Читати книгу - "Республіка Шкід"

— Давайте читайте, — перебив Льонька Пантелєєв.

Айвазовський поклав книгу на стіл.

— Що це? — запитав Янкель і, глянувши на заголовок, голосно розреготався.

— «Крокодил» Корнія Чуковського, — прочитав він. — Спритно!

Клас затремтів од сміху.

Вихователь здивовано оглянув хлопців, які нестримно реготали, і спитав:

— Чого ви смієтеся? Це дуже цікава книжка.

— Гаразд, читайте! — знову закричав Пантелєєв. Айвазовський підвівся, поставив ногу на лаву парти і, закинувши голову, почав:

Жив-був крокодил,

Він по Невському ходив,

Цигарки собі курив,

По-турецьки говорив…

Кр-ро-кодил,

Кррро-кодил,

Крррокодилович…

Він читав ці дитячі гумористичні вірші з таким пафосом, так ревів, вимовляючи слово «крокодил», що слухати без сміху не можна було. Хлопці заливалися.

Айвазовський ображено згорнув книжку.

— Що смішного? — сказав він голосом, який затремтів від образи. — Ви нерозумні хлопчаки і нічого не тямите в поезії.

— Давай читай! — кричали хлопці. — Читайте, Сергію Петровичу!

Похмурившись трохи, вихователь перегорнув сторінку й читав далі. І щоразу, коли він декламував: «Кр-ро-ко-дил, кррро-кодил, крррокодилович», шибки в класі тремтіли від нестримного, буйного, істеричного сміху.

Коли він закінчив, Японець вискочив на парту й промовив:

— Увага! Традиції і звичаї Уліганської республіки зокрема і всієї Шкіди в цілому вимагають, щоб кожному новому шкідцеві або халдеєві давали прізвисько. Цей пово-спечений халдей не є винятком і жде свого бойового хрещення. Думаю, що ім'я Крокодил найбільше підійде до нього.

— Браво! — закричали хлопці і нагородили Япончика оплесками.

Потім кожен вважав за свій обов'язок підійти до Айвазовського, поплескати його по плечу й сказати:

— Поздоровляю, Крокодиле Крокодиловичу.

Вихователь сидів, розгублено розглядаючи обличчя, що з усіх боків обліпили його. Він не знав, що робити, або ж просто не зумів виявити свій прекрасний виховательський досвід.

Так почалася педагогічна кар'єра Крокодила Крокодиловича Айвазовського, племінника свого дядька — великого морського пейзажиста Айвазовського. З перших же днів він втратив у вихованців авторитет…

— Барахло, — сказали шкідці.

♦

Перший урок малювання відбувся на другий день у четвертому відділенні. Крокодил увійшов до класу і, пройшовши до вчительського стола, поставив на нього карельської берези скриньку з олівцями та вилитий з гіпсу зрізаний конус.

Коли він увійшов, у класі чоловік п'ять встало, всі інші надумали випробувати ставлення нового педагога до дисципліни й залишилися сидіти. Крокодил нікому зауваження не зробив, а, виклавши із скриньки купу різнокаліберних недогризків олівців, сказав:

— Візьміть собі по олівцю.

Кожен підійшов до стола і вибрав недогризок, який довший і кращий. На столі лишилося ще штук двадцять п'ять.

Япончик, відчуваючи пожадливу любов до канцелярських предметів — олівців, пер, паперу, — підморгнув Янкелю і, зітхнувши, прошепотів:

— Смаковито. Га?

— Т-так, — підтакнув Черних, жадібно оглянувши купу олівців.

— Приготуйте папір, — скомандував викладач.

— Нове діло, — обурився Горобець. — Що ми, свій папір псуватимемо, чи як?

— Факт, — підтримав Пантелєєв. — Тягніть з халдейської, — там цього добра досить.

— Справді? — спитав Крокодил. — У вас такий порядок?

— А як же інакше.

Крокодил пішов у канцелярію.

Не встигли зачинитися двері, як Японець, Янкель, а за ними й усі інші кинулися до стола.

За секунду від купи олівців на столі лишилася жалюгідна купка — п'ять-шість найгірших олівців, які рвали напір.

Повернувшись із папером, Крокодил не помітив крадіжки. Він роздав папір і, поставивши на верх класної дошки зрізаний конус, запропонував вихованцям намалювати його.

