Читати книгу - "Тринадцять загадкових випадків"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Здається, там були двоє чоловіків із візком — на стежці, що веде до річки; але вони були досить далеко від мене, і я не роздивився, в який бік вони прямували, до річки чи від річки; а хата містера Джайлса була найближче, і я побіг туди.
— Ти все зробив правильно, хлопче, — сказав Мелчет. — Ти діяв дуже розважливо й не втратив присутності духу. Ти скаут, чи не так?
— Так, сер.
— Дуже добре. Справді дуже добре.
Сер Генрі мовчав — він думав. Він дістав із кишені аркушик паперу, розгорнув його й похитав головою. Те, що там було написано, здавалося неймовірним… а проте…
Він вирішив навідатися до міс Марпл.
Вона прийняла його у своїй гарненькій, надто густо заставленій меблями старомодній вітальні.
— Я прийшов, щоб повідомити вас про хід розслідування, — сказав сер Генрі. — Боюся, що, з нашого погляду, події розвиваються не зовсім так, як хотілося б. Вони мають намір заарештувати Сенфорда. І, зі свого боку, мушу зізнатися, у них є на це всі підстави.
— Отже, ви не знайшли нічого — як би мені висловитися точніше — на підтримку моєї версії? — Вираз її обличчя був стривожений і спантеличений. — Може, я й помилилася — геть помилилася. Ви маєте такий великий досвід — ви, безперечно, щось би помітили, якби я мала слушність.
— З одного боку, мені дуже важко повірити в їхню версію. А з іншого — перед нами незламне алібі. Джо Елліс ставив буфет на кухні протягом усього вечора, а місіс Бартлет дивилася, як він це робив.
Міс Марпл нахилилася вперед, хапнувши ротом повітря.
— Але так не могло бути, — сказала вона. — Це сталося в п'ятницю, чи не так?
— У п’ятницю?
— Атож, у п’ятницю ввечері. Щоп'ятниці ввечері місіс Бартлет розвозить різним людям білизну, яку вона випрала.
Сер Генрі відхилився назад на своєму стільці. Він пригадав розповідь Джиммі про чоловіка, який ішов і насвистував — атож, тепер усе сходилося.
Він підвівся й із теплим почуттям потиснув руку міс Марпл.
— Тепер я, здається, бачу, що мені треба робити, — сказав він. — Принаймні я спробую…
За п’ять хвилин він уже повернувся в дім місіс Бартлет і стояв віч-на-віч із Джо Еллісом у невеличкій вітальні, між порцеляновими собаками.
— Ви збрехали нам, Еллісе, про те, де ви були вчора ввечері, — різко сказав він. — Ви не ставили комод на кухні від восьмої години до пів на дев’яту. Вас бачили на стежці, яка веде до річки, за кілька хвилин до того, як було втоплено Розу Емот.
Хлопець судомно втягнув у груди повітря.
— Її не було втоплено — не було. Я нічого їй не робив. Вона сама кинулась у воду. Вона була в розпачі. Я не пошкодив би навіть волосинки на її голові — я не зміг би.
— Тоді навіщо ви збрехали про те, де були? — гостро запитав сер Генрі.
Очі в Елліса неспокійно забігали.
— Я був наляканий. Місіс Б. побачила мене там, і, коли потім ми почули про те, що сталося, вона сказала, це може закінчитися погано для мене. Я вирішив сказати, що цілий вечір працював тут, а вона погодилась підтвердити мої слова. Вона рідкісна жінка — просто чудова. Вона завжди дуже добре ставилася до мене.
Не сказавши більше ні слова, сер Генрі залишив кімнату й вийшов на кухню. Місіс Бартлет мила посуд біля зливальниці.
— Місіс Бартлет, — сказав він, — я знаю все. Я думаю, вам ліпше буде в усьому зізнатися — якщо ви не хочете, аби Джо Елліса повісили через те, чого він не робив… Атож, я бачу, ви цього не хочете. Я сам розповім вам, що сталося. Вас не було вдома, бо ви розвозили випрану білизну замовникам. Ви зустрілися з Розою Емот. Ви думали, що вона дала Джо відставку й тепер піде за цим чужинцем. Але вона потрапила в халепу, і Джо сказав, що готовий її врятувати, що він із нею одружиться, якщо буде треба та якщо вона погодиться побратися з ним. Він жив у вашому домі чотири роки. Ви закохалися в нього. Ви хотіли мати його для себе. Ви ненавиділи цю дівчину: для вас було нестерпним думати про те, що ця нікчемна хвойда може забрати від вас вашого чоловіка. Ви сильна жінка, місіс Бартлет. Ви схопили дівчину за плечі й штовхнули її в річку. За кілька хвилин по тому ви зустріли Джо Елліса. Хлопець Джиммі побачив вас разом здалеку, але в темряві й тумані дитячий візок здався йому звичайним візком, що його котили перед собою двоє чоловіків. Ви переконали Джо в тому, що його можуть запідозрити й вигадали для нього історію, яка мала нібито забезпечити його алібі, але насправді вона забезпечувала алібі для вас. А тепер скажіть мені, так усе було чи ні?
Він затримав подих. Він усе поставив на цей хід.
Вона стояла перед ним, обтираючи руки фартухом і повільно обмірковуючи свою відповідь.
— Усе було саме так, сер, — сказала вона нарешті своїм тихим і глухим голосом, і сер Генрі несподівано відчув, яка грізна небезпека може ховатися за таким голосом. — Я не знаю, що на мене найшло. Безсоромна — ось хто вона була. Це почуття охопило мене цілком несподівано — я не дозволю їй забрати від мене Джо. Моє життя було не вельми щасливим, сер. Мій чоловік був безталанним невдахою — каліка, — та й характер у нього був кепський. Я опікувалася ним і доглядала його як годиться. А потім до мене прийшов жити Джо. А я не така вже стара жінка, сер, хоч волосся в мене й сиве. Мені лише сорок років, сер. А таких, як Джо, й одного на тисячу не знайдеш. Я все зробила б для нього — усе що завгодно. Він був наче мала дитина, сер, такий лагідний та довірливий. Він був моїм, сер, мені було приємно піклуватися про нього й доглядати його. А ця… ця… — вона ковтнула, щоб притлумити в собі емоції. Навіть цієї миті вона залишалася сильною жінкою. Вона випросталася й подивилася на сера Генрі з цікавістю. — Я готова йти за вами, сер. Ніколи не думала, що хтось зможе викрити мене. Не знаю, як вам це вдалося, сер — бігме, не знаю.
Сер Генрі скрушно похитав головою.
— Не я вас викрив, — сказав він, і подумав про аркушик паперу, який досі лежав у нього в кишені, аркушик, що на ньому дуже акуратним старомодним почерком
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тринадцять загадкових випадків», після закриття браузера.