Читати книгу - "Фальшивомонетники"

більш як посміховиськом. Особливо мене дратували недоладність та примітивність його розбалакувань, його міміки; ані його обличчя, ані його голос не здавалися мені придатними для того, щоб висловлювати почуття, які він намагався до мене донести. Він був схожий на контрабас, що намагається виконати партію альта. Його інструмент видавав лише фальшиві звуки.

— Ви сказали мені, що з нею був Жорж...

— Так. Вона не хотіла залишати його самого. Але в Парижі, природно, він не завжди був біля неї... Якби я сказав вам, мій друже, що за двадцять шість років нашого шлюбу, між нами не було жодної прикрої сцени, найменшої суперечки... Тож як подумаю про те, що готується... бо через два дні Поліна повертається... Господи, поговорімо про щось інше. До речі, що ви скажете про Венсана? Князь Монако, плавання.... Чорт забирай!.. Як, ви нічого не знаєте?.. Поїхав недавно на Азорські острови, щоб узяти там участь у глибоководних дослідженнях та риболовлі. О, про цього свого сина, я можу зовсім не турбуватися, запевняю вас! Він сам знайде свою дорогу.

— А як його здоров’я?

— У повному порядку. З його розумом, я бачу його на шляху до слави. Граф де Пасаван не став від мене приховувати, що Венсан видався йому одним із найцікавіших людей, з якими йому доводилося стрічатися. Він навіть сказав: найвидатніших людей... Але він, звичайно, трохи перебільшив...

Обід закінчився. Моліньє закурив сиґару.

— Чи можу я вас запитати, — провадив він, — хто цей друг Олів’є, який вам про нього розповідав? Мушу вам сказати, що я надаю дуже великої ваги знайомствам моїх дітей. Я вважаю, що в цьому питанні обережність ніколи не буде зайвою. На щастя, мої діти мають природний потяг спілкуватися лише з людьми, гідними найвищої похвали. Згадаймо про Венсана з його князем... Олів’є з графом де Пасаваном... Жорж зустрівся в Ульґаті зі своїм шкільним товаришем, молодим Адаманті, який, до речі, має намір оселитися з ним у пансіоні Веделів —Азаїсів. То надійний хлопчина, батько в нього сенатор на Корсиці. Але ось вам приклад того, що ніколи не слід утрачати пильність: Олів’є мав друга з нібито дуже доброї родини — такого собі Бернара Профітандьє. Мушу вам сказати, що Профітандьє-батько — це мій колега. Один із найдостойніших людей, якого я глибоко шаную. Але... (нехай це залишиться між нами)... раптом я довідуюся, що він не батько тому хлопцеві, який носить його ім’я! Що ви на це скажете?

— Саме цей молодий Бернар Профітандьє і повідомив мені останні вісті про Олів’є, — мовив я.

Моліньє глибоко затягнувся сигарою і підсмикнув брови так високо, що його лоб покрився зморшками.

— Я волів би, щоб Олів’є не зустрічався з цим хлопцем так часто, — сказав він. — Я маю про нього дуже прикрі відомості; що, зрештою, не здивувало мене. Признаймося собі, що мало підстав чекати чогось доброго від хлопця, який народився за таких сумних обставин. Це не більш як усиновлена дитина, що не може володіти високими якостями, а тим більше — чеснотами. Таке дитя розпусти та непокори неодмінно виплекає в собі зерна анархії... Атож, друже, те, що мало статися, сталося. Молодий Бернар несподівано покинув родинне вогнище, біля якого він і не мав права бути. Він пішов у світ, щоб жити своїм життям, за висловом Еміля Ож’є; жити невідомо на що й невідомо де. Бідолашний Профітандьє, який розповів мені про свою прикрість, спочатку дуже переживав. Я дав йому зрозуміти, щоб він не брав цю справу так близько до серця. Кінець кінцем, коли цей хлопець покинув дім, то їхнє життя просто повернулося в нормальне річище.

Я заперечив, що досить знаю Бернара, аби гарантувати, що це хлопець добрий і порядний (про історію з валізою я. звичайно ж, промовчав), проте Моліньє зі мною не погодився.

— У такому разі, я повинен розповісти вам більше,

І близько нахилившись до мене, провадив упівголоса:

— Мій колега Профітандьє взявся розслідувати одну надзвичайно складну й делікатну справу, як за самою своєю суттю, так і за тими наслідками і тим відлунням, яке вона може мати. Це історія неймовірна, в яку просто важко повірити... Ідеться, мій друже, про справжній дім розпусти, хоча ні... мені не хотілося б застосовувати такі грубі слова; назвімо це закладом, у якому подають чай і який має ту скандальну особливість, що завсідники його салонів — здебільшого школярі ще дуже юного віку. Я вам кажу, що в це важко повірити. Ті діти, звичайно ж, не усвідомлюють усю серйозність своєї поведінки, бо майже не намагаються її приховувати. Вони приходять туди по закінченні уроків у школі. Вони там п’ють і їдять, розмовляють, розважаються з тими дамами; потім ці розваги знаходять своє продовження в кімнатах, суміжних із салонами. Природно, що туди приходить не всяк, хто хоче. Для цього треба бути відрекомендованим, утаємниченим. Хто фінансує ці оргії? Хто платить комірне за наймання тих помешкань? З’ясувати це буде, либонь, не так уже й важко. Але такі розслідування треба здійснювати з великою обережністю, щоб не переступити межу, щоб не бути змушеним втягти до справи й скомпрометувати респектабельні родини, чиї діти, як є всі підстави вважати, складають головну клієнтуру. Отож я зробив усе, що міг, аби трохи погамувати запал Профітандьє, що кинувся в цю справу, як ото вибігає бик на арену, не підозрюючи, що першим ударом свого рогу... (О, даруйте мені! Адже я не сказав вам головне... Ха-ха-ха! Як я міг забути?) Тож першим він підняв би на роги свого синочка. На щастя, настали вакації, і школярі роз’їхалися хто куди. Отож, сподіваюся, ця справа не матиме великого розголосу і після кількох застережень та санкцій її замнуть без особливого скандалу.

— А ви певні, що Бернар Профітандьє до цього причетний?

— Абсолютної певности я не маю, але...

— Які ж у вас підстави, щоб так вважати?

— Ну, по-перше тому, що це нерідний син свого батька. Невже ви думаєте, що хлопець його віку, який утікає з дому, не здатний забути про всякий сором?.. А потім, мені здалося, що в Профітандьє виникли деякі підозри, бо його азарт раптово пригас; я навіть сказав би, що він дав задній хід, бо коли останнього разу я запитав у нього, в якому стані перебуває його розслідування, він майже збентежився й відповів: «Схоже, нічого особливого з цього не буде», а потім відразу змінив тему розмови. Бідолашний Профітандьє! Знаєте,