що дивовижно змінює навіть найнепривабнішу з жінок, коли вона відчуває чоловічий захисток і любов, за які віддячує в стократ більшою любов’ю.

Вони любили своїх коханих і кревних, вірили й покладались на них до останнього подиху. Хіба може щось загрожувати цьому жіноцтву, коли між ним та янкі стоять незламним муром воїни в сірих уніформах? Таж відколи світ світом, ніде не бачено мужів таких хоробрих і самовідданих, таких галантних і чулих! І хіба може їхня справедлива боротьба завершитись чимось іншим, як не цілковитою перемогою? А Справі своїй вони були віддані не менш, ніж своїм чоловікам, синам та коханим, цій Справі служать їхні руки, задля цієї Справи б’ються їхні серця, до неї звернені їхні слова, думки й мрії, на вівтар її, якби постала така потреба, вони віддали б і своїх чоловіків, синів та коханих, і втрату свою понесли б так гордо, як воїни несуть бойовий прапор.

Посвята й гордощі в ці дні по вінця сповнювали серця всіх них, бо ж Конфедерація сягнула вершин слави і перемога ось-ось мала настати. Тріумф Непоборного Джексона в долині Міссісіпі, поразка янкі у семиденній битві під Річмондом виразно це засвідчили. Та й чи могло бути інакше, коли у них такі провідники, як Лі та Джексон? Ще одна перемога, і янкі навколішках заблагають миру, а вояки-південці повернуться додому, де на них чекатимуть радісні поцілунки й веселощі. Ще одна перемога, і війні кінець!

Звичайно, в декотрих домах так і порожнітимуть чиїсь місця за столом, і чиїсь діти вже ніколи не побачать своїх батьків, і десь там на безлюдних берегах вірджинських річок та на тихих теннессійських узгір’ях залишаться безіменні могили, але хіба ж це занадто велика ціна за таку священну Справу? А якщо дамам забракло шовків і скрутно стало з цукром та чаєм, то з цього тільки жартували. До того ж відважні люди часом доправляють сюди це добро, прориваючись крізь блокаду під самим носом у янкі, через що всякі такі речі стають ще й принаднішими для тих, кому потрапляють до рук. Але невдовзі Рефіел Семс і військовий флот Конфедерації відженуть канонерки північан і відкриють вільний доступ до портів. Та й Англія допоможе Конфедерації виграти війну, адже англійські фабрики припиняють роботу через брак південської вовни! І взагалі британська знать, безперечно, співчуває Конфедерації, бувши споріднена з нею по духу, і відчуває неприязнь до цих доларолюбців-янкі.

Думаючи так, жінки шелестіли шовковими сукнями й дзвінко сміялися, а на чоловіків дивились із гордістю в очах і солодким трепетом у серцях, бо перед обличчям небезпеки й смерті любов стає удвічі палкішою.

Скарлет попервах теж передалося загальне збудження, що вона опинилась на такій людній вечірці, але коли вона помітила, які піднесені всі навколо, радість її почала пригасати. Усі жінки аж сяяли від патріотичного захвату, а от їй було до всього цього байдуже. Вона, навпаки, дедалі дужче відчувала пригніченість і якусь