Ті, що мали нахил до образотворчого мистецтва, взялися малювати, інші, вийнявши з парт книжки, заглибились у читання.

Книжки читали найрізнохарактерніші.

Янкель у думках перенісся в Нью-Йорк і там на Бруклінському мосту разом з «геніальним сищиком Натом Пінкертоном» скидав у воду Гудзонової протоки вже дванадцятого злочинця…

Японець переходив од аграрної революції до перманентної і, не погоджуючись із Каутським, за звичкою навіть у думці пошморгував носом…

Пантелєєв співчутливо зітхав, відчуваючи гостру жалість до підступно обманутої коханцем бідної Лізи, а Джапарідзе бився в гарячій сутичці на боці відважних мушкетерів, цілком поринувши в пухлий том роману Дюма…

Клас роз'їхався в різні частини світу: хто до індіянців у прерії, хто на Північний полюс. Дзвоника ніхто не почув; до справжнього життя їх вернув із світу мрій лише вигук Крокодила:

— А де ж олівці?

Ніхто не відповів.

— Де ж олівці? — повторив педагог.

Знову ніхто не відповів. Вихованці розбрелися по класу й не звертали уваги на вихователя.

— Віддайте ж олівці! — вже з ноткою відчаю в голосі прокричав Крокодил.

— Іди ти, — пробасив Купець, — не лови гав, коли не треба.

Хлопці розсміялися.

— Не лови гав, Крокодиле Крокодиловичу, — сказав Сашко Пильников і ляснув вихователя по плечу.

— Ах, так! — закричав Крокодил. — Так я вам зауваження запишу в «Літопис». Мені Віктор Миколайович сказав: пустуватимуть — записуйте.

— Дзуськи, — заперечив Льонька Пантелєєв. — Усіх не перепишете.

— Ні, перепишу, — відповів Крокодил, що вже тремтів від обурення. — Я вам колективне зауваження напишу… Кол-ллективне зауваження! — повторив він, і, осяяний цією думкою, зірвався з місця і, схопивши зрізаний конус та порожню скриньку, вибіг з класу.

«Колективне зауваження» він справді записав:

«Вихованці четвертого відділення вкрали у викладача олівці і відмовились їх повернути, незважаючи на вимоги вчителя».

Вікмиксор примусив клас повернути недогризки олівців і залишив усе відділення на два дні без прогулянок. Клас озлобився.

— Ябеда нещасний! — кричав Японець у вщерть набитій верхній убиральні.

— Ябеда! Фіскал! Крокодил чортів!

— Накрити його!.. — запропонував хтось.

— Втемну!

— Відучити фіскалити!

Вирішили крити.

Увечері, коли Айвазовський зайшов до класу, йому на голову накинули чиєсь пальто, хтось погасив електрику, потім пролупав клич:

— Бий!

І з кожної парти на голову нещасного халдея полетіли важкі томи книжок.

Хтось потягнув по спині Айвазовського поліном. Він закричав жалібно й скрипуче:

— Ой! Боляче!

— Досить! — гукнув Японець.

Засвітили світло. Крокодил сидів за партою, схиливши голову на руки. З його спини сповзло старе, дране приютське пальто.

Злоба відразу минула, стало шкода побитого халдея, який мовчки плакав.

— Досить, — повторив Япончик, хоча ніхто вже не думав більше бити Крокодила.

Айвазовський підвів голову. Обличчя сорокалітнього чоловіка було мокре від сліз. Жалість минула, стало гидко.

— Тьху… — плюнув Купець. — Наче баба якась, реве. А ще халдей… У нас Бебе, і той не заплакав би. Таких тільки бити й треба.

Айвазовський жалюгідно всміхнувся і сказав:

— Гаразд, дрібниці.

Стало ще жалісніше… Було соромно за те, що сталося…

— Вибачте нам, Сергію Петровичу, — похмуро сказав Японець. — Запишіть нам колективне зауваження для форми, а як людина — простіть.

— Гаразд, — повторив Крокодил. — Я вам прощаю і записувати нікого не буду.

— Оце людина, — сказав Пантелєєв.

— Так, — сказав Мамочка. — Б'ють його, а він прощає.

— Толстовець якийсь, а