Читати книгу - "Енн у Домі Мрії"

— Дякую. Я знала, що ви будете раді, — відказала панна Корнелія. — Ви перші з моїх друзів, кому я розповіла про це.

— Шкода, що ми втратимо вас як сусідку, мила панно Корнеліє, — мовила Енн, стаючи дещо сумною й сентиментальною.

— Е, ні, — несентиментально відрубала панна Корнелія. — Невже ви гадали, що я поїду на той бік затоки, жити поміж усіх цих Мак-Алістерів, Еліотів та Крофордів? «Від зарозумілості Еліотів, пихи Мак-Алістерів та марнославства Крофордів спаси нас, Господи». Маршал переїздить до мене. Я втомилася від наймитів. Останній, Джим Гастінгс, якого я взяла на це літо, найгірший з усіх. Він кого завгодно до заміжжя доведе. Уявіть собі — учора перекинув маслоробку й розлив на землю велике цебро вершків. І навіть нітрохи не збентежився! Тільки зареготав, як недоумок, та й каже, що вершки, мовляв, корисні для ґрунту. Хіба не типовий чоловік? Я відповіла йому, що не маю звички вдобрювати своє подвір’я вершками.

— Що ж, панно Корнеліє, я теж бажаю вам усілякого щастя, — серйозно мовив Гілберт, — проте, — додав він, неспроможний устояти перед спокусою піддражнити панну Корнелію, попри благальний погляд Енн, — боюся, пора вашої незалежності скінчена. Як ви знаєте, Маршал Еліот дуже рішучий і несхитний.

— Я люблю наполегливих чоловіків, — відказала панна Корнелія. — Еймос Грант, що колись ходив за мною, був геть інакший. Справжній тобі флюгер. Скочив одного разу в ставок, щоб утопитися, а тоді передумав і виплив. Хіба не типовий чоловік? Маршал виявився би рішучим і втопився б до кінця.

— А ще кажуть, наче він гнівливий, — вів далі Гілберт.

— Інакше він не був би Еліотом. Я рада, що він такий. Цікаво буде часом роздратувати його. Зазвичай гнівливий чоловік багато що може зробити, коли надійде мить каяття. Але з тим, хто завжди погідний і незворушний, нічого не можна вдіяти.

— Як ви знаєте, панно Корнеліє, він ліберал.

— Так, — доволі сумно визнала панна Корнелія, — і немає ніяких надій зробити з нього консерватора. Але він бодай пресвітеріанин, тож доведеться мені втішитися цим.

— Ви вийшли б за нього, якби він був методистом, панно Корнеліє?

— Нізащо. Політика — для цього світу, але релігія — для обох.

— І ви, панно Корнеліє, можете все-таки стати вдовою.

— Ні. Маршал переживе мене. Еліоти живуть довго, на відміну від Брайантів.

— Коли ви одружитеся? — запитала Енн.

— Через місяць. Моя весільна сукня буде з темно-синього шовку. І я хотіла запитати вас, Енн, рибонько, — як ви гадаєте, чи доречно буде надіти серпанок із таким вбранням? Я завжди міркувала, що хотіла б надіти серпанок, якби колись надумала віддатися. Маршал каже, щоби я наділа, коли хочу. Хіба не типовий чоловік?

— Чому б і справді не надіти, якщо ви цього хочете? — запитала Енн.

— Бо так чи так, кожен воліє не відрізнятися від інших, — мовила панна Корнелія, не схожа геть ні на кого у світі. — Як я вже сказала, мені хотілося б надіти серпанок. Та, можливо, його не годиться вбирати із жодною іншою сукнею, окрім білої? Енн, рибонько, що ви мені порадите? Я зроблю так, як ви скажете.

— Я думаю, що зазвичай серпанок надівають з білою сукнею, — визнала Енн, — та це лише умовності, і я згодна з паном Еліотом. Я не бачу жодних причин відмовлятися від серпанку, якщо ви хочете його мати.

Утім, панна Корнелія, що ходила в гості у ситцевих фартухах, похитала головою.

— Якщо так не годиться, я не надіну серпанка, — зітхнула вона, прощаючись із нездійсненною мрією.

— Отож, коли ви напевне виходите заміж, — урочисто мовив Гілберт, — я повідомлю вам найважливіші правила поводження із чоловіком, які моя бабуся повідомила моїй матері, коли вона виходила за мого батька.

— Я певна, що дам раду з Маршалом Еліотом, — спокійно відказала панна Корнелія, — але послухаймо ваші правила.

— Перше — упіймайте його.

— Він упійманий. Далі.

— Друге — добре годуйте його. Щоб йому було достатньо пирогів. Що ще? Третє й четверте — не зводьте з нього очей.

— Я вірю вам, — виразно мовила панна Корнелія.

Розділ 38

ЧЕРВОНІ ТРОЯНДИ

Того серпня сад маленького будиночка був улюбленим місцем усіх довколишніх бджіл і справдешнім царством пізніх червоних троянд. Мешканці Дому Мрії проводили там багато часу, влаштовуючи пікніки в трав’янистому закутку поза струмком та споглядаючи оксамитові сутінки, у яких плавали великі нетлі. Якось увечері Оуен Форд застав там Леслі саму. Енн і Гілберта не було вдома, а Сьюзен, на повернення якої чекали того дня, ще не приїхала.

Північне небо над верхівками сосон було бурштинове й блідо-зелене. У повітрі вже вчувалася прохолода — серпень прямував до вересня, тож Леслі вбрала багряну шаль поверх білої сукні. Вони з Оуеном мовчки блукали вузькими привітними стежинами поміж квіткових заростей. Невдовзі Оуен мав поїхати — його відпустка добігала кінця. Леслі відчувала, як несамовито калатає її серце. Вона знала, що цей пишний сад стане свідком зізнань, яким судилося зміцнити їхнє ще не висловлене порозуміння.

— Інколи вечорами в цьому саду чути дивний повів, немовби дух аромату, — мовив Оуен. — Ніяк не вдається збагнути, з якої квітки він долинає. Він невловний і нав’язливий, і дивовижно солодкий. Я часто уявляю, що це дух моєї бабусі Селвін повертається до старих любих місць. Довкола цього будиночка, певно, блукає немало дружніх духів.

— Я прожила під його дахом лише місяць, — мовила Леслі, — та люблю його, як ніколи не любила того будинку, де минуло все моє життя.

— Цей дім був зведений і освячений любов’ю, — мовив Оуен. — Такі будинки неодмінно впливають на тих, хто в них живе. А цей сад — йому понад шістдесят років, і його квітами написана історія тисяч надій і радостей. Деякі з них посадила дружина шкільного вчителя, а вона ж померла тридцять років тому. І все одно щоліта вони квітнуть. Погляньте на ті червоні троянди, Леслі, — вони мов королеви цього саду!

— Я люблю червоні троянди, — відповіла Леслі. — Енн подобаються рожеві, а Гілбертові білі. Та мені потрібні багряно-червоні. Вони втамовують якусь жагу в моїй душі, як жодні інші квіти.

— Ці троянди дуже пізні — вони квітнуть опісля того, як усі інші вже відцвітуть. У них — тепло й уся душа літа, що підходить до пори врожаю, — мовив Оуен, зриваючи один із вогненних, напіврозкритих пуп’янків. — Троянда — це квітка любові. Світ проголошував це впродовж багатьох століть. Рожеві троянди — це любов, сповнена мрій та чекання, білі — любов зневірена чи згасла, а