Читати книгу - "Вічний календар"

«İmparatorluğun sınırı»[3], — позіхнув башчавуш.

Небо затягнуло синіми хмарами, і в  повітрі запахло зеленим дощем.

До ранку проспавши під монотонне серцебиття дощу, турки прокинулися від гарматних пострілів. Війна була поруч.

Назрі-бей наказав Кюбатові разом із підлеглими залишатися в Язлівцях до того часу, поки не вирішиться питання з харчуванням підрозділу. Інтендантська служба шукала приміщення для кухні, аби звідти розвозити до шанців обіди. Імам наполягав на дотриманні мусульманських приписів щодо їжі, навіть на війні

Кюбат побачив, що австрійський офіцер вів кудись два десятки жінок, дівчат і стариків — у тому ж напрямку, куди пішли турки. Це були мобілізовані для копання шанців та мощення доріг мешканці Язлівця. Огинаючи порослий лісом високий пагорб, група цивільних, спускаючись униз, побачила турецький полк на краю дороги — вояки поливали сечею мокру траву. Одні закінчили й поверталися в шеренги, інші — стрясали останні краплі зі своїх членів, задоволено шваркочучи. Коли цивільні порівнялися з місцем, де перед тим справляли нужду турки, уздовж дороги ще шипіло шумовиння жовтої сечі.

У середині травня дощі припинилися. Польові дороги вкрилися пилом. Зазеленіла й розквітла земля. Оголені у квітні береги річок і потічків покрилися жовтизною кульбаб, соковитими кольорами різнотрав’я. Благословенна весна прийшла на цю землю, висушивши вологі шанці та звеселивши втомлений війною люд.

За місяць турки обжилися — до них звикли австрійські вояки, придивилися язловецькі містяни, дивуючись набожності визнавців ісламу.

Російська розвідка підтвердила здогади про прибуття турків.

У штабі 7-ої армії генерала Щербачова готували мапи фортифікаційних оборонних укріплень, які доведеться під час наступу долати піхоті. Помічник начальника інженерної служби армії полковник Полянський вивчав розвідувальні звіти й малював на мапах оборонні ряди, артилерійські батареї. Він позначав фронти, які обороняли німці чи австро-угорці. Авіаційна розвідка російської армії щодня облітала позиції супротивника, хоча те саме чинили німці з австрійцями. Нерідко в небі зав’язувалися авіаційні бої. Росіяни готувалися до наступальної операції: до Чорткова прибувало поповнення, гармати, авіація, санітарні потяги. Скупчення військ у Чорткові та околицях відзначали австрійські пілоти, яким із висоти пташиного польоту було видно найдрібніші деталі. Піхота й кавалерія, похідними маршами долаючи кілометри польових доріг, наближалися до Митниці. В австрійському Генеральному штабі гадали — чи це не обманний маневр. На початку квітня розвідка доповіла про прибуття Туркестанської дивізії, якою командував сам брат царя, великий князь Міхаіл Алєксандровіч. А російські летуни якогось дня помітили біля Язлівець куряву. Вони щодень облітали позиції австрійців від Бучача і Трибухівців до Язловець і Митниці. Протягом тривалого часу прориті ряди оборонних шанців та укріплень готувалися до затяжної оборони. Російський льотчик авіаційного полку поручник князь Франтенберґ, кружляючи над Язлівцями, помітив розтягнуту жирну смугу пилюги. Звалившись на праве крило, у яке вдарили рвучкі потоки повітря, знизився. У густій куряві помітив піхотинців. Таких військ йому ще не доводилося бачити. Брунатно-коричнева форма, а на головах пілотки, складені, наче листки капусти. Літак, видно, наполохав ці дивні війська, бо з землі зчинилася стрілянина. Франтенберґ, пролетівши над головами, узяв рвучко вгору в напрямку Митниці. Глипнув ще раз униз — помітив військовий автомобіль, за яким плелася роздмухана жовтява курява. Автомобіль із Язлівця мчав до передових австрійських позицій. Про побачене переміщення князь доповів у штабі армії. З його слів зробили висновок, що супротивник перекидає додаткові сили. Але звідки й кого — треба ще з’ясовувати. В автомобілі, про який також доповів поручник, їхав на інспекцію до майора Назрі-бея сам Енвер-паша. Якби Франтенберґ знав, який шанс покрити себе вічною військовою славою він проґавив, то розвернув би літак і промчав би ще раз над автомобілем, вистрілюючи все до останньої кулі…

У березні 1916 до управління коменданта залізничної станції «Чортків» надійшла телеграма про прибуття спеціального потяга з двома літаками «Ілля Муромець». Ешелон прибував із Вінниці. У штабі 7-ої армії вирішили розмістити бомбардувальники поближче до лінії фронту. Вибрали місце біля залізничної станції в Ягільниці, куди можна було підвезти платформи з літаками та безпечно розвантажити. Інженерна рота швиденько підготувала летовище для «Муромців». Цим займався у штабі Щербачова військовий інженер, підполковник Алєксандр Версе. На початку квітня до чортківської залізничної станції прибув військовий ешелон із двома завантаженими на платформи літаками «Ілля Муромець». Один літак займав дві платформи. Довгі біпланерні крила, фюзеляж, чотири мотори, шасі розвантажили, перевезли до летовища й там склали. Авіаційна ескадрилья Франтенберґа поповнилася двома величезними «Муромцями». Прибуття до Чорткова потужних машин росіяни намагалися приховати, бо використовували «Муромців» для бомбардування під час наступу.

На початку травня волохатий гул розполохав Митницю. Отець Феліштан помітив, як величезний літак — таких він ніколи не бачив, втрачаючи висоту, летів до Ставища, наче поранений птах. Парох вибрався на дзвіницю. Звідти було видно блискучу смужку Джуринки й пологі пасовища. Гул наростав. Літак розвернувся і знову описав коло над церквою і дзвіницею. Те, що побачив о. Феліштан, руйнувало його уяву. Звичайно, виписуючи газети зі Львова перед війною, бачив різноманітні фото військових літаків, але те, що пролетіло щойно над його головою, вражало. Навіть пес утік із обори. Феліштан на мить завмер на дзвіниці. Повернув голову, ще не зовсім розуміючи побачене. У дверях хати стояла бліда їмосць Катерина й шукала очима чоловіка. «Іллю Муромця» з другої спроби посадили на пасовище на Ставищах. Першим тоді прийшов під дзвіницю Попідлідвзеленікукурудзи. Присів на сходи й чекав на пароха. Попідлідвзеленікукурудзи хотів побалакати. «Може, панотець знають, що то до нас прилетіло?» — сказав він уголос. У вікні парохового дому хтось відслонив фіранку. Попідлідвзеленікукурудзи побачив червоний цвіт мушкательки, але фіранкою шарпнули — і вазон знову заховався від брехуна. «Прошу отця, — підсміювався, — сказати, бо люди перепуджені». Удруге ті величезні літаки напудили о. Феліштана, коли, тримаючись за шнурок дзвону, він спостерігав за боєм у митницькому небі. «Господи, — молився Феліштан, — війна вже перенеслася на небо». Перед обідом почали завивати авіаційні мотори. Літак, зауважив парох, вилетів із‑за великого пагорба, з боку Ягільниці, у напрямку Язлівців. Велика тінь проплила над дзвіницею. Феліштан зійшов униз і рушив у садок — приглядатися після зими до дерев. Більшість стовбурів за два роки війни була посічена кулями і шрапнеллю. Найбільше отець шкодував кількох деревець балканської айви, привезених Шипракевичем перед війною. За бриджем у Коритовських почув про